1.2. Особливості топонімічних назв

Топонім розуміють як узагальнену назву будь-яких топооб'єктів від великих географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об'єктів (тобто назви вулиць, площ, міст, областей, країн і т.п.). Основне призначення, функція топонімів – це виділення, індивідуалізація, ідентифікація іменованих об'єктів серед інших. У наш час в умовах становлення інформаційного суспільства важко переоцінити роль і значення топонімів як точних орієнтирів на місцевості. Топонімія може нести свою інформаційну функцію лише в тому випадку, якщо її складові топоніми мають точне (без варіантів) написання і вимову. Початкове звучання назви чи її запис дуже рідко зберігається на тривалий час. Вона змінюється, і цей процес відбувається то швидше, то повільніше. Відбувається трансформація назв. На сьогоднішній день топонімічні назви знаходяться на різному ступені трансформації. Одні з них збереглися ще в початковій формі, інші (їх більше) змінилися у процесі тривалого використання.

Причини трансформації можуть бути найрізноманітніші. Перш за все, назви корінні змінюються з плином часу співвідносно зі змінами мови. Як наша сучасна мова відрізняється від стораслов'янської, так сучасні назви відрізняються від початкових. Це, звичайно, не значить, що кожна окрема назва змінилась прямо пропорційно змінам в мові: кожна назва змінилась по-своєму, менше, ніж мова в цілому, але ці зміни підпорядковуються одному процесу, і ці зміни не є випадковими. «... Зміни лише здаються хаосом для тих, хто не хоче знати суворих закономірностей мови. В кожному випадку можлива і навіть обов'язкова певна зміна, а всі інші безумовно неможливі. Та чи інша зміна відбувається лише в певній мові, в певний час, за певних умов» [46; С.63]. Звичайно, із загальних правил є і винятки, оскільки назви підпорядковуються не лише законам мови, але й історичному процесу, і топонім інколи змінюється всупереч законам мови. Багато змін неможна пояснити законами мови, вони стають зрозумілими лише в процесі історико-географічного аналізу.

Однією з типових причин змін в назвах – помилки під час їх першого офіційного запису. Багато назв з'явилися на мапі у зовсім неправильній транскрипції, а потім у такому спотвореному вигляді були перенесені на дрібномасштабні мапи, у друк і навіть в усне мовлення.

Дуже часто причиною спотворення буває незнання мови тієї країни, де відбувається топографічна зйомка. Назви залізничних станцій взагалі важко приймати в розрахунках під час топонімічних досліджень. Якщо топографи користувалися якимись інструкціями, то в залізничних установах їх не було.

Виходячи із сказаного, можна виділити декілька послідовних стадій трансформації, розмістивши їх за ступенем інтенсивності цього процесу [27; С.81]:

І. Невеликі фонетичні зміни назв виявляються найчастіше і мають загальне поширення. Одна і та ж назва вимовляється по-іншому в різних частинах країни. Але при написанні ці місцеві діалекти різниці не передають.

II. Скорочення (спрощення) географічних назв. Це одне з найтиповіших явищ в топоніміці. Воно пояснюється тим, що для розмови не треба конкретної характеристики названого географічного об'єкта, достатньо лише загального, короткого його позначення. Швидкість скорочення та спрощення залежить від частоти використання топоніма.

III. Аглютинація (склеювання) являє собою утворення одного слова з двох або декількох.

IV. Морфологічна трансформація являє собою більш високу ступінь трансформації. Причинами її можуть бути як труднощі під час передачі успадкованої іншомовної назви, так і закономірний процес розвитку мови взагалі.

V. Вищим ступенем трансформації є переосмислення. В процесі переосмислення розриваються видимі зв'язки з тією мовою, від якої вона походить, з попереднім її смисловим значенням. Подібно до рослини, слово витягують з рідного ґрунту і пересаджують в інший, і не завжди вдається знайти зерно, яке його породило.

VI. Однією з форм трансформації географічних назв є переклад, калькування назв з чужої мови на рідну. Зазвичай це відбувається в тих випадках, коли населення двомовне і розуміє обидві мови.

VII. Вищою формою трансформації є офіційна зміна назви. Вона закріплюється документально. Зазвичай зміна назви – це ліквідація попередньої назви, але в окремих випадках вона може зводитися до калькування та уточнення.

Особливо неприпустима повторюваність топонімів на обмеженій території.

Топоніми – це окрема категорія власних назв, що володіє особливими властивостями

По-перше, оскільки кожний топонім є словом, на них, незважаючи на їх семантичну відособленість, як і на інші лексичні одиниці, поширюється так званий «принцип асиметричності лінгвістичного знака»: одне і теж значення (топонімічний об'єкт у даному випадку) може співвідноситися з декількома поняттями (топоніми та їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може означати кілька різних понять.

По-друге, як лексичні одиниці топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших пластів лексики (наприклад, у складі іменників – іншим групам, як власних назв загальним), але й один одному. Будь-якій власній назві обов'язково відповідає співвідносна з ним і назва загальна, яка називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив – ім'я власне» у певному сенсі нагадує відношення «рід – вид».

По-третє, як власна назва, топонім характеризується більш тісним, в порівнянні з загальними іменниками, зв'язком з названим об'єктом. Це безпосередньо впливає на їх лінгвістичні характеристики.

По-четверте, топонім включає в себе значний культурний компонент. Топоніми мають здатність вживатися в переносному значенні, яке, як і їх стилістична диференціація, відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.

Однією з найбільш гострих проблем топоніміки є визначення критеріїв класифікації топонімів, антропонімів та інших видів ономастичної лексики, які дозволяють виділити найбільш характерні ознаки лексики такого виду. Як відомо, до теперішнього часу лінгвістами розроблено 6 класифікацій топонімічної лексики, запропонованих Ф.Паляцким, Ф.Міклошичем, С.Грабецем, Л.Гумецьким, С.Роспондом і В.Жучкевичем. Історично першою з них була описана в роботі Ф. Паляцкого в 1834 році. Ним виділено 2 групи топонімів: 1) утворені від імен засновників або власників поселення, і 2) утворені від топографічного положення об'єктів, що, як видно, не демонструє наявності єдиної класифікуючої ознаки. Можна припустити, що автор виходив з даних етимологічних розвідок. Позбавлена чіткості і класифікація Франца Міклошича, який поділив увесь фактичний матеріал на 2 групи: 1) топоніми, що походять від назв осіб, та 2) топоніми, утворені від загальних назв, потім застосовує різні методи аналізу кожної з них. Так, якщо складові першої групи об'єднані на основі структурного параметра, то до другої групи застосовуються семантичні критерії, що дозволяють згрупувати топоніми за лексико-тематичними групами, які називають: 1) землю, 2) воду, 3) рослинність, 4) тваринний світ, 5) колір, 6) будівлі, 7) заняття людей, 8) знаряддя виробництва, 9) етнічні назви, 10) назви пов'язані з громадською діяльністю. Використання лексико-семантичного критерію має місце також і в роботі С.Грабеця, яка, за його словами, спирається на класифікацію В.Ташицького. Слід відзначити глибоку деталізацію, властиву даній класифікації. Так, водні об'єкти поділяються на 7 груп:

1. Топографічні назви, утворені від а) водних термінів, б) властивостей води, в) властивостей ґрунту, г) рослинного світу, д) положення по відношенню до інших географічним об'єктів.

2. Культурні назви.

3. Назви похідні від інших географічних назв: а) зменшувальні, б) від назви гір, в) від назв ґрунту, г) від назви населеного пункту та його частин.

4. Назви, утворені від власних назв: а) присвійні прикметники, б) похідні від власних назв, в) назви, зв'язок яких з власними назвами невизначений.

5. Родові назви.

6. Назви іноземного походження.

7. Назви незрозумілого походження.

Назви гір, у свою чергу, поділяються на 3 групи:

1.Топографічні назви, утворені а) від назв гірських термінів, б) від їх будови, в) від особливостей ґрунту і схилів гір, г) від рослинного світу, д) від відтінків місцевості, е) від положення по відношенню до інших географічних об'єктів, ж) інші географічні терміни.

2. Назви культурні.

3. Назви, які походять від інших географічних об'єктів: а) від гірських термінів, б) від назв водних об'єктів, в) від назв ґрунту, г) від назв населених пунктів та їх частин.

Назви населених пунктів розподіляються за класифікацією, яку запропонував В.Ташицький, відповідно до якої всі топоніми поділяються на 2 групи: 1) споконвічні назви місцевості, і 2) назви, які раніше були іменами людей, а потім стали іменами географічних об'єктів. Перша група складається з назв: а) топографічних, б) культурних, в) присвійних, г) зменшувальні. Друга група слів класифікується не у відповідності до класифікації В.Ташицького і складається з родових назв. Однак С.Грабець виділяє ще й третю групу слів, до якої належать назви незрозумілого походження. Очевидно, що при всіх перевагах даної класифікації, вона має певні недоліки. Наприклад, при розмежуванні видів водних об'єктів одночасно використовуються і етимологічний, і семантичний, і словотворчий критерії. На тому ж принципі, що й класифікації Ф.Міклошича і С.Грабеця, побудована класифікація Л.Л. Гумецької, яка виділяє 4 групи назв: 1) місцеві назви, які не походять від назв осіб, 2) місцеві назви, що походять від назв осіб, 3) місцеві назви невизначеного значення, 4) місцеві назви незрозумілого значення [21; С. 37-38]. Класифікація С.Роспонда, побудована за морфолого-словотвірним принципом, ділить топоніми на три групи: I – примарні (без топоформантів); II – секундарні (або деривативні), утворені за допомогою суфіксів і префіксів; III – складні. [73; С.34]

Примарні складаються з: а) отапелятивних, і б) назв утворених від власних назв. Секундарні поділені на: а) префіксальні, б) суфіксальні, в) префіксально-суфіксальні. Складні топоніми утворені за допомогою: а) складання, б) зрощування. [74; С.54] У даній класифікації, крім поділу за формантом, автор також проводить і семантичний поділ. Однак поза класифікацією залишилися 5 груп слів: 1) назви-гібриди; 2) назви, утворені заміщенням; 3) назви-кальки; 4) назви, утворені аглютинацією; 5) назви утворені скороченням. [74; С.57] В останні роки морфолого-словотвірний критерій продовжує широко застосовуватися в топоніміці, наприклад, у роботах О.Ф.Ріпецкої «Принципи класифікації німецької топонімії», і А.В. Суперанської «Типи і структура географічних назв». [51; С.11].

Класифікація, що представляє інтерес не тільки для мовознавства, але також для географії та історії, була запропонована В.А. Жучкевичем. В її основу було покладено етимологічний критерій. Автор ділить топоніми на 8 груп: 1) що виникли на основі природних ознак місцевості, 2) що виникли на основі соціально-економічних понять, 3) що виникли з ознак самого об'єкта, 4) назви патронімічні, 5) мігранти, 6) топоніми релігійного та культового походження, 7) назви меморіальні, 8) етимологічно не досліджені, і тому не віднесені ні до однієї з груп. [27; С.12]

Із запропонованих вище класифікацій стає зрозуміло, що принципи класифікації топонімів визначаються перш за все метою дослідника, але пріоритетом користуються два основних критерії: 1) лексико-семантичний і 2) морфолого-словотвірний.

Питання вироблення єдиної універсальної класифікації, яка б охоплювала всі проблеми топоніміки, в даний момент вважається дискусійним, що можна пояснити процесом становлення топоніміки як науки. Складність створення універсальної класифікації пояснюється неоднозначним ставленням різних дослідників до цієї проблеми, а також різними цілями, які ставляться до досліджень. Ідеальний варіант єдиної класифікації повинен носити потрійний характер, тобто представляти інтерес не тільки для лінгвістів, але також для географів та істориків.

За морфологічними ознаками топоніми можуть поділятися на прості (кафе «Корчма», «Курінь», магазин «Смакота») і складні (кафе «Країна смажених курчат», кафе-бар «Козацька втіха», магазин «Файна пані»). Складні топоніми в свою чергу можуть поділятися на групи:

• іменник + іменник (магазин «Світ Джинса»);

• прикметник + іменник (кафе «Пивна хата»);

• числівник + іменник (вулиця 21 Січня);

• ідіоматичні та інші словосполучення (Карантинний острів);

• назви-скорочення (БПК).

У безкінечній на перший погляд різноманітності географічних назв ми можемо помітити назви, досить близькі за смислом і формою; вони складають більш або менш чіткі групи – топонімічні групи. Для кожного типу характерна загальність граматичної форми, походження та смислове значення слів. Прикладами топонімічних типів можуть бути іспанські назви в Північній Америці: Сан-Франциско, Сан-Дієго, Сан-Антоніо; група типових тюркських назв у Середній Азії: Каракуми, Кизилкум, Муюнкуми, потім Аксу, Карасу, Кизилсу, Сарису, Коксу; група назв білоруських сіл: Буда-Кошелево, Буда-Гричинська, Буда-Жгунська, потім Осово, Осови, Осовець та ін. У нашій країні назви міст часто закінчуються суфіксом -ів або -їв, вони утворюють свій «міський» топонімічний тип: Київ, Миколаїв, Харків, Львів та інші.

У спеціальній лінгвістичній літературі під топонімічним типом розуміється інколи лише певна словотвірна модель, в окремих випадках формант, незалежно від того, що означає та чи інша назва і до яких об'єктів вона відноситься. Таке визначення топонімічного типу ґрунтується на розумінні топоніміки лише як частини лексикології. За В.А.Ніконовим, «топонімічний тип» – це найзагальніша таксономічна одиниця, наприклад в слов'янських мовах найти повий «слов'янський топонімічний тип». Таке розуміння типу також природне, але воно зводиться до класифікації мов (слов'янський, тюркський, китайський типи). [46; С.97] Але в цілях дослідження більш перспективне розуміння топонімічного типу як засобу поєднання граматичної форми зі смисловим значенням слова. У цьому плані для кожної місцевості і кожного історичного періоду, кожної мови характерні свої топонімічні типи.

Топонімічний тип – поняття більш поширене, ніж модель і формант. Одна топонімічна модель може містити декілька топонімічних типів, але деякі типи можуть виходити і за межі однієї моделі, бо модель і формант – поняття лінгвістичні, а топонімічний тип – поняття комплексне, що містить всі закони топоніміки. Слов'янські топонімічні моделі часто будуються за прикладом корінь+суфікс або корінь+корінь, вони можуть мати ряд варіантів в залежності від суфікса: Хмельницький, Донецьк, Дніпропетровськ і т.д. Німецькі топонімічні моделі також можуть мати декілька типів і варіантів: Магдебург, Гамбург, Фленсбург і т.д., потім Бінген, Золінген та ін.[37; С.95] Оскільки на кожній території переважає декілька характерних топонімічних моделей або формантів, тому і топоніміка кожної території має свій характерний колорит, специфічне «забарвлення».

Виділення топонімічних типів необхідно для етимологічних пошуків. Дослідження основи або форманта окремо відкриває широкі можливості для суб'єктивізму, тоді як порівняння будь-якої назви з морфо-семантичними типами дозволяє нам віднести назву до певного «лекалу». Оскільки на кожній території свої топонімічні типи, то назви, які значно відрізняються від них, повинні в першу чергу привертати увагу дослідників, тому що ці відмінності свідчать про відмінності в історії їх виникнення. Так, наприклад, на території Канади серед англійських назв є французькі. В середньоазіатських республіках серед тюркських та іранських назв зустрічаються назви арабського походження.

Але на значній території повне одноманіття топонімічних типів проявляється досить рідко. Таку одноманітність можна помітити лише в місцях однорідного національного складу населення і тривалого проживання його на цій території (Східний Китай, деякі райони Ірану, Скандинавських країн).

У великій кількості географічних назв різного походження далеко не всі можна визначити не лише за смислом, етимологією, але й складом слова. Загальновідомі поняття «корінь», «суфікс», «префікс», «закінчення» у низці топонімів важко виділити і визначити. В цих випадках слід обмежуватися розподіленням топонімів за формантами, розуміючи під цим типові, які повторюються від назви до назви, схожі за формою і звучанням слова[9; С.28].

Важливим завданням топонімічних досліджень може бути визначення меж розміщення назв того чи іншого типу. Ці межі складають ареал типа або форманта. Вивчення топонімічних ареалів може допомогти у визначенні міграцій населення. Форми ареалів можуть бути найрізноманітнішими, зазвичай вони займають територію розселення того чи іншого народу в історичному минулому.

Як вже було зазначено, на кожній території найчастіше домінують певні топонімічні типи, назви однієї чи кількох мов. Мова, до якої належить більшість географічних назв на даній території, утворює її топонімічний фон, до неї входять інші назви, які представляють інші мови та інші топонімічні типи. Такі входження можуть бути різними. Весь комплекс назв даної території складає топонімічний спектр, найбільший сектор у ньому займають назви топонімічного фону. Топонімічний фон визначається за домінуючим топонімічним типом. Так, наприклад, у Молдові топонімічний фон складають молдавські назви населених пунктів, друге місце займають слов'янські назви, третє – тюркські і т.д.

Відмінності в топонімічних фонах лежать в основі виділення топонімічних регіонів. Інколи топонімічний фон відсутній, він являє собою досить барвистий топонімічний спектр. Але таких територій порівняно небагато, вони зустрічаються поблизу етнічних кордонів, на територіях зі змішаним населенням.

Топонімічні спектри – категорія історична, вони не залишаються незміненими. Мова, якій зараз належить головне місце в топонімічному спектрі, могла в минулому зовсім не існувати, і навпаки, мова, яка нині є залежною, раніше могла бути домінуючою. Причинами таких змін може бути зміна народів. Народ, який знову прийшов, приймає якусь частину географічних назв з мови раніше пануючого народу. Територія покривається пластом нових географічних назв, які тепер становлять її топонімічний фон, старий же топонімічний шор лише де-не-де просвічується з-під нього.

В деяких місцях може бути декілька топонімічних шарів. Роль кожного з них у топонімічному спектрі не завжди прямо пропорційна його віку. Інколи старі топонімічні шари можуть бути збережені в сучасній топонімії краще, ніж молоді. Причина цього полягає не лише в культурному значенні, але і в тривалості проживання народу на даній території. Утворення топонімічних шарів можливе лише в тих випадках, коли новий народ, приходячи на дану місцевість, деякий час проживає разом з попереднім і засвоює його географічні назви. Топонімічні шари не зберігаються у чистому вигляді: кожний новий шар видозмінює, асимілює той, який лежить нижче. Колишні географічні назви входять до словника нової мови, залишаючись іншомовними за походженням, але рідними за використання. Взаємодія мов може бути і маргінальною (коли лише в прикордонній зоні всі мешканці розмовляють двома мовами суміжних між собою народів), і внутрішньотериторіальною (яка характеризується глибоким проникненням великих мас носіїв однієї мови на територію, яка зайнята носіями іншої мови). Двомовність буває тимчасовою: перемагає одна мова. [9; С.35]

Топонімічні шари у другому випадку утворюють стратиграфію, подібну геологічним нашаруванням.

Від топонімічних шарів, що являють собою цілісні комплекси топонімів і утворених у процесі тривалого проживання на цій території певних народів, слід відрізняти топонімічні елементи, що являють собою окремі назви, які порівняно рідко зустрічаються. Вони з'явилися разом з окремими поселеннями, носіями тієї мови, до якої ці елементи належать

Історичні елементи відрізняються від шарів тим, що виникли вони навколо окремих поселень іншомовних народів серед єдиного компактного за мовою населення, тоді як топонімічні шари займають суцільну територію і свідчать або про зміну народів, або про їх етнічну і мовну трансформацію. На кожній території топонімічних елементів значно більше, ніж топонімічних шарів.

Характеристика загальних закономірностей топоніміки буде неповною, якщо опустити відмінності між писемною і усною формою топонімів. Зазвичай дослідник під час вивчення топонімії має справу з писемними документами і будує свої висновки на їх основі. Але не можна забувати, що запис географічної назви завжди в якійсь мірі нівелює відмінності у вимові. Фонетичний аспект в топоніміці поки що не розроблений, робляться лише перші кроки в цій області.

Джерела і топонімічні матеріали за своїм змістом різноманітні. До їх складу відносяться перш за все літописи та історичні документи, у тому числі писемні книги, акти, іменні та географічні вказівки до літописів і документів. Переваги цих джерел – у їх історичній достовірності та документальності. Важливими джерелами можуть бути географічні мапи різних років видання, їх важливість велика тому, що вони містять документальність з оглядом топонімічного ландшафту в цілому. Крім того, докладна мапа володіє цілісністю, охоплюючи всю топонімію вивчаючої території.

У практиці використовуються ріні методи топонімічних досліджень в залежності від аспекту, в якому ведуться ці роботи [9; С.36]:

1. метод лінгвістичного аналізу;

2. статистичні методи, вивчаючі кількісну співвіднесеність форми та етимології, мовної приналежності, відсоткового співвіднесення назв різного походження на одній і тій же території і т.д.;

3. порівняльно-історичні методи, які простежують поступові зміни топонімії даного району за тривалий час;

4. картографічні методи, які досліджують просторове співвіднесення окремих об'єктів;

5. географічні методи в широкому значенні слова, які визначають зв'язки між самими об'єктами та їх назвами.

Очевидно, що жодний з цих методів окремо не може бути універсальним, і в той же час кожний з них вносить свій вклад в дослідження. Ефективність і доцільність використання кожного методу визначається перш за все ціллю, яку ставить дослідник. Але при всіх обставинах першим етапом повинен бути збір матеріалів – конкретних географічних назв. Ця робота не може зводитися до одного лише знайомства з картою. Слід порівняти записи назви в документах різних років, з'ясувати вимову назви на місці, зібрати необхідні відомості про сам названий об'єкт, його історію місцезнаходження (координати). Неточність у початковому матеріалі неминуче приведе до помилок під час його узагальнення. Так, наприклад, недостатність історичних даних ускладнює пояснення процесу трансформації та етимології, а відсутність точних координат кожної із зібраних назв призводить до помилок фактичного порядку і робить зібраний матеріал зовсім безкорисним для історії, археології, етнографії і географії, оскільки цінність топонімічних даних не лише в їх давності, але й в «прив'язаності» до місцевості.

Шляхом лінгвістичного аналізу встановлюються топонімічний фон і стратиграфія, типи і форманти. Чим легше і простіше з'ясовується смислове значення назв тої чи іншої території, тим однорідніший топонімічний фон, тим молодші назви. З'ясування загального фону дає можливість визначити мовну приналежність основної топонімії даної місцевості. На цьому фоні майже завжди є окремі включення – іншомовні назви. З-під верхнього фону звичайного «просвічується» де-не-де нижчі топонімічні шари, під їх впливом змінюються і назви основного фону. Тому слідом за аналізам основного фону необхідний аналіз інших частин топонімічного спектру – нижчих топонімічних шарів.

Лінгвістичні методи можуть бути представлені різними аспектами:

• етимологічним;

• формантним;

• фоностатистичним.

Перший аспект повноцінний лише тоді, коли відомі мови, представлені в топонімічному ландшафті території. Формантний аналіз отримав за останній час особливо широкий розвиток. На деяких територіях він дозволив зібрати і узагальнити великий початковий матеріал. Але цей метод – лише рекогносцировка матеріалу, він не може слугувати кінцевою метою дослідження, оскільки при великому обсязі він не може надати надійний матеріал. Фоностатистичний метод являє собою своєрідний «рентгенівський аналіз» топонімії і може дати нові цікаві матеріали.

Одним із засобів комплексного топонімічного аналізу є статистичний метод, за допомогою якого можна встановити кількісну співвіднесеність назв, різних за смисловим значенням, граматичною формою. Він також дозволяє зробити порівняння топонімії двох або більше районів, навіть окремих територій. Статистичний метод дає можливість точніше встановити і основний фон топонімії. Але він придатний лише при точних початкових матеріалах і правильному групуванні.

Статистичний метод в топоніміці поки розроблений дуже слабо. Тому прийоми статистичного аналізу в топоніміці інколи ще випадкові і теоретично невиправдані.

Статистичний метод в топоніміці має два аспекти: синхронний (наприклад, співвідношення на 1576 рік, співвідношення на 1924 і на 1967 роки) і діахронний (наприклад, крива росту відповідного форманту за той чи інший історичний період і т.д.).

Про переваги і значення картографічного методу дуже переконливо говорив Е.М.Поспелов у ряді робіт. Карта дає можливість скласти правильне уявлення про топонімічний фон території і про межі того чи іншого явища. Без карти дослідження топонімії може стати неповноцінними. В практиці відбувається картографування: 1)окремих назв, які є об'єктом спеціальних топонімічних досліджень; 2)назв, згрупованих за граматичними показниками; 3)назв, об'єднаних за національно-генетичними ознаками; 4)назв меморіальних; 5)назв за часом їх виникнення; 6)топонімічних пластів; 7)смислового значення назв і термінів; 8)вимови назв і т.д. [27; С.258]

За останні роки в топоніміці використовуються і математичні методи. Особливо перспективне їх використання для аналізу топонімів за формантами.