Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання та основи підприємницької діяльності

1. Поняття, цілі й напрямки та правові основи діяльності підприємства.

2. Класифікація та cтруктура підприємств.

3. Добровільні та інституціальні об’єднання підприємств (організацій).

4. Підприємництво як сучасна форма господарювання

5. Основи організації управління підприємством

1. Поняття, цілі й напрямки та правові основи діяльності підприємства.

Слово «економіка» утворилося від двох грецьких слів: «ойкос» - будинок, домогосподарство і «номос» - закон. Таким чином, економіка - це наука, мистецтво управління домашнім господарством.

Зараз під терміном "економіка" розуміють:

• господарство, що включає галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери;

• історично сформовану сукупність виробничих відносин, економічний базис суспільства;

• наукову дисципліну, що вивчає сутність і розвиток економічних відносин.

Економіка – це наука про те, як суспільство використовує визначені, обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів (послуг) і розподіляє їх серед різних груп людей.

Тому економіка підприємства – наука про те, як це явище здійснюється в рамках кожного, окремо взятого, підприємства.

Підготовка економістів нової формації, глибоко розуміючих теорію ринкової економіки та вміючих ефективно використовувати отримані знання на практиці як на макро-, так і мікрорівні, має винятково важливе значення для країни.

У тлумаченні сутності «економіка підприємства» варто виходити, насамперед, із установлення місця і ролі підприємства в рішенні основної економічної проблеми: задоволення зростаючих потреб, в умовах дефіциту ресурсів.

В умовах ринкової системи господарювання підприємство є відкритою економічною системою та об'єктивно стає основною ланкою в її реалізації.

Схематично це можна зобразити так (рис. 1).

4. Соціальне середовище

7. Економіка підприємства

1. Підприємство: перетворення ресурсів

Ринки

Ринки

3. Результати

2. Ресурси-витрати

5. Природниче середовище

Рис. 1. Ринкова модель підприємства

• блок 1 – підприємство, головним завданням якого випуск і реалізація продукції;

• блок 2 – ресурси на вході: трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні;

• блок 3 – результати на виході: готова продукція, відходи виробництва, прибуток, грошові кошти.

• блок 4 – соціальне середовище, з яким взаємодіє підприємство – держава, місцеві органи, законодавство;

• блок 5 – природниче середовище, що є джерелом природних ресурсів, корисних копалин, повітря, води;

• блок 6 – взаємозв’язок з ринком, маркетинг: як на вході, так і на виході.

- блок 7 – співвідношення ресурсів на вході характеризує ефективність (результативність) роботи підприємства. Це співвідношення передбачає перевищення витратної частини над доходною (збиткова робота); перевищення доходної частини над витратною (прибуткова робота); рівність дохідної та витратної частин (робота в умовах самоокупності).

Місія підприємства полягає у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого фінансового результату.

На основі місії формуються цілі діяльності:

• забезпечення прийнятного рівня життя (у формі заробітної плати і задоволення ряду соціальних благ) для своїх працівників;

• динамічний стабільний розвиток виробничої бази підприємства;

• участь у утриманні державних органів і підтримці соціальних програм шляхом виплати відповідних податків.

Предметом вивчення курсу «Економіка підприємств» є сутність самого підприємства як комерційної організації, ресурси підприємства: основні виробничі фонди, оборотні кошти, робоча сила, інвестиції, їх взаємозв'язки, взаємодія і шляхи поліпшення використання. За умов, коли підприємство має ефективного власника і відповідну форму власності на засоби виробництва, інтерес до досягнення максимальних результатів спонукає власника і менеджерів до раціонального господарювання.

Предметом курсу «Економіка підприємства» буде прояв дії економічних законів на підприємствах різних галузей і форм власності, господарський механізм, що забезпечує в процесі виробництва і реалізації продукції досягнення найкращих результатів при оптимальних витратах ресурсів.

В основі розвитку економіки підприємства лежать об'єктивні економічні закони розвитку суспільного виробництва. Керувати економікою на будь-якому організаційному рівні – це значить робити у виробництві так, як вимагають економічні закони.

Для розумного й ефективного господарювання економічна наука і практика виробила відповідний господарський механізм, своєрідний інструментарій використання економічних законів.

Господарський механізм являє собою сукупність різних форм і методів які використовуються для свідомого, цілеспрямованого впливу на економіку з метою всілякої її інтенсифікації і підвищення ефективності.

Під формами розуміються різні економічні категорії, через які в господарському житті виявляється дія економічних законів – різні види планів, їхні показники, норми і нормативи, заробітна плата, премії, економічні оцінки ресурсів, ціни, податки, прибуток, фінанси, кредити та ін.

Під методами господарювання розуміються способи впливу на виробництво, у процесі якого використовуються перераховані вище форми – планування, госпрозрахунок, стимулювання, ціноутворення, нормування та ін.

Об'єктом вивчення курсу є промислове підприємство.

Дана дисципліна відноситься до суспільних наук, які вивчають ь виробничі відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Природничі науки вивчають взаємодії людини з природою через речові відносини.

Методологічна основа курсу - діалектичний матеріалізм (закон єдності і боротьби протилежностей, перехід кількості в якість, заперечення заперечень).

Економіка - емпірична наука (ґрунтується на фактах).

Теорія, як результат раціонального мислення, пізнання законів і закономірностей економічного розвитку - необхідна умова для прийняття кваліфікованих рішень про напрямки використання матеріальних ресурсів, про реалізацію товарів і послуг. Однак найвищої цінності вона досягає лише в найтіснішому зв'язку з практикою. Саме практика формує соціальне замовлення на теоретичні дослідження і виносить справедливий вирок (служить перевіркою теорії). Гіпотеза - різновид теорії, що не може бути доведена цілком.

Метод історичного реалізму і логіки означає, що тільки при урахуванні реальної історичної обстановки, специфіки економічної ситуації можливий правильний аналіз процесів і явищ господарського життя.

Основними методами економічної науки також є: методи порівняльного аналізу і графічних зображень, описовий, гіпотетичний, дедуктивний, індуктивний.

Говорячи про вивчення курсу «Економіка підприємства», необхідно сформулювати основні його задачі. Вони продиктовані двома визначальними положеннями:

• підприємства незалежно від форм власності і галузевої приналежності є першою ланкою і економічною основою народного господарства країни. Від рівня ефективності роботи підприємств, в остаточному підсумку, залежить рівень розвитку всього народного господарства, рівень добробуту людей;

• перехід до ринкової економіки вимагає переосмислення господарського механізму, що діяв раніше, введення в його структуру нових форм і критеріїв, таких як підприємництво, конкуренція, господарський ризик, комерційний розрахунок, сертифікація, бізнес-план, мотивація праці, оподатковування і т.п.

Відповідно, основними задачами курсу є:

• розгляд основних елементів господарського механізму, що діє на підприємствах;

• освоєння нових форм і методів господарювання, зумовлюваних вимогами ринкової економіки;

• вивчення особливостей економіки й організації підприємств різних форм власності.

«Економіка підприємства» є теоретичною і методичною базою для вивчення ряду прикладних дисциплін, зв'язаних з організацією, плануванням виробництва, аналізом і обліком виробничо-господарської діяльності підприємств, включаючи маркетинг як дисципліну, що узагальнює реальну практику ринкової економіки між виробниками і споживачами.

Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства

В умовах ринкових відносин ключовою фігурою виступає підприємець. Суб’єктом підприємницької діяльності може бути як окремий громадянин, так і об’єднання громадян, а статус підприємця набувається через державну реєстрацію підприємства.

Всяка організація, щоб бути визнаною юридичною особою повинна володіти в сукупності чотирма характерними ознаками:

• наявність відособленого майна;

• здатність відповідати по зобов'язаннях своїм майном;

• здатність виступати в господарському обороті від свого імені;

• можливість пред'явити позови і виступати як відповідач в суді, арбітражному суді.

Підприємство - відособлена цілісна система технологічних, соціальних і економічних відносин, що виступають як господарська одиниця - виробник реалізованих споживачам продуктів чи послуг.

З цього випливає, що підприємство є:

• комплекс засобів виробництва, що характеризуються технологічною єдністю, пристосованих для виготовлення визначеного продукту;

• колектив людей, зв'язаний певними соціально-економічними відносинами й інтересами;

• цілісна мікроекономічна система з завершеним відтворювальним процесом на основі відокремлення ресурсів і їх повному самостійному обороті.

Сучасне підприємство - складна організаційна структура. В умовах ринкової економіки зростає значення трьох основних напрямків організації промислового підприємства:

• наукової організації виробництва, тобто створення оптимальної техніко-технологічної системи на підприємстві;

• наукової організації праці (НОП). Розробка системи заходів для створення умов для високопродуктивної, ефективної творчої праці, а також побудова здорових формальних відносин у колективі;

• наукової організації управління - системи технічних, економічних і гуманітарних засобів, що забезпечують цілеспрямованість впливу на матеріальну і людську підсистеми підприємства.

Виробничо-технологічні

Економічні

Соціальні

Зовнішньоекономічні

Рис.2.1.Основні специфічні функції підприємства

Найважливішою характеристикою підприємства, що визначає форму його економічної діяльності, є ступінь економічної волі (самостійність). При цьому необхідно розуміти, що абсолютної економічної волі не існує.

Повна економічна воля (самостійність), на базі приватної власності, виявляється в наступних принципах діяльності підприємств:

• повна самостійність підприємства: у формуванні виробничого замовлення, розпорядженні продукцією, що випускається, визначенні напрямку використання отриманого прибутку, установленні цін на продукцію, визначенні форми і системи заробітної плати, виборі партнерів і т.д.

• повна економічна відповідальність за результати господарської діяльності, аж до банкрутства;

• наявність, поряд із загальною метою - максимізацією прибутку, локальних цілей виробництва: забезпечення виживання, завоювання ринку і т.п., тобто воля цілеполягання.

Відносна економічна воля, на базі державної і муніципальної власності, виявляється в наступному:

• обмежена самостійність підприємства, регламентована курируючим відомством і урядом;

• обмежена відповідальність підприємства, що виражається в державній підтримці у формі дотацій, субсидій, пільг в оподатковуванні.

• підпорядкуванні мети виробництва економічним цілям (інтересам) держави

Задачі діяльності підприємства:

• задоволення суспільних потреб у продукції і послугах;

• задоволення інтересів трудових колективів, інтересу власника на основі одержання прибутку;

• врахування інтересів майбутніх поколінь.

На Заході підприємства називають компаніями.

Компанія (від латинського “соm”- спільно, “рanis“- хліб) - загальний термін для визначення підприємства в будь-якій зі сфер економіки, заснованого на будь-якій з форм власності.

Таким чином, підприємство – це самостійний господарчий суб’єкт, створений підприємцем або об’єднанням підприємців для виробництва продукції та (або) надання послуг з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку.

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву: фірма, завод, фабрика, майстерня, електростанція, шахта тощо; може включати кілька виробничих одиниць – заводів або фабрик (комбінат, виробниче об’єднання).

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких.

Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Місія деталізує статус підприємства і забезпечує напрямки та орієнтири для визначення його цілей та стратегії діяльності.

Формулювання місії зазвичай включає завдання підприємства з точки зору його основних виробів та (послуг), ринків та технологій, може торкатися аспектів зовнішнього середовища підприємства, його робочих принципів та організаційної культури.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються цілі, які служать в якості критеріїв для всього наступного процесу прийняття рішень та мають відповідати певним вимогам. Вони мають бути:

1. конкретними і піддаватися вимірюванню, що створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень та дозволяє більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство діє в напрямку здійснення своїх цілей;

2. орієнтованими у часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Довготермінова мета має горизонт прогнозування – 5, інколи 7-10 років для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова – в межах одного року;

3. досяжними: встановлення мети, яка перевищує можливості підприємства через недостатність ресурсів, або через зовнішні фактори, може призвести до катастрофічних наслідків;

4. взаємопідтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не повинні перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може привести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства, які відповідають за досягнення різних цілей.

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна об’єднати в окремі головні напрямки:

1. Вивчення ринку товарів: комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності, вимог покупців щодо якості та цін на продукцію, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

2. Інноваційна діяльність підприємства охоплює науково-технічні розробки, конструкторську та технологічну підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики підприємства, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

3. Виробнича діяльність підприємства, її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. Включає: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку і дотримання узгоджених графіків випуску продукції.

4. Комерційна діяльність, від масштабів та якості якої найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва (одержуваний прибуток). Необхідною умовою досягнення бажаного успіху в цьому напрямку є дійова реклама, безпосередня організація та стимулювання збуту продукції.

5. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації реалізованих підприємством виробів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо.

6. Економічна діяльність підприємства є інтегрованим напрямком, що охоплює: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність підприємства тощо.

7. Соціальна діяльність істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки та компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосування мотиваційного механізму, постійного підтримування на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.

Правові основи функціонування підприємства

Підприємство має діяти в межах законодавства, що регулює всі напрямки його діяльності. З великої кількості юридичних актів визначальними є Господарський Кодекс України, статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договір, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Господарський Кодекс України, який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної Ради України 16 січня 2003 року. Він визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення та ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності й системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб’єктами господарювання і державою.

Статут підприємства. Будь-яке підприємство (добровільне об’єднання підприємств) діє на підставі власного статуту, тобто певного зібрання обов’язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їхню сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання. Статут має відповідати основним положенням Господарському Кодексу України; його затверджує власник чи засновник.

У статуті визначається: точне найменування та місцезнаходження підприємства; власник або засновник; основна місія та цілі діяльності; органи управління та порядок їхнього формування; повноваження трудового колективу та його вибраних органів; джерела та порядок утворення майна; умови реорганізації і припинення існування, інші положення, пов’язані з особливостями діяльності.

Колективний договір. Це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорічно і не може суперечити чинному законодавству України.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства, яке використовує найману працю. Колективний договір, як правило, складається зі вступної частини, що знайомить трудовий колектив із напрямками розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності), умов праці і культурно-побутового забезпечення працівників, а також кілька розділів із конкретними зобов’язаннями адміністрації. Є також розділ, що визначає порядок участі працівників у використанні прибутку підприємства, якщо таке передбачено статутом.

Сторони, які уклали і підписали колективний договір, повинні періодично (не менше 2 разів на рік) взаємозвітувати про його виконання на зборах трудового колективу