23.Соціологічна теорія права є.Ерліха

Найвагомішою працею Ерліха, звичайно, ж

є «Основи соціології права», якій судилося стати відправною точкою розвитку нової наукової ди-сципліни

Принциповим положенням даної праці є визнання того, що будь-яке суспільство складається з безлічі союзів, які організовують

життя як окремих індивідів, так і груп індивідів.

Організація як процес розподілу функцій, за- вдань, правочинів і обов’язків здійснюється через право.

У цьому плані, за Ерліхом, будь-яке право соціальне, оскільки виконує організаційну функцію: «правові норми є нормами, що випливають з юридичних фактів; вони з’являються з практики, яка в суспільних союзах вказує кожному члену цих союзів його становище і функції»

Ерліх, як бачимо, прагнув розширити поняття права. Він виділяв у суспільному житті такі явища, як мораль, звичай, добрий тон та моду,

підкреслюючи, що вони впливають на правопорядок і навіть проникають в нього

Мислитель розрізняв три типи права: соціальне право, право юристів, державне право. Соціальне право – це діючі норми, правила поведінки людських спільнот, їхній «внутрішній порядок».

Державне право – це всі правові приписи,які створені лише державою» і «без якої вони не

могли б існувати». Державне право у його розумінні – це, передусім, організаційні приписи військових поліцейських і податкових законів, а також «норми втручання», за допомогою яких держава запроваджує зміни в соціальні структури. Під правом юристів мислитель розумів сукупність норм-рішень, тобто правових положень, відповідно до яких суди вирішують правові спори.

28. Політико-правова ідеологія фашизму

Фашизм (від італ. Fascism, fascio — жмутик, в'язка, об'єднання) розглядається в двох значеннях: 1) як найбільш реакційна політична течія, яка виражає інтереси агресивних сил, прихильників крайніх поглядів та методів у політиці, ідеології; 2) як відкрито терористична диктатура згаданих сил, що використовують насильство для захоплення та утримання влади, нав'язування свій іншим членам суспільства своєї волі, утвердження свого панування.

Для фашизму е характерними; тоталітаризм; використання крайніх методів, форм насильства для досягнення політичної мети; зрощування партії з державним апаратом; правовий нігілізм; консолідація екстремістських партій і організацій; антидемократизм; заборона прогресивних партій та організацій; ліквідація демократичних свобода максимальний контроль за громадським і особистим життям громадян; жорстокі поліцейські переслідування інакомислячих расизм; геноцид; шовінізм; елітаризм;  вождізм.

Соціальною базою фашизму е насамперед дрібні власники, консервативне чиновництва, міщани, політичне неграмотні робітники, декласовані елементи.

 Фашизм виник в Італії в 1919 р., а в 1922 р. фашисти захопили владу. У 1919 р. була створена фашистська партія в Німеччині. Прийшовши до влади в 1933 р., сморід встановила жорстоку, нелюдську диктатуру Гітлера. Наприкінці 30-х років фашизм утвердився також у ряді країн  Південно-Східної та Центральної Європи. Він ставши ударною силою світової реакції, яка в 1939 р. розв'язала другу світову війну.

У сучасник умовах фашизм виступає як неофашизм.

Неофашизм має два основних напрями; 1) традиційний фашистський рух, який трансформує довоєнну ідеологію і практику; 2) система влади, яка прагне поєднати нелегальні й напівлегальні форми діяльності, пристосуватися і зберегти зовнішню лояльність до законності, чинної правової системи і державних парламентерських інститутів. Неофашистські організації діють більш як у 80 країнах світу.