3. Поступове послаблення Галицько-Волинської держави у 1264 – 1340 рр.

При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини Данила — Шварно (1264 – 1269 рр.) і Лев (1264-1301 p.), син Лева І - Юрій (1301-1308 pp.), сини Юрія І - Андрій та Лев ІІ(1308-1323 pp.). Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди. Андрій та Лев II закріпили політичні сто­сунки з Литвою династичним шлюбом донь­ки Андрія та Любарта - сина великого князя литовського Гедиміна (1316-1341 pp.). Цей шлюб виявився однією із передумов литов­ського панування в українських землях.

Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та Лева II - Юрій II Болеслав (1323-1340 pp.). Він був україн­сько-польського походження (мати - сестра Лева П та Андрія, батько - польський князь Тройдент), був охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари. Юрій II Болеслав, вихований на західній культурі, здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в укра­їнські землі, лояльно ставився до католиц­тва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта.

Галицьке-Волинське князівство опини­лося в складі Великого князівства Литов­ського. Боротьбу за українські землі роз­почав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 p. частину Галичини У цю боротьбу вступила і Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік. Галицьке-Волинське князівство, будучи ослабленим боротьбою з татарами, бороть­бою між боярами та князями, стало об'єк­том агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність.

Таким чином, після 1340 p. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були по­ділені між сусідніми державами.

Значення Галицько-волинського князівства:

- Це друга велика держава в україн­ських землях після Київської Русі, спадко­ємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції. - Забезпечила високий рівень економіч­ного та духовно-культурного розвитку українських земель. - Своєю орієнтацією на Захід відкрила доступ в українські землі західноєвропей­ським культурним впливам.

Висновки до теми:

* Галицько-Волинське князівство утворилося в результаті об'єднання у 1199 р. волинським князем Романом Мстиславовичем двох князівств - Галицького і Волин­ського. Свого розквіту князівство досягло за Данила Галицького (1238-1264 рр.).

* Проте, ослаблена монголо-татарською навалою і залежністю від Золотої Орди, ворожнечею між князями і боярами, ставши об'єктом агресії з боку сусідніх держав, Галицько-Волинська держава не змогла відстояти свою самостійність, і в сер. XIV ст. її землі стали володіннями Польщі і Литви.