5. Подовження приголосних

Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного та перед:

а) я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді; життя, життю, у житті; мотуззя, мотуззю, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля – гіллястий, гіллячка; життя – життєвий (і життьовий), життєпис тощо. Але: знарядь, піддаш, сторіч, угідь.

б) я, ю, і, є в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя, судді, суддю, суддів; стаття, статті, статтею (але в родовому множини – статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.

в) ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку їх основа закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: молодь – молоддю, мить – миттю, мазь – маззю, вісь – віссю, міць – міццю, сіль – сіллю, тінь – тінню, подорож – подорожжю, ніч – ніччю, розкіш – розкішшю. Але: молодість – молодістю, повість – повістю, кров – кров'ю, матір – матір’ю, пригорщ – пригорщю. У називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч – на письмі щ), губний або р.

• г) я, ю в прислівниках на кшталт зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню.

• д) ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю тощо.

Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття – відкриттів, почуття – почуттів.

Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє тощо.

Література: [15; 17].

Завдання для самостійної роботи:

1. Випишіть слова зі вставленою буквою и в ліву колонку, зі вставленою буквою е – у праву. Поясніть орфограми у виписаних словах.

Бл…зенько, хв…люватися, оп…нитися, справ…дливий, розп…тати, р…вти, тр…мати, зш…вати, дал…чінь, неприм…ренний, поч…нати, вир…нати, сп…нити, дят…л, ст…лити, ущ…мити, тр…вога, оц…нкований, в…ршина, ч…кати, нос…ш, вікон…чко, ч…р…да, смуж…чка, міл…на, вел…тень, мар…во, прос…мо, мереж…во, п…р…бігти, пос…віти, к…рманич, завм…рати, стр…бати, кош…чок, сит…чко, печ…во, вул…чка, виш…нька, ш…л…стіти, в…с…лка, д…р…во, хв…л…чка, ос…литися, неприм…ренний, д…ректор, ущ…мити, дят…л, зн…сти, кр…шити, др…жати, джер…ло, вел…чезний, п…л…на, станов…ще, дал…ч, враж…ння, рушн…чок, дал…на.

2. Перепишіть речення. Вставте пропущені літери, поясніть правопис слів.

1. Вранці пусте було небо, хмари убогі пливли над собором, а вітер улігся, на сході краєчок неба холодно, кр…ваво ч…рвонів (О. Гончар). 2. Гілки д…рев мокро бл…щали, зволожені по-в…сняному (О. Гончар). 3. Кр…ло зорі рум’янить тучі у голубій дал…ч…ні (В. Сосюра). 4. Схололі в хмарах крап…льки води п…рлинами котилися в сади (М. Бажан). 5. Під в…селкою у голубіні голуби л…тять (В. Лучук). 6. З пш…ничного поля Данило поглянув на той обш…р, який густіше проростав туманом та й зн…кав у тумані (М. Стельмах). 7. У небі віт…р куч…рявий колише темную блакить, і на землі гойдає трави, і зат…хає, й знов шумить (М. Рильський).