2.2. Еволюція авторського права і суміжних прав

Історія авторського права бере свій початок з винаходу друкарства, завдяки якому стало можливим тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Це призвело до появи нових професій - друкарів і торговців друкованою продукцією, які вкладали значні кошти в придбання паперу, купівлю або виготовлення друкарських машин, а також у найм робочої сили, що передбачало авансування засобів, які протягом певного часу могли бути повернені. В цій ситуації без будь-якої форми охорони від конкуренції шляхом продажу незаконних копій вкладення в друкування і продаж книг було небезпечним і ризикованим.

У Франції еволюція від системи привілеїв до системи авторського права була частиною загальних змін у житті Франції, викликаних революцією, яка відмінила привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавників. Систему привілеїв поступово замінило поняття літературної власності. В 1977 р. Людовік XVI видав шість ордонансів, які встановили нові принципи в області видавничої справи і визнали за автором право на публікацію і продажу свого твору. В революційну епоху було здійснено декілька важливих заходів щодо удосконалення французького авторського права. У серпні 1789 р. Засновницькі збори вирішили відмінити всі привілеї приватних осіб, міст і провінцій. Пізніше привілеїв позбавлялись також автори і видавники. Коли положення стабілізувалось, стало зрозуміло, що прийшла пора визнати і узаконити права авторів, як природні права, що витікають із самої природи творчої діяльності і не залежать від довільних тлумачень офіційної влади. У 1791 і 1793 рр. Конституційна асамблея прийняла два . декрети, які започаткували підґрунтя французької системи авторського права. Декретом 1791 р. забезпечувалось право автора на публічні виконання протягом всього його життя, а також протягом п'яти років після його смерті на користь його спадкоємців або осіб, яким це право уступалось. Декретом 1793 р. автору передавалось виключне право відтворення його творів протягом усього його життя, а також протягом десяту років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників. Відмінність від Англії у тому, що у Франції ці права описуються як «права автора» і вони використовуються протягом життя автора незалежно ні від опублікування, ні від виконання таких формальностей, як реєстрація.

Подальшим розвитком авторського права була поява в Германії філософських концепцій, розроблених такими філософами, як Кант і інші, які вбачали в авторському праві або праві автора не просто форму власності, яка забезпечувала авторові або власникові права майнові вигоди. Вони розглядали літературу і іншу творчу діяльність автора як продовження або відображення особистості автора, стосовно якої він мав право в силу природної справедливості. Ця концепція мала великий вплив на розвиток авторського права в континентальній Європі, і, зокрема, призвела до розвитку моральних (особистих немайнових) прав.

У Сполучених Штатах Америки перші закони штатів про авторське право з'явились ще до французької і американської революцій. Вони охороняли «найсвященніший вид власності», передбачаючи тим самим визначення, дане Ле Шапеньє. В Законі штату Масачусетс від 17 березня 1789 р. вказувалось, що «немає власності, яка належить людині більше, ніж та, що є результатом її розумової праці».

Міжнародний період охорони авторських прав почався з підписання Бернської Конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 р.

Наступні перегляди Бернської конвенції і нові міжнародні угоди продовжували вдосконалювати систему охорони авторського права в світлі постійного технологічного прогресу, який зачіпає авторські і суміжні права.