2.3. Еволюція інтелектуальної власності в Україні

До набуття незалежності Україна власного законодавства про інтелектуальну власність ніколи не мала. За радянських часів в Україні діяло законодавство про винахідництво і раціоналізацію СРСР. З набуттям незалежності Україна отримала лише окремі фрагменти системи охорони інтелектуальної власності колишнього СРСР, що вимагало докорінної перебудови системи з врахуванням принципів ринкової економіки та стратегії входження країни до світового економічного, політичного і соціально-культурного простору.

Становлення системи охорони інтелектуальної власності в Україні умовно можна поділити на три етапи .

Перший етап (1991-1994 рр.)став періодом закладання найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур. Першим став Закон України «Про власність», який у статтях 13 і 41, проголосив, по-перше, що результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності; по-друге, дав приблизний перелік результатів інтелектуальної власності, яким надається правова охорона, передусім цим Законом.

Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Одночасно велась розробка пакету законів щодо правової охорони об'єктів промислової власності.

У цей час прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких: закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ці закони були прийняті 15 грудня 1993 р.). Цього ж дня було прийнято Закон «Про племінне тваринництво», а трохи раніше - Закон «Про охорону прав на сорти рослин». Ці закони склали правову основу системи захисту охорони прав на об'єкти промислової власності.

Другий етап (1995-2000 рр.) був обумовлений запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні і прийняття Україною низки важливих міжнародних зобов'язань. Останні безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності. Укладається Угода про партнерство та співробітництво з ЄС, а в 1995 році починається переговорний процес про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі.

28 червня 1996 р. була прийнята Конституція України, яка чітко визначила принципові засади державної політики у сфері інтелектуальної діяльності. Зокрема, ст. 54 проголосила -свободу наукової, науково-технічної, художньої та іншої творчості, ст. 41 надала право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої праці.

Конституція України чітко визначає компетенцію органів влади і управління всіх регіонів у сфері інтелектуальної власності.

У зв'язку з прийняттям Конституції України до законодавства про інтелектуальну власність були внесені відповідні зміни і доповнення. У новій редакції були прийняті закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на сорти рослин» та ін.

Третій етап в 2000 році і характеризується завершенням кризового періоду в економіці України та проголошеними в посланні Президента України до Верховної Ради пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки. Приймається Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки на період до 2006 року», в якому визначаються такі напрями:

1. фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

2. проблеми демографічної політики, розвитку людського потенціалу та формування громадянського суспільства;

3. збереження навколишнього середовища та сталий розвиток;

4. новітні біотехнології, діагностика найпоширеніших захворювань;

5. нові комп'ютерні засоби та інформатизація суспільства;

6. новітні та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі; нові речовини та матеріали.

Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності, приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій, договорів та угод у сфері інтелектуальної власності. Основними з них є: Паризька конвенція про охорону промислової власності; Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів; Всесвітня конвенція про авторське право; Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення («Римська конвенція»); Договір про патентну кооперацію та ін.