Загальносоціальне право — сукупність прав і обов’язків учасників суспільних відносин, яка є необхідною для самозбереження і функціонування суспільства в даних конкретно-історичних умовах його розвитку.

Основні права людини — можливості людини мати певні блага, які необхідні їй для нормального існування та розвитку в даних конкретно-історичних умовах.

Соціальний обов’язок людини — необхідна поведінка людини, зумовлена конкретно-історичними потребами існування та розвитку інших учасників суспільних відносин і спрямована на забезпечення їхніх прав.

Межі прав людини — сукупність явищ, які окреслюють зміст та обсяг прав людини.

Юридичні гарантії прав людини — система юридичних засобів реалізації, охорони і захисту прав людини.

Юридичні процедури реалізації прав людини — встановлена юридичними нормами і спрямована на здобуття людиною певних особистісних і соціальних благ послідовність і узгодженість дій уповноваженого та зобов’язаного суб’єктів, а також обсяг, зміст, форми, методи та строки їх вчинення.

Юридичні засоби охорони прав людини — передбачені юридичними нормами спеціальні засоби запобігання порушенням прав людини.

Юридичні засоби захисту прав людини — передбачені юридичними нормами спеціальні засоби відновлення порушених прав людини.

Імплементація міжнародно-правових принципів і норм щодо прав людини — діяльність держави із впровадження таких принципів і норм у внутрішньодержавну юридичну практику.

Юридичне право — єдність об’єктивного юридичного права, суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, спрямована на забезпечення загальносоціального права в умовах соціально-неоднорідного суспільства.

Об’єктивне юридичне право — система загальнообов’язкових правил поведінки (юридичних норм), які встановлюються (або санкціонуються) та забезпечуються державою з метою регулювання, охорони і захисту суспільних відносин.

Суб’єктивне юридичне право — закріплена юридичними нормами і гарантована державою міра можливої поведінки персоніфікованого суб’єкта, спрямована на здобуття та використання ним певного блага.

Суб’єктивний юридичний обов’язок — закріплена юридичними нормами міра необхідної поведінки персоніфікованого суб’єкта, спрямована на забезпечення суб’єктивних юридичних прав інших суб’єктів.

Принципи об’єктивного юридичного права — його нормативні засади, які зумовлюються закономірностями існування й розвитку загальносоціального права і визначають зміст і спрямованість правового регулювання.

Функції об’єктивного юридичного права — основні напрямки його впливу на суспільні відносини.

Соціальна цінність об’єктивного юридичного права — його здатність регулювати, охороняти і захищати суспільні відносини для забезпечення цілісності, стабільності та безпеки суспільства.

Особистісна цінність об’єктивного юридичного права — його здатність закріплювати і гарантувати свободу людини, що є сукупністю її прав і необхідною умовою для становлення та розвитку людини як особистості.

Правовий /юридичний/ статус особи — комплекс її суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків.

Правові форми здійснення функцій держави — діяльність органів держави та інших уповноважених суб’єктів щодо реалізації функцій держави шляхом встановлення юридичних актів.

Юридичний акт — спосіб зовнішнього виразу формально-обов’язкового волевиявлення органу держави або іншого уповноваженого суб’єкта.

Правосвідомість — знання суб’єктів про право (загальносоціальне і юридичне), їх ставлення до юридичного права та юридично значимої поведінки.

Правова культура особи — її властивість, яка характеризується знанням об’єктивного юридичного права, засвоєнням його цінності та правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання — цілеспрямована діяльність державних організацій, громадянських об’єднань та інших суб’єктів з формування правової культури особи.