Глава VI. Організаційно-функціональні принципи цивільного судочинства

Конституція України визначає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовим особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини у державі (ст. 124 Конституції України).

Дана норма Конституції має засадничий характер для цивільного судочинства, так і інших видів судочинства та глибокий конституційно-правовий зміст з точки зору регламентації сфери судової влади та здійснення правосуддя у цивільних справах. Перш за все мова йде про специфічну предметну сферу судової влади, на відміну від інших гілок влади, специфічну (юрисдикційну) функцію судів, яка є базовою, на відміну від інших державних органів, і, що є найголовнішим, - необмеженість судової юрисдикції на конституційному рівні.

У аспекті прав та свобод громадян здійснення правосуддя виключно судами є гарантією реалізації конституційного права на судовий захист як необмеженого конституційного права (ст. 55 Конституції України).

Принцип здійснення правосуддя виключно судами є похідним від принципу розподілу влади у державі на законодавчу, виконавчу і судову, оскільки судова влада уособлює своєрідний характер функцій суду відповідно до завдань судочинства. Тому цей принцип визначає суб’єкта, який відповідно до закону суд компетентний здійснювати правосуддя.

Принцип здійснення правосуддя виключно судами означає:

1. відповідно до існуючої судової системи правосуддя має здійснюватися належним судом, тобто судом, який має відповідну юрисдикцію,

2. та у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі:

-цивільного,

- господарського,

-адміністративного,

-кримінального,

- конституційного судочинства.

Формально правосуддя має здійснюватися судами в межах їх юрисдикції та у передбачених процесуальних формах цивільного, господарського та адміністративного судочинства. Дане положення має принциповий характер з практичної точки зору і є визначальним для функціонування юрисдикції цивільних, господарських і адміністративних судів, реалізації принципу здійснення правосуддя виключно судами у практиці різних видів судочинства та застосування ст.15 ЦПК, ст.12 ГПК, ст.17 КАС

За зверненням ВАТ «К» до ТОВ «А» щодо стягнення з ВАТ «К» 55144,17 грн. боргу на користь ТОВ «А», скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України зазначив, що місцевий господарський суд всупереч вимогам Закону порушив провадження за позовом про визнання недійсною постанови про відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання наказу, тоді як такий спір не може бути розглянутий у порядку позовного провадження1. Як видно, у даній справі, суд звернув увагу на той принциповий процесуальний аспект, що справа була порушена в порядку позовного провадження, а не в порядку подачі скарги, що є неприпустимим при здійсненні захисту права стягувача, боржника чи інших осіб при вчиненні виконавчих дій. Такий висновок по суті означає, що: належне здійснення правосуддя можливе лише в межах різних існуючих процесуальних форм судочинства, а порядок судочинства, передбачений процесуальним законодавством, є конститутивною ознакою легітимності судових рішень.

Крім ознак юрисдикційності правосудної діяльності як складової принципу здійснення правосуддя виключно судами, а також дотримання процесуальних форм (способів) здійснення правосуддя у відповідних формах судочинства, принцип здійснення правосуддя виключно судами містить також інші імперативи, що визначаються статусними ознаками судді як представника судової влади і посадової особи, що здійснює правосуддя, правової регламентації складу суду, порядку створення судів та інстанційністю як засадничим положення побудови судової системи, розподілу функцій судів різних інстанцій та їх повноважень.

У цьому аспекті принцип здійснення правосуддя виключно судами означає обмеження і заборони щодо розгляду справ неправомочним суддею (при не складенні присяги, повторної участі у розгляді тієї ж справи, закінченні повноважень, порушенні інстанційності судового розгляду тощо.

У ЦПК принцип здійснення правосуддя виключно судами закріплюється у специфічній редакції та сумісно з конституційним принципом поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до ст. 5 ЦПК суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору, шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Не зважаючи на такий техніко – юридичний прийом, принцип рівності усіх учасників цивільного процесу перед законом і судом, який є похідним віл обов’язку суду поважати честь і гідність учасників цивільного процесу, за масштабом дії є самостійним і, більш того, він є соціально - правовою передумовою принципу здійснення правосуддя тільки судами, оскільки ідея правосуддя та рівність перед законом і судом – це врівноважуючи правові цінності.

В цьому відношенні цей принцип означає, що правосуддя не може бути привілеєм і доступ до правосуддя не обмежуватиметься за ознаками походження, соціального і майнового стану, расовою і національною належністю, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Ця суттєва ознака функціонування правосуддя, як інституту влади, витікає із рівності громадян перед законом і принципу верховенства права ( ст. 8, ст. 24 Конституції України).

Рівність учасників судового процесу перед законом є похідною від інших положень Конституції України, які визначають рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність перед законом (ст.24), а також компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19). Рівність усіх учасників судового процесу перед законом передбачає єдиний правовий режим судочинства, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.

Що стосується іншої складової даного принципу - рівності усіх учасників судового процесу перед судом, то вона є похідною від начал доступності судового захисту та абсолютності права на судовий захист, оскільки громадяни мають право звертатися до суду (ч.1 ст.55 Конституції України), юрисдикція якого є необмеженою і розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі (ч.2 ст.124 Конституції України).

Рівність усіх учасників судового процесу перед судом також визначається фундаментальним конституційним положенням про інституалізацію судової системи як єдиної системи судів загальної юрисдикції і недопущення створення надзвичайних та особливих судів (ст.125 Конституції України). По суті це означає існування єдиного та рівного для усіх суду, що доктринально має визнаватися як необхідна умова верховенства права та гарантія основних прав і свобод людини і громадянина, як конкретизація загального принципу рівності громадян перед законом і судом у сфері здійснення судової влади і судочинства.

Можна визначити основні складові принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом як конституційної засади судочинства :

-учасники судочинства повинні мати рівний обсяг прав та обов'язків, які відбивають їх процесуальне положення (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, свідки, експерти тощо);

-процесуальне положення учасників судочинства має визначатися їх процесуальними функціями;

-у судочинстві недопустимо "процесуальне сумісництво", тому що статус учасника судочинства повинен бути єдиним;

-у межах процесуального статусу того чи іншого учасника судочинства його дії по реалізації процесуальних прав спрямовані на досягнення ти ж самих юридичних наслідків. Що стосується обсягу процесуальних обов'язків, то вони у межах того ж самого процесуального статусу є рівними;

-дії суду, спрямовані на дискримінацію того чи іншого учасника процесу, недопустимі.