8. Миротворча діяльність

Миротворчі сили повинні бути готовими проводити таку діяльність:

• спостереження; патрулювання;

• посередництво між воюючими сторонами з метою послаблення напруження;

• спостереження за пересуванням (населення та транспортних засобів) у визначеному районі;

• охорону уразливих і небезпечних районів;

• виявлення присутності в кризовому районі;

• самооборону;

• зв'язок між ворогуючими сторонами;

• сприяння переговорам;

• сприяння гуманітарній допомозі та економічній діяльності;

• розмінування.

9. Застосування миротворчих сил

У миротворчих операціях миротворчу силу застосовують після того, як сторони погодилися на припинення вогню і дотримуються його умов.

Як тільки сторони погодилися залишити район (звичайно добре визначена демар­каційна лінія або лінія з припинення вогню), його повинні зайняти миротворчі сили. Якщо воюючі сторони не зовсім залишили цей район перед прибуттям миротворчих сил, тоді першим завданням миротворців буде впевнитися, що виведення завершиться.

Миротворчу силу застосовують двома способами:

• кожний національний контингент призначається до певного району відповідальності;

• національні контингенти чергуватимуться в тих районах.

1. Специфічний район відповідальності

Великою перевагою є те, що національний контингент добре знає територію і політичні фактори району. Крім того, встановлюються корисні відносини з місцевими органами влади уряду країни-господаря, поліцією та сторонами, причетними до конфлікту.

Негативний момент полягає в тому, що національний контингент може опрацювати власне тлумачення політики сили в його районі. Внаслідок цього його можуть обвинувачувати в прихильному ставленні до однієї з воюючих сторін. Це може привести до того, що інші сторони будуть домагатись зміни миротворчих сил.

2. Чергування районів відповідальності

Великою перевагою є те, що кожний національний контингент добре знає не лише один район. Чергування може бути потрібне і там, де зростає напруження між контингентом і стороною, причетною до конфлікту, і там, де відносини стали надто дружніми. Тут є дві види:

• перша — контингент не матиме достатнього часу, щоб здобути докладних знань про район;

• друга — немає встановленого строку служби для національних контингентів, розробити графік чергування неможливо.

3. Основні завдання миротворчих сил

Успіх миротворчих операцій вимагає одночасного поєднання кількох методів. Основними з них є:

• патрулювання;

• спостереження;

• звітування;

• нагляд;

• розслідування скарг;

• переговори і посередництво.

1. Патрулювання

Патрулювання проводиться, щоб:

• збирати інформацію;

• розслідувати проблеми;

• наглядати за умовами договору;

• встано­вити присутність.

Хоч ефективне патрулювання вимагає постійного руху, воюючі сторони з міркувань безпеки можуть обмежити деякі патрулі. Такі обмеження будуть визначені а ДПСС. Лише сама присутність миротворчого патруля запобігає потенційному пору­шенню домовленості про перемир'я або стоїть на перешкоді тим, хто хоче сприяти насильству.

Патрулювання можна здійснювати пішки, машинами, на борту човнів, літаків або вертольотів. Патрулювання повинно бути явне.

При патрулюванні миротворці повинні читко виділятися. Патрулювання здійсню­ється протягом доби, однак, з огляду на заходи безпеки, воно може бути первісно обмежене до декількох годин того дня, поки воюючі сторони повністю усвідомлять присутність миротворців.