Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і їх міжнародній реєстрації

Ця угода була укладена в 1958 р. і переглянута в Стокгольмі в 1967 р. До її тексту були внесені поправки в 1979 р. Угода відкрита для держав - учасників Паризької конвенції. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання генеральному директору ВОІВ.

Угода переслідує за мету забезпечення охорони найменування місць походження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, що використовується для позначення виробу, що походить звідти, якість і властивості якого визначаються виключно або в істотній мірі географічним середовищем, включаючи природні та етнографічні фактор». Такі найменування реєструються Міжнародним бюро ВОІВ в Женеві за заявкою компетентною органу зацікавленої договірної держави. Міжнародне бюро повідомляє про реєстрацію інші договірні держави. Всі договірні держави зобов'язані охороняти зареєстровані в міжнародному порядку найменування весь час, поки вони охороняються в країні походження, за винятком випадків, коли яка-небудь договірна держава протягом одного року заявить, що воно не може забезпечити охорону якого-небудь зареєстрованого найменування.

Лісабонською угодою створений Союз. Союз має Асамблею. Будь-яка країна - член Союзу, яка приєдналася принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акту, є членом Асамблеї.

За станом на 15 січня 2001 р. учасниками Угоди було 20 держав.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків

Міжнародне депонування промислових зразків виникло внаслідок необхідності спрощення і економії. Його основною метою є забезпечення охорони для одного або більше промислових зразків у ряді держав за допомогою одного-єдиного депонування, здійснюваного в Міжнародному бюро ВОІВ, з мінімумом формальностей і витрат. Заявник, таким чином; позбавлений від необхідності здійснювати окреме національне депонування в кожній з держав, в яких він просить охорону, що значно спрощує процедуру, оскільки йому не доводиться виготовляти і представляти документи, що вимагаються, на різних мовах і стежити за своєчасністю продовження відразу декількох національних термінів охорони, а також оплачувати національне мито і гонорари повірених в різній валюті. Відповідно до Гаазької угоди ті ж результати можуть бути досягнуті за рахунок національного депонування, здійсненого в одному відомстві, і на одній мові, після оплати одного набору мита в одній валюті.

Гаазька угода дозволяє особам, що мають право на здійснення міжнародного депонування (будь-яким фізичним або юридичним особам, що мають громадянство однієї з договірних держав або місцепроживання або дійсне і нефіктивне промислове або торгове підприємство в одній з таких держав), отримати охорону для їх промислових зразків в договірних державах, для яких вони просять охорону шляхом одного депонування, здійснюваного в Міжнародному бюро ВОІВ.

Переваги приєднання до Гаазької угоди очевидні. Громадяни держав - учасниць Гаазької угоди мають можливість одержувати охорону для своїх промислових зразків у ряді держав з мінімальними формальностями і витратами. Спрощення формальностей і зниження вартості отримання охорони за рубежем робить сприятливий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі, а також сприяє розвитку місцевої промисловості і торгівлі, орієнтованим на експорт. У свою чергу промисловці й торговці в інших країнах - учасницях будуть мати змогу легше захистити свої промислові зразки в державі, яка приєдналася до Угоди, і, отже, будуть мати більший стимул для експорту своєї продукції до цієї держави.

За станом на 15 січня 2001 р. до Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків приєднались 29 держав.

Першими до Угоди в 1928 р. приєдналися Германія, Іспанія, Швейцарія.

Вже згаданий вище новий Женевський акт 1999 р. був розроблений Комітетом експертів із розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків і Міжнародним бюро ВОІВ з метою усунення існуючих перешкод для залучення як можна більшого числа країн до участі в угоді. До проекту включені положення, що враховують особливості національних законодавств країн, відомства яких проводять експертизу заявок по суті.

Основні положеня проектів нового Акту Гаагької угоди і Інструкції до нього загалом відповідають практиці оформлення, подачі і розгляду заявок на патентування промислових зразків.

Слід зазначити, що участь в Гаазькій угоді не вимагає ніяких фінансових вкладень.

До Женевського Акту Гаазької угоди станом на на 15 січня 2001 р. приєдналися наступні 28 держав.