§ 4. Принцип державної мови судочинства

Увага! Підручник не враховує положення ЗУ «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VI.!!!

(ст. 7 ЦПК). Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Особам, що беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, або мовою, якою вони володіють, а також користуватися послугами переклала. Судові документи складаються державною мовою. Наведена у ст. 7 ЦПК норма містить як загальне правило мови судочинства правило про державну мову судочинства. Основний зміст принципу мови цивільного судочинства залишається незмінним.

Неправильне застосування правила про мову судочинства або порушення цих правил призводить до скасування судових рішень з підстав порушення права сторін на судовий захист.

Рішення КСУ у справі за конституційним поданням народних депутатів України та за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (справа про мову судочинства) від 22 квітня 2008 року .

У цій справі суб'єкти права на конституційне подання вважали, що Верховна Рада України, прийнявши статтю 15 КАС України і статтю 7 ЦПК України (далі - Кодекси) та закріпивши здійснення судочинства і складання судових документів державною мовою, порушила положення статей 3, 10, 21, 22, 24, 64 Конституції України, що призвело до зміни мовного режиму діяльності судів України і звуження існуючого змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року, іншими нормативними актами, а також міжнародними договорами. Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Кодексів, виходив з того, що Конституція України визначає, що державною мовою в Україні є українська мова (частина перша статті 10). Статус української мови як державної є складовою конституційного ладу держави нарівні з її територією, столицею, державними символами. Суди реалізують державну мову, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Суд констатував, що офіційне застосування державної мови в адміністративному і цивільному судочинстві врегульовано Законом України "Про судоустрій України" (частина перша статті 10), а також оспорюваними статтями Кодексів. Державною мовою здійснюються ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб'єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ. Кодекси гарантують громадянам, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право користуватися в судовому процесі їх рідною мовою або мовою, якою вони володіють (частина друга статті 15 КАС України, частина друга статті 7 ЦПК України). Отже, законодавче регулювання мови судочинства та зазначеного права громадян є необхідною умовою належного застосування мов у адміністративному і цивільному судочинстві. На підставі цього Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначені положення Кодексів відповідають Конституції України .

Визначаючи мову судочинства як принцип, слід відмітити певні аспекти практики його застосування. При цьому основоположним повинно бути:

По-перше, положення Конституції України щодо функціонування української мови як державної і обов'язкової для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві і таке інше; гарантування державою вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин (ст. 10 Конституції). По-друге, пріоритет прав і свобод людини, утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави (ст. 3 Конституції України). По-третє, вимоги міжнародно-правових актів, які відповідно до ст. 9 Конституції України є чинними як органічна частина національного законодавства.

ЗУ «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15.05.2003 № 802-IV

Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 15 травня 2003 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або меншин, прийняту у Страсбурзі 5 листопада 1992 р. (ст.1) Відповідно до Закону положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської (ст. 2). Україна бере на себе зобов'язання відповідно до частин I, II, IV, V Хартії крім пункту 5 статті 7 частини II.(ст.3)   У частині інших положень Хартії стосовно цивільного судочинства вона не була ратифікована – щодо положень передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат. Стосовно кожної мови, на яку відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії, застосовуються такі пункти та підпункти статей 8-14 частини III Хартії:        а) підпункти "a (iii)", "b (iv)", "c (iv)", "d (iv)", "e (iii)", "f (iii)", "g", "h", "i" пункту 1 та пункт 2 статті 8;        б) підпункти "а (iii)", "b (iii)", "с (iii)" пункту 1, підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9;        в) підпункти "a", "c", "d", "e", "f", "g" пункту 2, підпункт "с" пункту 4 статті 10;        г) підпункти "а (iii)", "b (ii)", "с (ii)", "d", "е (i)", "g" пункту 1, пункти 2 та 3 статті 11;        ґ) підпункти "а", "b", "c", "d", "f", "g" пункту 1 та пункти 2 і 3 статті 12;        д) підпункти "b", "c" пункту 1 статті 13;        е) підпункти "а", "b" статті 14.(ст.4) Що стосується зобов'язань в галузі судової влади у цивільному судочинстві, стосовно кожної мови, на яку відповідно до ст. 2 цього Закону поширюються положення Хартії, застосовуються тільки підпункти "а (iii)", "b (iii)", "с (iii)" пункту 1, підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9 частини III Хартії: -дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин; -у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів; - не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини. При чому мова йде про те, що Сторони беруть такі зобов’язання стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжити заходи відповідно до стану кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя. Крім того, для цивільного судочинства мають значення і інші загальні положення Хартії стосовно судової влади щодо застосування мов. Так, Сторони зобов'язалися: не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини (п.п. " с " п.2 ч.3 ст.9); забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом (п.3 ч.3 ст.9).   При застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії.(ст.5)

П ринцип державної мови судочинства урівноважується з правом на судовий захист та таким принципом цивільного процесу, як рівноправність сторін, оскільки складовою принципу держаної мови судочинства є право сторони мати перекладача. Тому порушення цього права призводить до порушення принципу мови судочинства. У судовій практиці такі випадки є не типовими, але все ж таки зустрічаються.

Судова практика.

Так, рішенням Луцького міського народного суду, залише­ним без зміни ухвалою судової колеги в цивільних спра­вах Волинського обласного суду, громадянці К. відмов­лено у позові до громадянина С. про відібрання дитини. Президія Волинського обласного суду задовольнила протест заступника Голови Верховного суду УРСР і у по­станові про направлення справи на новий розгляд вка­зала на те, що відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦПК УРСР 1963 р. особам, які не володіють українською мовою, забезпечується право робити заяви, давати пояснення і показання, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача. Позивачка у скарзі в порядку нагляду зазначила, що судочинство велося українською мовою, але оскільки вона не володіє нею досконало, то не зовсім розуміла зміст пояснень відповідача та свідків. За таких обставин, коли суд не виконав покладеного на нього обов’язку, забезпечити ведення судового процесу відповідно до побажання позивачки, і не з'ясував питання про мову судочинства і про необхідність участі у справі перекладача, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд.

П роцедури цивільного судочинства можуть мати:

Право мати перекладача в основному пов’язується з усним слуханням справи і необмеженим правом сторони приймати участь у судовому засіданні. Разом з тим порядок цивільного судочинства передбачає, що окремі процесуальні дії сторін, які мають визначальне значення для здійснення судочинства, мають мати відповідне процесуально-документальне оформлення (позовна заява, клопотання тощо), законом встановлюються спеціальні вимоги для письмових доказів.		У окремих випадках процедури цивільного судочинства мають виключно документарний характер (наказне провадження) або за певних умов допускають розгляд справи у заочному порядку або взагалі без участі сторін.
У цьому відношенні реалізація принципу державної мови цивільного судочинства у контексті цивільного процесуального законодавства та чинності Хартії означає відповідні вимоги до мови і стилю офіційних процесуальних актів-документів суду та мову процесуальних актів-документів, що надходять від сторін судового процесу. Мова офіційних процесуальних актів-документів суду має бути виключно українська, мова процесуальних актів-документів сторін відповідно до умов застосування Хартії – може бути мовою меншин або регіональною мовою.

Судова практика.

У касаційній скарзі Г. просить ухвалу від 29 жовтня 2001 р. скасувати, як таку, що суперечить Конституції України та вимогам процесуального права, і розглянути його справу по суті, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення касаційної скарги Г., суддя апеляційного суду виходив з того, вона оформлена з порушенням вимог, встановлених ст.322 ЦПК. Однак суддя не врахував, що в зазначеній, статті вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги є вичерпними. Подання касаційної скарги до суду не українською мовою, а російською не могло бути підставою застосування правил ст. 139 ЦПК, оскільки вимоги щодо мови викладу скарги ст. 322, ЦПК не передбачена. .Посилання в ухвалі апеляційного суду на те, що подання касаційної скарги російською мовою супере­чить вимогам ст. 10 Конституції — безпідставне, як зазначено в ч. 3 цієї статті, в нашій країні гарантують­ся вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України використала також для обґрунтування ст.5 та ст.18 «Закону від 28 жовтня 1989 р, «Про мови в Українській РСР» і ст.9 ЦПК (Увага! Насьогодні не діють.) Це передбачено також ст. 10 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 р., ратифікованої Законом України від 9 грудня 1997 р. Враховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. задовольнила, ухвалу судді Апеляційного суду Черні­гівської області від 29 жовтня 2001 р. скасувала, а справу повернула до апеляційного суду для виконання вимог статей 323—325 ЦПК.(Увага!діє новий ЦПК)

Дивись!ЄВРОПЕЙСЬКА ХАРТІЯ  регіональних мов або мов меншин Страсбург, 5 листопада 1992 року! (особлива увага- ст.1,яка використана в підручнику)

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_014/conv/print1362078784129850

Дивись! ЗУ «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VI

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5029-17