Державне регулювання діяльності підприємства

Ринкова економіка, незважаючи на її багато позитивних рис, не здатна автоматично регулювати всі економічні і соціальні процеси в інтересах усього суспільства і кожного громадянина.

Сьогодні на державу покладаються наступні основні функції:

1. Створення правової основи (розробляє і приймає закони, що визначають право власності, що регулюють підприємницьку діяльність, що забезпечують якість продукції і т.д., можна сказати встановлює «правила гри», що регулюють відносини між суб'єктами підприємницької діяльності).

2. Забезпечення належного правопорядку в країні і її національної безпеки.

3. Стабілізація економіки (держава допомагає досягти і підтримувати на оптимальному рівні основні макроекономічні показники: обсяг ВНП, НД, рівень інфляції і безробіття, дефіцит бюджету й ін.).

4. Забезпечення соціального захисту і соціальні гарантії (забезпечення всім працюючим мінімуму заробітної плати, виплата пенсій, допомога по безробіттю, допомога незаможним, індексація фіксованих доходів у зв'язку з інфляцією).

5. Захист конкуренції.

6. Розробка, прийняття й організація виконання господарського законодавства, тобто правової основи підприємництва, оподатковування, банківської системи.

7. Допомога в пошуку ринку збуту, у т.ч. і на міжнародному ринку.

8. Забезпечення інформацією (комерційного і науково-технічного характеру).

Умовами для втручання держави можуть бути:

1. Вимоги національної безпеки.

2. Соціальна напруженість у суспільстві.

3. Погіршення навколишнього середовища.

4. Негативні явища в економіці:

спад виробництва; інфляція; високий рівень безробіття; структурна незбалансованість; дефіцит бюджету; неконкурентноздатність вітчизняної продукції на світовому ринку;

інвестиційний спад і т.п.

Роль держави полягає у своєчасному виявленні й усуненні негативних умов і тенденцій і уживанні визначених заходів по підтримці позитивних явищ і тенденцій у різних сферах економіки.

Механізм державного впливу на підприємницьку діяльність і економіку країни включає як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу.

Для створення нормальних умов підприємницької діяльності держава повинна проводити фіскальну, науково-технічну, інвестиційну, цінову, амортизаційну, кредитну й інші види політики, при реалізації яких вона використовує в комплексі як економічні, так і адміністративні методи.

Фіскальна політика держави означає регулювання державного бюджету й оподатковування з метою стабілізації.

Під час спаду виробництва для збільшення сукупного попиту:

• держава збільшує свої витрати на організацію суспільних робіт (будівництво доріг, мостів) і реалізацію різних державних програм;

• зменшення податків з населення і підприємств;

• зниження державних витрат.

Фінансово-кредитна політика - цілеспрямоване управління державою банківським відсотком, грошовою масою і кредитами:

• нацбанк, регулюючи процентну ставку в залежності від сформованої економічної ситуації, розширює чи звужує можливості видачі кредитів комерційним банкам;

• зниження норми обов'язкових резервів створює великі можливості комерційним банкам;

• скупка чи продаж державних цінних паперів.

Науково-технічна політика - система цілеспрямованих мір, що забезпечують комплексний розвиток науки і техніки, упровадження їхнього результату:

• достатнє і розумне фінансування сфери освіти й академічної науки;

• удосконалювання системи оплати науковців;

• захист конкуренції;

• активна участь у міжнародному науково-технічному співробітництві.

Амортизаційна політика - складова частина науково-технічної політики. Установлюючи норми амортизації, порядок її нарахування і використання, держава тим самим регулює темпи і характер відтворення, і в першу чергу швидкість відновлення основних фондів. При розробці амортизаційної політики держава повинна дотримувати наступних принципів:

• переоцінка основних фондів повинна здійснюватися вчасно;

• норма амортизації повинна бути диференційована в залежності від функціонального призначення основних фондів, а також з урахуванням терміну їхнього морального і фізичного зносу;

• амортизаційні відрахування на підприємстві повинні використовуватися тільки виходячи з їхнього функціонального призначення;

• можливість застосування прискореної амортизації;

• норма амортизації повинна бути достатньою для простого і розширеного відтворення основних фондів.

Інвестиційна політика. З її допомогою держава може безпосередньо впливати на темпи росту обсягу виробництва, на прискорення НТП, на зміну структури суспільного виробництва і рішення багатьох соціальних проблем. У сучасних умовах основною задачею є звільнення держави від функції основного інвестора і створення таких умов, при яких приватний сектор в економіці був би зацікавлений в інвестиційній діяльності. Для цього в першу чергу необхідно забезпечити стабільність економіки і передбачуваність її розвитку.

Державне підприємництво. Воно створює особливий вид підприємницької діяльності, що здійснюється в рамках держсектора і зв'язаний участю держпідприємств у виробництві і збуті товарів і послуг. При цьому держава виступає самостійним суб'єктом господарювання, реалізуючи визначені загальнонаціональні цілі: структурну перебудову, пом'якшення галузевих і територіальних диспропорцій, стимулювання НТП, підвищення ефективності економіки. Воно особливо необхідно в малорентабельних галузях, що не становлять інтерес для приватного капіталу, але їхній розвиток визначає загальні умови відтворення. Це, насамперед галузі економічної інфраструктури.

Планування і регулювання. Роль цих інструментів не знижується, а от методи планування істотно змінюються. На зміну директивному (кожному підприємству встановлювалися заздалегідь задана виробнича програма і споживачі) приходить індикативне планування - держава на основі детального аналізу функціонування економіки за попередній період, виходячи з економічної політики і наявних ресурсів, установлює на плановий період основні макроекономічні показники: темп росту ВНП, НД, рівень інфляції і безробіття, мінімальний розмір заробітної плати, дефіцит бюджету, процентну ставку і т.д. Передбачає не тільки розробку планових макроекономічних показників (індикатори), але і способи їхнього досягнення, тобто заздалегідь визначену політику.

Ціноутворення. Використовуючи цінову політику, держава впливає на попит та пропозицію, перерозподіл доходу і ресурсів, забезпечення мінімального прожиткового рівня, і також на антимонопольні, антиінфляційні процеси. В умовах ринкової економіки ціни на більшість товарів вільні. Частка товарів і послуг, ціни на які повинні регулюватися державою 10-15% загальної товарної маси. Це має значення для підтримки мінімального прожиткового рівня.