Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків була ухвалена в квітні 1891 р. З тих пір воно переглядалася в Брюсселі в 1900 р., у Вашингтоні в 1911 р., в Гаазі в 1925 р., в Лондоні в 1934 р., в Ніцці в 1957 р. і в Стокгольмі в 1967 році. В 1979 р. до його тексту були внесені поправки, а 27 червня 1989 р. був ухвалений Протокол до Мадридської угоди.

Мета Мадридської угоди - в тому, щоб позбавити заявників від складнощів шляхом введення міжнародної реєстрації токарних знаків і знаків обслуговування, яка розповсюджується на країни - учасниці Мадридської угоди: заявнику необхідно дотримувати тільки один перелік формальних вимог Міжнародного бюро ВОІВ. Заявка подається одною мовою -французькою, - а мито сплачується тільки один раз до Міжнародного бюро; термін дії охорони складає двадцять років для всіх країн, на які розповсюджується охорона. Реєстрації, здійснені відповідно до цієї Угоди, називаються міжнародними, оскільки кожна реєстрація має силу в ряді країн, а потенційно -у всіх договірних державах (за винятком країни походження).

Після здійснення міжнародної реєстрації вона публікується Міжнародним бюро, і про це повідомляється договірним державам (або Відомству Бенілюксу по товарних знаках), в яких заявник просить охорону. Кожна така держава протягом одного року має право заявити, що воно не може надати охорону знака на своїй території, вказавши при цьому підстави для свого рішення.

Що стосується інших країн - учасниць Мадридської угоди, то міжнародна реєстрація має дію тільки в тих країнах, для яких охорона спеціально просилася. Товарному знаку, який був предметом міжнародної реєстрації, надається в кожній із зацікавлених країн така ж охорона, начебто він був заявлений безпосередньо в цих країнах. Тому, власне кажучи, статус товарного знака в різних країнах може виявитися різним. Міжнародна реєстрація представляє собою у відомому значенні сплетіння національних знаків і залишається залежною від законодавства кожної країни, в якій вона має дію, так само як і знаки, внесені до національного реєстру цих країн. Особливо це відноситься до процедури експертизи, яка є обов'язковою відповідно до законодавства низки країн. Разом з тим міжнародна реєстрація має однаковий термін дії до 20 років, який би термін дії реєстрації не встановлювався через положення національного законодавства.

Згідно статті 6(3) Мадридської угоди охорона, що виникає внаслідок міжнародної реєстрації знака, є залежною протягом п'яти років, вважаючи з дати міжнародної реєстрації, від охорони, що надається знаку в країні походження. Якщо протягом вищезгаданого п'ятирічного терміну знак перестає користуватися національною охороною в країні походження, охорона, що виникає внаслідок міжнародної реєстрації, вже не може проситися ні в одній із зацікавлених країн.

За станом на 15 січня 2001 р. учасниками цієї Угоди були 52 держави.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський протокол)

В червні 1989 р. в Мадриді була проведена Дипломатична конференція по висновку Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, скликана і організована ВОІВ. Протокол був ухвалений дипломатичною конференцією одноголосно.

Мадридський протокол був ухвалений з метою введення до системи міжнародної реєстрації знаків (відповідно до Мадридської угоди) деяких нових елементів і змін. Ці нові елементи і зміни усувають труднощі, що заважають приєднанню окремих країн до Мадридської угоди. Мадридський протокол діє як доповнення до Мадридської угоди.

Протокол вводить наступні основні новації до Мадридської системи:

1. він дозволяє на розсуд заявника подавати заявки на міжнародні реєстрації, ґрунтуючись не тільки на національних реєстраціях, але і на національних заявках;

2. протокол припускає можливість договірним сторонам використовувати термін до 18 місяців (замість одного року) для винесення рішення про відмову в наданні охорони і навіть більш тривалий термін у разі заперечування такого рішення;

3. протокол передбачає, що відомство кожної договірної сторони може одержувати вищі суми мита в порівнянні з сумами мита, одержуваними відповідно до Мадридської угоди;

4. протокол припускає перетворення анульованої (наприклад, унаслідок принципу «центральної атаки») міжнародної реєстрації в національні (або регіональні) заявки в кожній указаній договірній стороні, причому такі заявки будуть мати дату подання і, за наявності такої можливості, дату пріоритету міжнародної реєстрації;

5. заявки можуть подаватися не тільки французькою, але й англійською мовою;

6. протокол передбачає, що не тільки держави, але також і деякі міжурядові організації можуть стати учасницями протоколу.

Протокол також містить статтю, названу «Збереження Мадридської угоди (Стокгольмського акту)». Включення цієї статті обумовлено тим, що система, що вже склалася, повністю задовольняє учасників Мадридської угоди в тому вигляді, в якому вона існує і повинна продовжувати існувати.

Країни, що приєдналися до Протоколу, є членами Союзу і Асамблеї, встановлених Мадридською угодою, навіть якщо вони не є учасницями цієї Угоди.

За станом на 15 січня 2001 р. учасниками Мадридського протоколу були 49 держав.

Таким чином, в цілому Мадридську систему утворюють 64 держави, з них 51 є учасником Мадридської угоди і 44 є учасниками Мадридського цротоколу.