Система об’єктивного юридичного права — комплекс взаємопов’язаних чинних юридичних норм, що характеризується їх єдністю, узгодженістю, а також поділом на відносно самостійні утворення.

Предмет правового регулювання — сукупність однорідних суспільних відносин, які регулюються об’єктивним юридичним правом.

Метод правового регулювання — сукупність специфічних юридичних прийомів державно-владного впливу на певну сферу однорідних суспільних відносин.

Галузь об’єктивного юридичного права — система юридичних норм, які регулюють однорідні за об’єктом суспільні відносини специфічним методом.

Інститут об’єктивного юридичного права — система юридичних норм, які регулюють певний вид однорідних суспільних відносин.

Публічне об’єктивне юридичне право — система юридичних норм, які регулюють владні (вертикальні) суспільні відносини імперативним методом.

Приватне об’єктивне юридичне право — система юридичних норм, які регулюють рівносторонні (горизонтальні) суспільні відносини диспозитивним методом.

Соціальна норма — загальне правило поведінки, яке регулює суспільні відносини.

Юридична норма — загальнообов’язкове правило правомірної поведінки, яке встановлюється (або санкціонується) та забезпечується державою.

Структура юридичної норми — склад взаємопов’язаних частин (елементів) норми, зумовлений потребами регулювання, охорони і захисту суспільних відносин.

Гіпотеза юридичної норми — частина норми, в якій вказуються умови, обставини її дії.

Диспозиція юридичної норми — частина норми, в якій вказуються права та обов’язки суб’єктів, що виникають, змінюються або припиняються у них за наявності обставин, зазначених у гіпотезі.

Санкція юридичної норми — частина норми, в якій вказуються заходи державного примусу (штрафні та відновлювальні) за порушення диспозиції.

Нормативно-правовий припис — безпосередньо виражене в тексті нормативно-правового акта деонтичне висловлювання, яке використовується для формування юридичної норми та забезпечення її дії.

Правовідношення — передбачене юридичною нормою і гарантоване державою суспільне відношення, учасники якого мають взаємні суб’єктивні юридичні права та суб’єктивні юридичні обов’язки.

Суб’єкт правовідносин — праводієздатний учасник суспільних відносин, який є носієм суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Правоздатність — закріплена в юридичних нормах і гарантована державою можливість суб’єкта мати суб’єктивні юридичні права і нести суб’єктивні юридичні обов’язки.

Дієздатність — закріплена в юридичних нормах і гарантована державою можливість суб’єкта набувати і здійснювати суб’єктивні юридичні права та суб’єктивні юридичні обов’язки своїми діями.

Об’єкт правовідношення — певне благо, на здобуття і використання якого спрямовані взаємні суб’єктивні юридичні права та суб’єктивні юридичні обов’язки суб’єктів правовідношення.

Юридичний факт — передбачена гіпотезою юридичної норми конкретна життєва обставина, з настанням якої виникають, змінюються або припиняються правові відносини.