8.2. Міжнародна охорона об'єктів авторського права і суміжних прав

Міжнародна охорона авторських прав здійснюється на підставі Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів, Договору ВОІВ з авторського права (ДАП), Договору про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів прийнята 9 вересня 1896 року і переглядається з інтервалом приблизно 20 років. Мета Бернської конвенції сформульована в її преамбулі: «Охороняти настільки ефективно і одноманітно, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори».

Конвенція ґрунтується на трьох принципах:

• національного режиму, у відповідності з яким твори, створені в одній із країн-членів, повинні одержувати в усіх інших країнах-членах таку ж охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

• автоматичної охорони, згідно з яким національний режим не залежить від будь-яких формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не обумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо;

• незалежності охорони, згідно з яким володіння наданими правами і їх здійснення не залежить від наявності охорони в країні походження твору.

Конвенція містить декілька положень,якці надають авторам виключні права:

• право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів;

• право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового або бездротового зв'язку, за допомогою гучномовця або іншого апарату такого роду;

• право на публічне читання;

• право на переобки, аранжировки та інші зміни творів;

• право на кінематографічну переробку і відтворення творів.

В Конвеції обумовлені випадки вільного використання творів:

• відтворення в певних особливих випадках (якщо це не буде безпідставно порушувати права автора);

• цитати із творів і використання ілюстративного матеріалу з метою навчання;

• відтворення статей про поточні події в газетах або журналах;

• записи короткотермінового використання. Передбачені випадки примусових ліцензій:

• стосовно передачі в ефір або публічного сповіщення;

• стосовно права на запис музичних творів.

Загальний термін охорони, передбачений Конвенцією, складає весь час при житті автора і 50 років після його смерті. Для кінематографічних творів термін охорони закінчується через 50 років після того, як твір за згодою автора став доступним до загального відома, або якщо це не було зроблено, то через 50 років після створення. Термін охорони немайнових прав повинен бути не менше терміну дії майнових прав.

Конвенція визначає мінімальні терміни охорони авторських прав. Держави-учасниці можуть надавати вищий рівень охорони відповідно до національного законодавства.

Договір ВОІВ з авторського права (ЦАП) є найновішою міжнародною угодою з охорони авторського права, яка була укладена на Дипломатичній конференції 20 грудня 1996 року. Договір представляє собою розвиток положень Бернської конвенції з метою регулювання нових відносин у зв'язку з найновішими сучасними технологіями і новими правами, які не були врегульовані раніше.

Об'єкти, що охороняються авторським правом відповідно до договору:

• комп'ютерні програми, незалежно від способу або форми їх вираження. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори відповідно до Бернської конвенції;

• компіляції даних або іншої інформації (бази даних) в будь-якій формі, які за підбором і розміщенням змісту представляють собою результат інтелектуальної творчості.

Щодо баз даних, то охорона не розповсюджується на-самі дані або на інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право, що стосується самих даних або інформації, що знаходиться в базі даних.

В договорі розглядаються такі права авторів:

1. право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників своїх творів шляхом продажу або іншої передачі права власності;

2. право на прокат, тобто виключне право дозволяти комерційний (або так званий цивільно-правовий) прокат для публіки оригіналів або примірників трьох видів творів:

• комп'ютерних програм (за виключенням тих випадків, коли сама програма не є основним об'єктом прокату, тобто, наприклад, вона доповнює певне обладнання, для роботи якого потрібне певне програмне забезпечення);

• кінематографічних творів (тільки в тих випадках, коли комерційний прокат призводить до широкого копіювання таких творів, що наносить суттєвий збиток виключному праву на відтворення);

• творів, втілених у фонограмах, як це визначено в національному законодавстві держав, що домовляються;

3) право на повідомлення для загального відома, тобто виключне право дозволяти будь-яке повідомлення для загального відома засобами дротового або бездротового зв'язку, включаючи доведення творів до загального відома таким чином, що представники публіки можуть здійснювати доступ до таких творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором.

Згідно з договором сторони, що домовляються зобов'язані передбачити в своєму законодавстві ефективні засоби правового захисту, спрямовані проти:

• усунення або зміни будь-якої електронної інформації про управління правами , що здійснюються без дозволу;

• розповсюдження, імпорту з метою розповсюдження, передачі в ефір або повідомлення для загального відома без дозволу творів (або примірників творів), за умови, що особа, яка здійснює вказані дії, знає, що в них без дозволу була усунена або змінена електронна інформація про управління правами (інформація, яка ідентифікує твір, автора твору, володільця будь-якого права на твір або інформацію про умови використання твору і будь-які цифри і коди, в яких представлена така інформація).

Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів був прийнятий в Женеві 18 квітня 1989 року. Він засновує міжнародний реєстр аудіовізуальних творів з метою реєстрації заяв стосовно аудіовізуальних творів і прав на них, включаючи, зокрема, права на їх виконання.

Згідно з договором, кожна держава, що домовляється, зобов'язана визнавати в якості правдивої (якщо не буде доведено інше) інформацію, яка знаходиться в Міжнародному реєстрі. В Договорі зазначено, що жодне з його положень не може тлумачитись як таке, що впливає на авторсько-правове регулювання (або регулювання іншими засобами, пов'язаними з інтелектуальною власністю) аудіовізуальних творів в державі, що домовляється, якщо ця держава є учасницею Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів або будь-якої іншої угоди, яка регулює права і зобов'язання даної держави стосовно аудіовізуальних творів.