2. Класифікація та структура підприємств
Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками.
Достатньо повну класифікацію підприємств можна забезпечити, користуючись такими ознаками:
1) мета та характер діяльності;
2) форма власності;
3) національна належність капіталу;
4) правовий статус і форма господарювання;
5) галузево-функціональний вид діяльності;
6) технологічна й територіальна цілісність;
7) обсяг діяльності та чисельність працівників.
(1) За метою та характером діяльності розрізняють комерційні та некомерційні підприємства.
комерційні: підприємства, діяльність яких пов’язана з одержанням прибутку;
некомерційні: доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.
(2)За формою власності розрізняють підприємства (фірми):
Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:
– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян чи суб'єкта господарювання – юридичної особи на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, але тільки на особистій праці (праці членів сім’ї).;
– підприємство колективної власності – корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій;
– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
– державне підприємство, що діє на основі державної власності. До державних належать також так звані казенні підприємства, тобто підприємства, які не підлягають приватизації.
– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна підприємств різних форм власності).
(3)За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні — капітал належить підприємцям своєї країни; закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або у тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного з засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.
(4)Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.
Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми).
Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна.
Орендне підприємство – підприємство, створене на базі орендованого (тимчасового (на договірних засадах) володінні й користуванні) майна державних підприємств або їхніх структурних підрозділів. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.
Виокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об’єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов’язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.
Товариство створюється і діє на основі установчого договору і статуту, що є установчими документами.
Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.
Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція — цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкритого типу, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.
(5)Відповідно до галузевого аспекту і залежно від виконуваних функцій.
Ознаки галузевої приналежності:
1. По характеру споживаної сировини промислові підприємства поділяються на підприємства добувної й обробної промисловості.
2. По характеру продукції, що випускається, усі підприємства поділяються на дві великі групи: виробляючі засоби виробництва і виробляючі предмети споживання.
3. По ознаці технологічної спільності розрізняють підприємства з безупинним і дискретним процесами виробництва, з перевагою механічних і хімічних процесів виробництва.
4. За часом роботи протягом року розрізняють підприємства цілорічної і сезонної дії.
За галузево-функціональним видом діяльності
промислові;
сільськогосподарські;
будівельні;
транспортні;
виробничо-торгові;
торгово-посередницькі;
інноваційно-впроваджувальні;
лізингові.
банківські;
страхові;
консультаційні;
- туристичні тощо.
(6)Технологічну і територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.
Дочірнє підприємство (компанія) — юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.
Асоційоване підприємство є формально самостійним, але в силу різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям.
Філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.
(7) З позиції кількісних критеріїв підприємства можна розглядати як великі, середні і малі. Основними параметрами в цьому випадку виступають чисельність працівників, річний обіг капіталу, величина валового доходу.
Малими (незалежно від форми власності) вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу під реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства вважаються середніми.
Величина підприємства має визначальний вплив на його діяльність.
Так великі підприємства з економічної точки зору є найбільш сильними, оскільки мають значний фінансово-економічний та майновий потенціал, високий рівень конкурентоспроможності, відносно низькі витрати виробництва. Однак такі підприємства не завжди є динамічними у підприємницькому середовищі, вони інертні у розвитку економічної стратегії, мають громіздкі управлінські структури тощо.
Середні підприємства діють, як правило, в межах вузького сегменту ринку і задовольняють специфічні запити по виробництву продукції. Вони мають суттєві особливості виробничого процесу, їх продукція має унікальні характеристики, сформоване коло постійних споживачів.
Усе це захищає їх від конкурентів, дозволяє підтримувати досить високі ціни і забезпечує фінансову стабільність. Підприємницька активність на таких підприємствах вища, ніж на великих, оскільки потрібний постійний пошук нових ідей, вдосконалення виробничого процесу. Проте в той же час відсутня можливість швидко переключати діяльність на інші види продукції, немає широкого асортименту, існує залежність від певного постачальника і контингенту покупців, що склався, а також ризик втрати ноу-хау.
Дрібні підприємства якнайкраще пристосовані до задоволення тих потреб, які не можуть в повному обсязі забезпечити великі і середні підприємства. Для цих підприємств характерні простота в організації виробництва і обліку, робота на місцевий ринок, висока гнучкість аж до повної зміни виду діяльності, профілю, асортименту продукції, економніше використання ресурсів, незначні управлінські витрати, підвищена швидкість обігу капіталу, зацікавленість кожного працівника в кінцевих результатах праці і інші чинники конкурентоспроможності. Але саме невеликі підприємства в максимальній мірі не захищені від зовнішніх, незалежних від них чинників; їм складніше отримати кредит, налагодити рекламу; більше вимагається засобів на вивчення ринку, отримання необхідної комерційної і науково-технічної інформації; складніше проводити незалежну цінову політику.
Без допомоги держави такі підприємства не зможуть існувати і конкурувати з великими фірмами, які вільно діють на ринку, встановлюючи контроль за цінами, якістю і асортиментом продукції, іноді не враховуючи інтереси споживачів.
По ступеню спеціалізації й обсягу виробництва однотипної продукції підприємства поділяються на спеціалізовані, універсальні і комбінати.
По методах організації виробничого процесу підприємства поділяються на підприємства, у яких переважає потоковий, партіоний і одиничний методи організації виробничого процесу.
По виду діяльності розрізняють підприємства: промислові, торгові, інвестиційні, транспортні, у сфері послуг і т.д.
По типу виробничих процесів розрізняють підприємства масового, серійного й індивідуального виробництва.
Лізингові підприємства (у світовій економіці) - міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.
В останні роки за кордоном отримала розповсюдження система пільгового підприємництва франчайзинг. При цій формі підприємництва, відповідно до угоди, франчайзер (велика материнська компанія) зобов’язується постачати дрібну фірму або бізнесмена, які діють у межах обумовленої території, своїми товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу. За це фірма (франчайзі) зобов’язана надати компанії (франчайзеру) послуги у сфері менеджменту та маркетингу з врахуванням місцевих умов, а також інвестувати в цю компанію якусь частку свого капіталу. Франчайзі зобов’язана мати справу (ділові контакти) виключно з компанією-франчайзером, а також вести бізнес відповідно з її розпорядженням. Переваги: чітка спеціалізація підприємств, які уклали угоду. Підтримка великої фірми, яка добре апробувала свій бізнес, знижує для франчайзі комерційний ризик. Головна фірма забезпечує навчання та постійний контроль за роботою франчайзі. Недоліки: часткова втрата самостійності, стримування ініціативи, можливості маневру. Але переваги більш вагомі.
Необхідною умовою успішної діяльності підприємства є раціональне побудова його виробничої та організаційної структури. Під структурою розуміється упорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що знаходяться між собою в стійких відносинах, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиного цілого. Для успішного ведення виробництва необхідно раціонально побудувати виробничий процес у просторі. Це здійснюється шляхом визначення, виходячи з особливостей підприємства, найбільш ефективної виробничої структури. Виробнича структура підприємства динамічна. У міру вдосконалення техніки і технології виробництва, управління, організації виробництва і праці вдосконалюється і виробнича структура. Удосконалення виробничої структури створює умови для інтенсифікації виробництва, ефективного використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції.
Структура організації – це спосіб побудови взаємозв'язку між рівнем управління і функціональними областями, який би оптимальне при умовах досягнення цілей організації, тобто. "організаційну структуру управління" (ССУ) - одне з ключових понять менеджменту, тісно що з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом з-поміж них повноважень. У межах цієї структури протікає весь управлінський процес (рух потоків інформації та прийняття управлінські рішення), у якому беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій та фахової спеціалізації.
Структуру можна порівняти з каркасом будинку управлінської системи, збудованим у тому, щоб усе які у ній процеси здійснювалися своєчасно й якісно. Звідси увага, яке керівники організацій приділяють принципам і методам побудови структур організації, вибору їх типів і деяких видів, вивченню тенденцій зміни й художніх оцінок відповідності завданням організацій, - це свідчить актуальність і важливість цієї теми у сучасних умовах.
Підвищення ефективності роботи підприємства у значною мірою визначається організованістю системи управління, яка від чіткої структури підприємства міста і діяльності всіх його елементів у бік обраної мети.
Необхідність вдосконалення системи управління на етапі визначається багатьох чинників. І це оптимізація чисельності апарату управління, його функцій; впровадження автоматизованих системам управління і розробки систем прийняття рішень.
Структура управління включає у собі всі цілі, розподілені між різними ланками, зв'язок між якими забезпечують координацію окремих дій з їх виконання. Зв'язок структури з ключовими поняттями управління - його цілями, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми та його повноваженнями свідчить про її величезному вплив усі сторони роботи організації.
Організації створюють структуру у тому, щоб забезпечувати координацію контроль діяльності своїх підрозділів, і працівників. Структури організацій відрізняються одна від друга складністю (тобто. ступенем поділу діяльності різні функції), формалізацією (тобто. ступенем використання заздалегідь встановлених правив і процедур), співвідношенням централізації і децентралізації (тобто. рівнями, у яких приймаються управлінські рішення).
Є різноманітні типи організаційних структур (лінійні,линейно-функциональние, функціональні, матричні, проектні,дивизиональние, бригадні). Не кожен тип організаційної структури відповідає організації. Тому кожна організація сама розробляє організаційну структуру, які мають ставити систему відповідальності, відносини звітності, принципи об'єднання співробітників у групи. З іншого боку, структура повинна містити у собі механізми зв'язку й координації елементів організації у узгоджено працююче ціле.
Підприємства можуть складатися з ряду структурних одиниць і структурних підрозділів, що виконують визначені стадії виробничого процесу (основні цехи, ділянки) чи підготовлюють умови для виготовлення продукції (допоміжні цехи). У ряді галузей промисловості (вугільна, цукрова, спиртова й ін.) основний виробничий процес не підрозділяється по цехах. Такі підприємства мають безцехову структуру і підрозділяються на ділянки. Не мають здебільшого цехового розподілу і малі підприємства.
Під структурою будь-якого підприємства розуміють його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу, загальну та організаційну структуру управління.
Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства.
Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.
1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.
За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні
Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.
Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.
Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.
Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.
У структурі деяких підприємств існують експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.
На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця – це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусної.
На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використовується комбінатська виробнича структура.
2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу (ливарні, термічні, механообробні, складальні цехи машинобудівного підприємства).
Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій (цех кузовів, задніх мостів, двигунів на автомобільному заводі). На практиці є дуже мало підприємств, де всі цехи спеціалізовано тільки технологічно або тільки предметно. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту — предметно.
3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою – лише частину.
Підприємства зі спеціалізованою структурою поділяють на:
– підприємства механоскладального типу, які отримують заготівки від інших підприємств;
– підприємства складального типу, які випускають продукцію з деталей, вузлів та агрегатів, що виготовляються на інших підприємствах;
– підприємства заготовочного типу, що спеціалізуються на виробництві заготівок;
– підприємства, спеціалізовані на виробництві окремих деталей.
Сукупність виробничих підрозділів (цехів, дільниць, обслуговуючих господарств і служб) прямо або побічно беруть участь у виробничомупроцесі, їх кількість і склад визначають виробничу структуру підприємства.
До факторів, які впливають на виробничу структуру підприємства, відносять характер продукції та технології її виготовлення, масштаб виробництва, ступінь спеціалізації і його кооперування з іншими підприємствами, а також ступінь спеціалізації виробництва всередині підприємства.
У залежності від того, який підрозділ є основною структурною виробничою одиницею підприємства, розрізняють цехову, безцеховая, корпусну та комбінатську виробничу структуру.
Цех - це відокремлений в технологічному і адміністративному відношенні ланка підприємства, в якому виготовляється повністю той чи інший продукт або виконується певна закінчена стадія з вироблення продукту.
За характером діяльності цехи поділяються на:
- Основні, що виробляють продукцію, визначальну основне призначення підприємства;
- Допоміжні (енергетичні, ремонтні, інструментальні та ін), що забезпечують безперебійну та ефективну роботу основних цехів;
- Обслуговуючі цехи та господарства, що здійснюють операції з транспортування і зберігання матеріально-технічних ресурсів і готової продукції;
- Побічні цехи, що виготовляють продукцію з відходів основного виробництва або їх утилізують;
- Експериментальні (дослідні) цехи, які займаються підготовкою та випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій.
Основні цехи діляться на заготівельні (спеціалізуються на виробництві заготовок), обробні (механообробні, деревообробні, термічні та ін) і складальні (агрегатної та остаточного складання виробів із деталей та вузлів, виготовлених на інших підприємствах).
Відомі три типи виробничої структури підприємства: предметний, технологічний і змішаний (предметно-технологічний). Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей (цехи з виготовлення двигунів, задніх мостів, кузовів, коробок передач на автомобільному заводі).
Ознакою технологічної структури є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частини технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу. Наприклад, наявність ливарного, ковальсько-пресового, штампувального, механічного і складального цехів на машинобудівному заводі.
На практиці часто зустрічається змішана виробнича структура при якій частина цехів спеціалізована технологічно, а решта - предметно.
На підприємствах з простим виробничим процесом застосовується безцехова виробнича структура, основою побудови якої є виробнича дільниця - сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.
При корпусних виробничої структури основним виробничим підрозділом великого підприємства є корпус, в який об'єднані кілька однотипних цехів.
На підприємствах з багатостадійним процесом виробництва і комплексної переробкою сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість) використовується комбінатська виробнича структура. Її основу складають підрозділи, що виготовляють технологічно завершену частину готового виробу (чавун, сталь, прокат).
Технологічна спеціалізація заснована на єдності застосовуваних технологічних процесів. При цьому забезпечується висока завантаження обладнання, але не може оперативно-виробниче планування, подовжується виробничий цикл із-за збільшень транспортних операцій. Технологічна спеціалізація застосовується в основному в одиничному і дрібносерійному виробництвах.
Предметна спеціалізація заснована на зосередженні діяльності цехів (ділянок) на випуску однорідної продукції. Це дозволяє концентрувати виробництво деталі або виробу в рамках цеху (ділянки), що створює передумови для організації прямоточного виробництва, спрощуєпланування і облік, скорочує виробничий цикл. Предметна спеціалізація характерна для великосерійного і масового виробництв.
Якщо в межах цеху або ділянки здійснюється закінчений цикл виготовлення деталі або вироби, цей підрозділ називається предметно-замкнутим.
Усі виробничі структури різних видів підприємств можна звести до наступних типів (в залежності від їх спеціалізації):
1. Заводи з повним технологічним циклом. Вони мають всі заготівельні, обробні та складальні цехи з комплексом допоміжних та обслуговуючих підрозділів. Заводи з неповним технологічним циклом. До них належать заводи, які отримують заготовки в порядку кооперування від інших заводів або посередників.
2. Заводи, наприклад випускають машини, тільки з деталей, виготовлених іншими підприємствами, наприклад автоскладальні заводи.
3. Заводи, що спеціалізуються на виробництві заготовок певного виду. Вони мають технологічну спеціалізацію.
4. Заводи подетальної спеціалізації, що виробляють окремі групи деталей або окремі деталі (завод шарикопідшипників).
У залежності від того, який продукт є результатом виробництва, виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні і обслуговуючі.
Центральне місце в цій сукупності займає основний виробничий процес, в результаті якого вихідна сировина і матеріали перетворюються в готову продукцію. Наприклад, на автомобільних заводах основним процесом буде виготовлення заготовок для деталей, складання складальних одиниць і повна збірка автомобілів.
Основний виробничий процес ділиться на три стадії: заготівельну, обробну і складальну.
Допоміжний виробничий процес - процес виготовлення продукції, яка буде використовуватися усередині підприємства. Наприклад, допоміжний процес на автомобільному підприємстві включає виготовлення інструментів, які використовуються при обробці деталей автомобілів, виготовлення запасних деталей для ремонту обладнання.
Обслуговуючий виробничий процес - це процес праці, в результаті якого ніякої продукції не створюється. До нього відносяться транспортні, складські операції, технічний контроль та ін
Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є виробничий процес.
Виробничий процес – це сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.
Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.
Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їхнього взаємозв'язку.
Схему виробничої структури машинобудівного підприємства показано на рис. 1.6.
Види виробничих структур:
— цехова (головним виробничим підрозділом підприємства є цех — адміністративне відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації);
— безцехова (основою побудови є виробнича дільниця);
— корпусна (основним підрозділом є корпус — об'єднання однотипних цехів);
— комбінатська (на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва).
Структура залежить від характеру продукції, яку виробляє підприємство, рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами, технологічного процесу, виробничих потужностей тощо. Як правило, підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують безперервну роботу основних цехів.
Спеціалізовані підприємства мають просту виробничу структуру, а універсальні — складну. На невеликих за обсягом продукції підприємствах, як правило, існує безцехова структура, а на великих підприємствах доцільними є укрупнені цехи. Виробнича структура сільськогосподарських підприємств має окремі внутрішньогосподарські підрозділи: відділки, ферми, бригади.
Таким чином, виробнича структура є формою організації виробничого процесу підприємства. Виробничі процеси, за допомогою яких предмети праці перетворюються на готовий продукт, є основними й утворюють основне виробництво. Матеріальними об'єктами виробничої структури підприємств с цехи, дільниці, лабораторії. У них виробляється, проходить технічний контроль і випробовується кінцева продукція, комплектуючі вироби, матеріали і напівфабрикати, запчастини, перетворюються види енергії.
Виробничі процеси, які забезпечують умови для ритмічного функціонування основного виробництва, називаються допоміжними і в комплексі утворюють допоміжне виробництво. Головна функція цих об'єктів полягає у всебічному обслуговуванні та ритмічному забезпеченні основного виробництва інструментом, енергією, паливом, ремонтом обладнання, транспортуванням вантажів та ін. Слід підкреслити, що виробнича структура кожного окремого підприємства має свою специфіку, бо вона визначається передусім характером поділу праці між суб'єктами його підрозділів.
Провідне місце у виробничій структурі належить цеху. Цех є основною виробничою одиницею, відокремленою ланкою, в якій реалізуються виробничі процеси. Тип цеху визначається характером виробництва. Є чотири типи цехів: основні, допоміжні, побічні, підсобні. Основними називаються цехи, де виробляється спеціалізована продукція для даного підприємства. Основні цехи поділяються на заготівельні, обробні, складальні До заготівельних цехів відносять ливарні (сірого, ковкого чавуну, кольорового, стального, фасонного, точного литва), ковальсько-пресувальні та ін. До обробних цехів належать, зокрема, механообробні, деревообробні, термічні, гальванічні, лакофарбові, до складальних — цехи складання виробів, їх фарбування, комплектації запчастинами тощо.
Допоміжні цехи забезпечують виробництво всім необхідним для нормального функціонування підприємства. Є такі види допоміжних цехів: інструментальні, енергетичні, тепло- та паросилові, модельні, ремонтні, транспортні, санітарно-технічні.
Побічні цехи забезпечують перероблення відходів основного виробництва.
Підсобні цехи виробляють тару для пакування продукції, друкують інструкції щодо її використання тощо.
Крім названих, майже на кожному заводі є цехи, служби і відділи, які обслуговують комунальне, культурно-побутове, житлове та інше господарство.
Чільне місце у структурі підприємств займають склади, очисні споруди, комунікації: електромережі, газопроводи, опалення, вентиляційне обладнання, дорожня інфраструктура.
У виробничій структурі підприємства важливу роль виконують конструкторські й технологічні підрозділи. Тут розробляються нові вироби, новітні технології для одержання цієї продукції, проводяться експериментальні та дослідно-конструкторські роботи.
До складу цехів входять основні й допоміжні виробничі дільниці.
Дільниця – це найменша адміністративно-виробнича ланка, в якій колектив працівників виконує однотипні технологічні роботи з виробництва однотипного продукту.
Кожна виробнича дільниця складається з сукупних робочих місць. Сукупне робоче місце складається з індивідуальних робочих місць. Робоче місце оснащується необхідними засобами праці відповідно до характеру його спеціалізації. Оснащення та розташування робочого місця на виробничій площі повинні забезпечувати високу продуктивність праці, гарантувати безпеку роботи, відповідати фізіологічним, естетичним та санітарно-гігієнічним нормам.
Виробнича структура колективних аграрних господарств складається з окремих внутрішньогосподарських підрозділів, частина яких виробляє основну продукцію: відділки, ферми, бригади. Інші підрозділи мають обслуговуючий або підсобний характер: ремонтні майстерні, електростанції, автопарки, перероблюванні підприємства.
Залежно від характеру спеціалізації виробництва розрізняють виробничу структуру предметну, технологічну та предметно-технологічну. Предметна виробнича структура має певний ступінь замкнутості. Щодо автомобільного заводу, то це цехи з виробництва двигунів, шасі, кузовів та інших вузлів. Предметна структура підприємства визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів, штампів тощо.
Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну відокремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту. Наприклад, взуттєві і швейні підприємства, ливарні, механічні цехи машинобудівних заводів. Ця структура спрощує управління цехом, дає змогу маневрувати розміщенням людей, полегшує перехід з однієї номенклатури виробів на іншу.
Предметно-технологічна виробнича структура характеризує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним принципом. Наприклад, заготівельні цехи організовуються за технологічним принципом (ливарні сірого чавуну, ливарні ковкого чавуну, ковальсько-пресові), а оброблювальні та складальні — за предметним принципом. Ця виробнича структура переважає у машинобудуванні, взуттєвій, швейній, меблевій галузях промисловості.
У ринковій економіці, перехід до якої здійснює Україна, підприємства вільні у виборі тієї чи іншої організаційної структури. Головне — домогтися ефективної праці відповідного структурного підрозділу.
На виробничу структуру підприємства впливає ряд факторів. Головні з них:
- галузева належність, номенклатура продукції, її техніко-економічні особливості, використані ресурси;
- тип виробництва, рівень спеціалізації і кооперування;
- структура засобів праці, технології;
- ступінь складності конструкції і технологічність продукції;
- організація обслуговування обладнання, його ремонт і модернізація;
- мобільність виробничого процесу, тобто його спроможність оперативно переходити на випуск нової продукції;
- характер відтворювального процесу в підрозділах підприємства.
Ці фактори визначають специфіку виробничої структури підприємства в різних галузях. Ринкові умови господарювання потребують передусім нової виробничої структури, відтворення фондів підприємства. Основні шляхи вдосконалення виробничої структури підприємства:
1. Визначення оптимальної величини підприємства. Оптимальна величина підприємства — це така його величина, яка за даного рівня розвитку техніки та технології, а також конкретних умов місцезнаходження і навколишнього середовища забезпечує виробництво і реалізацію продукції з мінімальними витратами.
На оптимізацію величини підприємства впливають різні чинники, що визначають технічні та економіко-організаційні умови роботи підприємства, а також сприяють підвищенню його ефективності. До цих чинників належать: а) продуктивність і потужність наявних засобів праці; б) прогресивність технологічного процесу; в) поєднання виробничих процесів; г) методи організації виробничого процесу.
2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва. Ступінь удосконалення виробничої структури залежить від вибору форми спеціалізації виробничих ланок. Ці форми мають відповідати типу і масштабу виробництва і бути єдиними для однакових економічних умов. Іншими словами, удосконалюючи структуру підприємства, необхідно використовувати одні й ті самі критерії у виборі форм спеціалізації цехів та дільниць, економічно обґрунтовувати створення кожного нового структурною підрозділу.
3. Розширення кооперації з обслуговування виробництва. Ефективна робота основного виробництва потребує чіткого й безперебійного його обслуговування — ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, енергією, іншими видами послуг. Завданням підприємства с виробництво кінцевої продукції, а тому основне виробництво мас переважати не тільки за часткою виготовленої продукції, а й за кількістю працівників, засобів праці.
Підвищення частки обслуговування при технологічному вдосконаленні і високому рівні технізації основного виробництва пов'язане зі збільшенням різних видів допоміжних і обслуговуючих підрозділів. Водночас абсолютна кількість допоміжних і обслуговуючих працівників повинна зменшуватись під впливом удосконалення рівня організації виробництва і підвищення кваліфікації працюючих.
4. Забезпечення високої якості продукції і послуг підприємства.
5. Організація аналітичної роботи різних лабораторій: аналіз ефективності використання сировини і матеріалів; контрольно-вимірювальна діяльність; перевірка інструментів, приладів, устаткування; випробування комплектних виробів; аналіз причин поломок, простоїв.
6. Забезпечення якості функціонування систем кругообігу й обороту фондів. Необхідний аналіз "витрат з утримання та експлуатації устаткування в цеху", а також "загальноцехових витрат".
Отже, механізм дії ринку визначається структурою економіки в цілому і підприємств зокрема.
Загальну структуру створює сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.
Організаційна структура підприємства – це склад відділів, служб і підрозділів в апараті управління, системна їх організація, характер підпорядкованості та підзвітності один одному і вищому органу управління, а також набір координаційних і інформаційних зв’язків, порядок розподілу функцій управління по різним рівням і підрозділам управлінської ієрархії.
Організаційна структура включає засоби розподілу різних видів діяльності між складовими структури та координації діяльності цих складових, що використовуються для досягнення цілей. В межах організаційної структури відбуваються усі управлінські процеси і функції, що забезпечують випуск продукції, в яких приймають участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації, та робітники.
Таким чином, організаційна структура підприємства (економічної структури) складається з організаційної структури управління (суб’єкта управління) та господарської структури (об’єкта управління).
Використання в практиці управління схеми організаційної структури дозволяє зрозуміти формальну ієрархію організації, у тому числі, структуру процесів, відповідальності та звітності.
Ці схеми застосовуються для вирішення низки завдань:визначення ролей і обов’язків всього персоналу в межах організації;встановлення ієрархічної структури повноважень, влади і процесу прийняття рішень; формування комунікаційних каналів і потоків інформації, включаючи правила підпорядкування і методи регулювання, що відносяться до методик звітності; формування механізму контролю з визначенням ступеню централізації та масштабу контролю;визначення функцій і управлінських завдань.
Організаційна структура є базисом оптимізації функціонування підприємства та використання його виробничо-технологічного потенціалу.