14. Політико-правові погляди г.С. Сковороди

Важливий вплив на становлення української суспільної думки має теоретична спадщина великого мислителя Григорія Савовича Сковороди (1722 — 1794 рр.). Проповідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори, серед яких «Начальная дверь к христианскому добронравію», «Наркісс. Разлагол о том: Узнай себе», «Симфонія, нареченная книга Аскань о позваний самого себе», «Разговор называемый Алфавит, или Букварь мира», «Благодатний Зродий» та ін. Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість з них розповсюджувалася по Україні в рукописах. 

У своєму першому соціофілософському творі «Начальная дверь» Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається весь світ: одна натура — видима, друга — невидима. Видимий світ — це світ матеріальний, невидимий —духовний, «божественная сутність», де Бог, який існує в усьому — природі, людині, і він є істиною — ідеєю.

Поряд з ученням про дві натури він висунув і теорію трьох світів (мірів): перший — великий «мір», що складається з безлічі світів, це всесвіт — макрокосмос, який не має меж. Два другі — це частини великого, малі світи. Один з них — малий світ— мікрокосмос, людина, а другий — це символічний світ, Біблія, яку тільки символічно треба розуміти. Кожний такий світ має дві натури: зовнішню — матеріальну і внутрішню—духовну. На думку Г.Сковороди, весь світ є пізнаваним, а людський світ — здатним збагнути та з'ясувати як зовнішній, так і внутрішній світ. Оскільки людина, як мікрокосмос, є частиною останнього, то для пізнання природи всесвіту людина мусить насамперед пізнати сама себе. Згідно з поглядами Сковороди, людина повинна працювати для душі, бути скромною, задовольнятися малим, не прагнути до наживи чи багатства. Користолюбці, кар'єристи є винуватцями страждань, ворожнечі, сваволі, тиранії, воєн.

Центральним питанням його соціальної діяльності була проблема людини та її щастя, шукання шляхів, що ведуть до цього.

Ще цікавіші з цього погляду громадські переконання і практична робота Сковороди, що ставлять його поруч кращих заступників просвітнього масонства. І от коли ми зважимо, який величезний вплив мали погляди, наука й сама навіть особа Сковороди на сучасне українське громадянство, то, певне, не помилимось, сказавши, що його діяльністю покладена була до певної міри дорога й тим організаціям морального переважмо характеру, що у формі масонських лож незабаром постануть і на українському ґрунті. І тим більше, що серед діячів масонства на Україні таки побачимо і просто учнів Сковороди, і людей, що, безперечно, під його безпосереднім впливом виховались та на його науці свої громадсько-моральні погляди виробили

11.Історична школа права в Німеччині (Гуго, Савіньї, Пухта)

Густав Гуго (1764—1844) у своєму «Підручнику природного права як філософії позитивного права» доводив, що позитивне право не є творінням лише законодавця. Воно виникає непомітно, само по собі, подібно до мови та звичаїв. Право само є частиною мови народу, оскільки в ній воно увиразнюється. Будь-яка критика права, яке самобутньо склалося в силу самих умов життя, неможлива, а його можливі недосконалості вирівнюються тим, що до нього принаймні звикли. Веління ж законодавця, оскільки вони не узгоджуються із звичаями народного життя, залишаються лише мертвими формулами і не виконуються.

Отже, Г. Гуго, погляди якого характеризувалися крайнім консерватизмом і поклонінням перед правопорядком, який самобутньо склався, не допускає можливості створення особою чогось кращого і якогось іншого раціоналістичного права, ніж існуюче і освячене історичним досвідом. Його погляди набули розвитку у вченні К. Савіньї.

Карл Савіньї (1779-1861) так характеризував сутність поглядів нової історичної школи: «У науці права існують два погляди, дві історичні школи. Окремі незгоди між ними зводяться, власне, до однієї незгоди, до різної відповіді на таке кардинальне питання: який стосунок минулого до сучасного, розвитку до буття». На думку одних, кожна епоха із себе самої створює свій світ, своє буття розумне і щасливе, мірою свого розуміння і сили. Зокрема, позитивне право довільно створюється законодавчою владою на основі миттєвих переконань, незалежно від права попередніх епох. Така думка неісторичних шкіл юристів.

Ідеї історичної школи права обстоював і Георг-Фрідріх Пухта (1798-1846). Він, як і Савіньї, оголошував, що право є виразом загальної свідомості народу, загальної волі всіх учасників правового спілкування. Право - продукт народного духу. Правова норма, за його словами, обов´язкова на підставі того визнання, яке вона має в загальному переконанні народу. Це означало апеляцію до звичаєвого права проти законодавчої творчості. І справді, Пухта оголосив початковим джерелом права звичай, який, на його думку, ближче всього стоїть до основи всякого права - до народного переконання.