Тема 2. Чергування голосних і приголосних. Спрощення, подовження та подвоєння приголосних

2.1. Історичні чергування голосних

Чергування голосних о – і, е – і.

Звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):

1. При словозміні:

водопій – водопою, дохід – доходу, камінь – каменя, гір – гора, ніг – нога, сіль – солі.

2. При словотворенні: будівник (будова), вільний (воля), робітника (робота).

3. О, е не переходять в і в закритому складі в таких випадках:

а) коли ці звуки вставні чи випадні: вікно – вікон, земля – земель, сотня – сотень, день – дня;

б) у групах -ор, -ер, -ов між приголосними: торг – торгу, вовк – вовка, смерть – смерті;

в) у групах із повноголоссям -оро-,-оло-, -ере-, -еле-: город, мороз, волос, берег, шелест, але: поріг, сморід;

г) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень (значення), положень (положення);

д) в абревіатурах та в похідних утвореннях: колгосп;

е) у словах іншомовного походження: агроном, інженер, студент.

Чергування е з о після ж, ч, ш, щ, дж, й.

У багатьох словах української мови е чергується з о після ж, ч, ш, щ, дж, й: женитися – жонатий, четвертий – чотири.

1. Е пишемо після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е або и (що походить від давньоруського и): вечеря, вишенька, джерело, женити, жеребок, ніженька, чепіга, щеня.

2. О пишемо після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о або и (що походить з давньоруського ы): бджола, вечори, дочок, учора, чотири, щока.

3. О пишемо замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:

а) в іменниках жіночого роду ІІІ відміни в суфіксі -ост (і): безкрайості, меншості, свіжості (відповідно до вічності, радості, де о йде не після шиплячих);

б) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі, на бджолі, на вечорі, у пшоні, щоці, на щоці (відповідно до бджола, бджолу, вечора, вечори тощо);

в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої, безкрайою, гарячої, гарячою, нашою, нашої, першою, першої;

г) у похідних утвореннях типу: вечоріти, вечоріє (відповідно вечора, вечорові), чорніє, чорнило (відповідно до чорний, чорного).

Примітка. У прислівниках типу вороже, гаряче після шиплячих пишемо е, але творчо, законодавчо, хижо.

Чергування о – а у дієслівних коренях.

У коренях дієслів о – а чергуються, змінюючи їх значення: гонити – ганяти, котити – качати, кроїти – краяти, ломити – ламати.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: простити, прощати, виношувати, переконувати.

Чергування е – і в дієслівних коренях.

Е (не випадний) – у дієсловах доконаного виду; і (не випадний) – у дієсловах недоконаного виду: вигребти – вигрібати, викоренити – викорінювати, замести – замітати, зберегти – зберігати.

2.2. Евфонічні чергування

Чергування і – й не буває:

а) при зіставленні понять: дні і ночі; батьки і діти; війна і мир;

б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип – друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (Рильський);

в) після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

Варіанти прийменника з –із –зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в – у, і – й.

1. З уживається:

а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: 3 одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше – сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов'ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); Місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ тощо, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч).

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.