Тема 5. Система охорони інтелектуальної власності в україні

5.1. Інститути права інтелектуальної власності

5.2. Джерела права інтелектуальної власності

5.1. Інститути права інтелектуальної власності

Норми українського законодавства в сфері інтелектуальної власності у відповідності до трьох основних груп об'єктів інтелектуальної власності розподіляються на три самостійні правові інститути:

• інститут авторського права та суміжних прав;

• інститут права на об'єкти промислової власності;

• інститут права на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

Інститутом авторських і суміжних прав регулюються правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням творів науки, літератури та мистецтва, в тому числі комп'ютерних програм, баз даних, а також виконань фонограм, відеограм, передач організацій мовлення тощо.

Інститут прав на об'єкти промислової власності регулює правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням винаходів, корисних моделей, промислових зразків, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), фірмових найменувань, географічних зазначень походження товарів

Інститут прав на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності регулює правовідносини, що виникають у зв'язку із створенням топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, пород тварин, комерційної таємниці (ноу-хау).

Що ж стосується таких нетрадиційнх об'єктів права інтелектуальної власності, як наукові відкриття та раціоналізаторські пропозиції, то в більшості держав світу вони не виділяються. Ці об'єкти є специфічними для українського законодавства і законодавства країн СНД.

5.2. Джерела права інтелектуальної власності інтелектуальної власності

Право сучасної України, у тому числі і право інтелектуальної власності переживає період оновлення та входження у Європейський правовий простір. Необхідність приведення українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права викликає необхідність вивчення європейського правового досвіду та європейської правової доктрини.

До джерел права відносять ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які складають об'єктивне юридичне право. Тобто під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві і в даний час [169]:

• джерела в матеріальному розумінні (наприклад, форми власності, потреби та інтереси людей);

• джерела в ідеологічному розумінні (наприклад, правова доктрина та правосвідомість суспільства);

• джерела в формально-юридичному розумінні (нормативний акт, нормативний договір, правовий звичай та юридичний прецедент).

Термін "джерело права" використовується для позначення одночасно змістовних і формальних джерел права. Змістовні джерела права - це явища соціального буття, які виступають основою права (моральні, релігійні, філософські принципи, вимоги життєвої ситуації тощо). Формальні джерела права - це правові акти, в яких містяться правові норми.

Нарешті, "джерела права" - це створювані чи санкціоновані державою офіційно документовані способи вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов'язкового характеру. Джерела права визнаються державою, мають офіційний та публічний характер. Існують три основних види джерел права, які відповідають трьом формам позитивного права ("право законодавця", "звичаєве право", "право суду").