27. Анархістська теорія держави та права

Анархіз́м (від дав.-гр. αναρχω — від ἀν, ан, «без» + ἄρχή, архе, «влада» + -ізм) — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною. Анархізм є антидержавною ідеологією,котра пропагує бездержавність. Ідеї анархізму остаточно сформувалися в 19 столітті. Анархізм не треба плутати з нігілізмом (він заперечує суспільство і спрямований на його руйнування); в цілому анархізм це пацифістський рух..

В сучасному світі поняття «анархізм» втратило свій первісний зміст і часто вживається як синонім хаосу, безвладдя, дезорганізації.

Історії XIX ст. були відомі дві різновидності анархізму - анархо-індивідуалізм і колективний анархізм. Найвідомішими виразниками ідеї анархо-індивідуалізму були Гаспар Шмідт (псевдонім Макс Штірнер) і П´єр-Жозеф Прудон. Друга різновидність анархізму - колективний анархізм, представниками якого були М. А. Бакунін і П. А. Кропоткін. У літературі ці дві течії анархізму часто називають прудонізмом та бакунізмом.

Всі прихильники анархізму вважали абсолютним злом, яке необхідно негайно усунути, не капітал, не суперечності між капіталом і найманими робітниками, а державу. Розглядаючи державу як абсолютне зло, анархісти мали на увазі всяку політичну владу - і реакційну, і революційну. Будь-яка влада для них була джерелом експлуатації та деспотизму.