Тема: Галицько-Волинська держава: формування, розквіт, занепад. План

1.Розвиток Галицько-Волинського князівства у кін. ХІ ст. - 1205 рр.

2. Галицько-Волинська держава у 1205 – 1264 рр..

3. Поступове послаблення Галицько-Волинської держави у 1264 – 1340 рр.

1. Розвиток Галицько-Волинського князівства у кін. Хі ст. - 1205 рр.

Віддаленість Галичини і Волині ви Києва забезпечувала відносну незалеж­ність і самостійність цих земель. З розпадом Київської Русі над Дністром виникло Галицьке князівство (кін. XI ст.), а над Бугом - Волинське князівство (сер. XII ст.) з центром у м. Володимирі.

Галицьке князівство спочатку було більш сильним. Зміцнення Галичини відбу­лося за князя Володимирка (1124-1153 pp.) та його сина Ярослава (1153-1187 pp.). Ярослав був наймогутнішим галицьким князем, за великий розум і спритність його прозвали Осмомислом. До його князівства були приєднані землі в пониззі Дунаю. Яро­слав зміцнив союз з Угорщиною шлюбом своєї доньки з королем Стефаном, вів бо­ротьбу з половцями, на кордонах галицьких земель будував укріплені міста. Але після смерті Ярослава князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між га­лицькими боярами, багато із яких були в со­юзі з польськими і угорськими феодалами.

Волинське князівство, відокремив­шись від Києва, спочатку розпалося на дрібні князівства, які ворогували між собою. Забезпечити єдність Волинської землі вдалося талановитому князю Роману Мстиславовичу (1170-1205 pp.), який у своїй об'єднавчій політиці зробив ставку не на бояр, а на дворянство і городян. Роман Мстиславович забезпечив внутрішню стабільність Волинського князівства, що дозволило йому розпочати активну боротьбу за розширення своїх володінь. В результаті у 1199 p. Роману Мстиславовичу вдалося вперше об'єднати Волинську і Галицьку землі, врятувавши останню від зазіхань польських і угорських феодалів. Так утворилося Галицьке-Волинське князівство.

У 1202 p. Роман приєднав до князівства Київські землі. Утворення такої могутньої держави дозволило йому вести успішну боротьбу з половцями, угорськими і поль­ськими князями, зі своїм непокірним бо­ярством, сприяло економічному підне­сенню князівства, розвитку міст, ремесел, торгівлі. Роман склав проект дотримання "доброго порядку" на Русі, тобто припинення міжкнязівських чвар і організації центральної влади у федеративній Давньоруській державі. Російський історик XVIII ст. В. Татищев пере­казав зміст Романового проекту, запозичений, очевидно, з давньоруського джерела, що не ді­йшло до наших днів. У проекті "Доброго по­рядку" передбачалося, що у випадку смерті київського володаря, нового великого князя повинні обирати шість князів: суздальський, чернігівський, галицько-волинський, смолен­ський, полоцький і рязанський. Роман, пра­гнучи уникнути подальшого дроблення дер­жави, пропонував передавати престол стар­шому синові, а не ділити землі між усіма синами, як чинилося раніше. Однак усі інші значні руські князі відмовилися приїхати на з'їзд, щоб обговорити Романів проект. Одні вигадували різні причини, інші прямо заяв­ляли, що такого "одвічно не було", а значить, і не повинно бути.

Створення Галицько-волинського князів­ства на чолі з Романом Мстиславичем стало важливим етапом в історії української дер­жавності.