6.3. Особливості управління спільною діяльністю.

Грошові та інші майнові внески учасників такого договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою власністю.

За кожною угодою про спільну діяльність без створення юридичної особи дозволяється відкривати один рахунок у банку в іноземній та (або) національній валюті.

Укладаючи договір про спільну діяльність, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ та управління цією діяльністю. На практиці використовують такі варіанти управління спільною діяльністю:

1) сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою;

2) керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ.

Особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов’язані із забезпеченням спільної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав і несе обов’язки за договорами.

Таким чином, можна виокремити дві категорії учасників спільної діяльності:

контролюючий учасник — це сторона, котра є учасником спільної діяльності і здійснює спільний контроль та управління цією діяльністю;

інвестор у спільній діяльності — це сторона, котра є учасником спільного підприємства і не здійснює спільного контролю за цим підприємством.

У процесі дії договору про спільну діяльність кожний з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатись своєю часткою у спільній власності. З метою досягнення результатів такої діяльності право розпорядження спільним майном, у т. ч. шляхом його відчуження, має особа, на яку покладено ведення спільних справ, за умови, що це передбачено договором і довіреністю.

6.4. Публічно-правове регулювання договорів щодо спільної діяльності.

В процесі правового регулювання господарських договірних відносин досягаються два види цілей: внутрішні та зовнішні. Внутрішні цілі завжди виражаються в правомірності, тобто законності правових відносин, що виникають. Зовнішні цілі пов'язані із досягненням у процесі правового регулювання конкретного економічного, політичного та іншого ефекту.

Згідно із ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однак, чинним ГК України не передбачено жодних особливостей укладення господарського договору про спільну діяльність,а тому суб'єкти господарювання та негосподарюючі суб'єкти – юридичні особи при укладенні господарського договору спільної господарської діяльності керуються правилами, встановленими ЦК України.

Договір про СД, як і будь-який інший господарський договір, вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними, згідно із чинним ГК України, є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180). Відповідно до ч.3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-яком уразі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При укладанні договору про СД перед суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами неминуче постають проблеми правового регулювання.

Першою із них є проблема форми господарського договору про СД та його державної реєстрації. Із цієї проблеми випливає й інша проблема: укладання попереднього договору про спільну діяльність.

Ускладнена процедура укладання та реєстрації договорів про СД згідно із податковим законодавством, а також прагнення держави до тотального контролю за підприємницькою діяльністю господарюючих суб'єктів й обліком її фінансових результатів призводять до створення в процесі укладення господарського договору про СД, так званого неправосуб'єктного об'єднання. Воно виникає безпосередньо у процесі укладення та виконання договору про СД суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами. Це пов'язано з тим, що вимоги податкового законодавства створюють необхідність формування в дійсності неіснуючого суб'єкта, що має свій реєстраційний номер платника податків, є платником ПДВ й має відповідне свідоцтво платника ПДВ, має індивідуальний податковий номер, складає окремий баланс, може також мати окремий поточний рахунок у банку. Здає окремо від звітності учасників СД спеціальну звітність про облік результатів СД.

Утворення неправосуб'єктного об'єднання є суттєвого перешкодою, що створює проблеми та ускладнення при виконанні вимог ГК та ЦК України в частині правового регулювання СД. Цю проблему доцільно вирішувати господарсько-правовим методом владних приписів, згідно із якими діяльність суб'єктів зазначених правовідносин підпорядковуватиметься обов'язковим моделям, визначеним господарським, а не податковим законодавством.