2. Галицько-Волинська держава у 1205 – 1264 рр..

Після трагічної загибелі Романа у 1205 р. під Зави хвостом - великого полководця й політика - залишилося двоє малолітніх синів: чотирирічний Данило та дворічний Василько. Від їхнього імені в князівстві почала правити вдова Романа - Анна - розумна, мужня і владна жінка, її підтримували волинські бояри, приведені Романом з Володимира до Галича, та княжа дружина. Прихильниками об'єднання земель під владою князя виступали середнє бо­ярство, міщани та селяни. Всі вони по­терпали від утисків великих бояр, які зо­середили в своїх руках земельні володіння. Верхівка галицьких бояр виступила проти об'єднання Галицької і Волинської земель в одне князівство.

Бояри прогнали малолітніх синів Романа - Данила і Василька - та взяли владу в свої руки. Під боярським пануванням земля опи­нилась в безладі, чим скористалися поляки та мадяри, які захопили Галич та Володи­мир і задумували поневолити всю Галичину та Волинь.

Угорський король Андрій II посадив на галицький престол свого малолітнього сина Коломана, а польський князь Лешко Краків­ський заволодів Перемишлем і прицілювався на решту волинських земель. Щоб послабити позиції угорського короля, він скористався з невдоволення галичан свавіллям угрів у Галичі й запросив на галицький престол новгород­ського князя Мстислава Удалого. На чолі загартованої кінної дружини Мстислав Удалий у 1219 p. з допомогою міщан вигнав угорський гарнізон з Галича.

З появою Мстислава Удалого на західно­українських землях створилися сприятливі умови для боротьби проти експансії Польщі. Тим більше, що 18-річний Данило одружився з дочкою Мстислава Удалого Ганною. Спираючись на волинське боярство, молодий князь у 1219 p. визволив від польських феодалів Берестей­щину і Забужжя, у 1225 p. відвоював у поляків Луцьк і Пересопницю з округами й розпочав боротьбу з ворожою йому галицькою олігар­хією за Галицьке князівство. Кілька разів він брав і вимушено залишав Галич, аж доки в 1238 p. не утвердився в ньому остаточно. Для зміцнення відродженої Галицько-волинської держави надзвичайно важливе значення мав захист її західних кордонів. Навесні 1238 p., під Дорогичином, Данило розгромив тевтонських лицарів Доброжинського ордену, які загрожу­вали його державі, й навіть захопив у полон їхнього магістра Бруно.

У 1239 p. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, в період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 p. Києва пішли походом на Волинь і Гали­чину. Данило змушений був визнати залеж­ність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлю­вати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

У руслі цієї антимонгольської політики князь:

• уклав союз з угорським королем;

• уклав союз з папою римським: папа обіцяв допомогу Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від папи римського королівську корону, однак обіцяна йому до­помога не надійшла;

• організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів нале­жить до 1256 p.).

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити від­новлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 p. Але головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар.

Українська історіографія вважає Да­нила Галицького одним із найвидатніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство у високорозвинену державу, яку поважали в Європі.