Розділ 4 господарська діяльність

Виявлені за археологічними даними окремі галузі економіки населення Нижнього Поросся свідчать про швидке пристосування до умов навколишнього середовища. При відносно традиційному веденні землеробства і тваринництва у Нижньому Пороссі значну роль відігравали привласнюючі форми господарства: полювання, рибальство та збиральництво. Простежені характерні особливості тваринництва. Регіон характеризується чіткою локалізацією місцевих родовищ т.зв. дніпро-канівського кременю (Петрунь, 2004), а організація кременевого виробництва ілюструється за результатами досліджень майстерні з обробки кременю в Пекарях ІІ.

Будівництво і гончарство постають як складні громадсько-виробничі галузі. Вони мають систему спеціалізованих підрозділів, що обслуговувалися майстрами-професіоналами. Організація гончарного виробництва простежена за результатами розкопок керамічної майстерні з хут. Незаможник.

Особлива тенденція у тваринництві канівських племен – відносно високий рівень розвитку свинарства, що, мабуть, обумовлено природно-географічними особливостями регіону. На нашу думку, це може вказувати на схожість господарства останніх із „східнотрипільськими” племенами в певні періоди. Саме на такий характер розведення свійської худоби в сусідньому Київському Подніпров’ї вказує В.О. Круц (1977, с.144). Процес освоєння місцевої сировинної бази та пристосування технології обробки кременю до особливостей місцевої сировини проілюстровано шляхом співставлення намічених тенденцій в крем’яній індустрії (Є.В. Пічкур, П.С. Шидловський) з відповідними періодами заселення регіону. Трипільське населення, просуваючись на територію Канівського Подніпров’я, принесло сюди і звичну платівчасту техніку обробки кременю. З часом остання змінюється відщеповою, що стає типовою для канівської групи. На різних етапах існування трипільських племен у Канівському Подніпров’ї простежуються зміни в характері постачання імпортованої сировини. Так, для більшості поселень (Ігнатенкова Гора, Канів-Новоселиця І, Пекарі ІІ та ін.) зафіксовано використання більшою мірою місцевих порід кременю, а вироби з волинської та дністровської сировини є поодинокими. Мінімальна частина знарядь з привізної сировини припадає на Пекарі ІІ, які існували на момент виникнення поселень-гігантів Тальянки, Майданецьке.

Розділ 5 локальні особливості та питання хронології

Методичні засади для виділення канівської локальної групи. Розумінню досить складних процесів взаємозв’язків між окремими локальними об’єднаннями Кукутень-Трипілля сприяє послідовне застосування схеми “пам’ятка – тип пам’яток – локальний варіант культури – археологічна культура”. Універсальною науковою категорією, що відбиває як локальний, так і хронологічний аспект, виступає “тип пам’яток”.

Локальна специфіка відбилася в різних категоріях матеріалу. Технологічні, морфологічні та стилістичні особливості керамічних комплексів віддзеркалюють локальну специфіку Нижнього Поросся та дають можливість чітко відрізнити „канівську” мальовану кераміку з тонкоструктурної озалізненої маси без домішок від виробів сусідніх угруповань. Витоки „канівської” технології можна пов’язувати із допетренськими поселеннями Подністров’я. Характерним для „канівської” кераміки є відродження деяких архаїчних рис та створення на їх базі нових орнаментальних сюжетів. Присутність інших гончарних традицій фіксують матеріали окремих пам’яток (Вільшана І, Зелена Діброва). Особливе місце займає поселення Ігнатенкова Гора, що відноситься до СТК.

Антропоморфна пластика Нижнього Поросся відрізняється консерватизмом традиції, що чітко підкреслює її локальні особливості. Архаїчні канони, початок яких лежить у пластиці етапу Трипілля В ІІ (Кринички, Володимирівка), простежуються в оформленні скульптури впродовж всього періоду існування канівської групи. Втім, на цій традиційній основі розвивається особлива „канівська” модель із виліпленими окремо ніжками, з’єднаних перемичкою в районі колін.

Особливості домобудівництва простежуються у спорудах різних типів, але найбільше у варіантах, де поєднуються конструктивні елементи наземних та заглиблених споруд. Характерною рисою поселень регіону є поєднання заглиблених споруд у комплекси.

Такі напрямки господарства племен Нижнього Поросся етапу С І як переважання свинарства, велика роль мисливства та збиральництва мають багато спільного з економікою поселень Київського Подніпров’я типу Чапаєвки, Лукашів. Останні дослідження, зокрема майстерні з обробки кременю в Пекарях ІІ, свідчать про наявність власних традицій у цій сфері, яка базувалася, в основному, на місцевій сировині.

Отже, перелічені особливості вказують на цілковиту самобутність канівської групи пам’яток, яка є окремою структурною одиницею спільноти Кукутень-Трипілля – локально-хронологічним варіантом ЗТК.

Відносна хронологія пам’яток та синхронізація із іншими локальними групами побудовані на аналізі кераміки. На різних фазах розвитку змінюються морфологічні та стилістичні особливості посуду всіх груп. Появу перших племен, які з часом утворили окрему локальну групу відображають пам’ятки типу Валява. Вони існували в останній чверті етапу В ІІ і синхронізуються із пам’ятками типу Небелівки у Буго-Дніпровському межиріччі та Коломийщиною ІІ у Київському Подніпров’ї. Наступний період заселення регіону представлений поселеннями типу Переможенців. У цей час (рубіж етапів В ІІ/С І) відбувалося розповсюдження носіїв канівської групи між Россю та Вільшанкою. Пам’ятки цього типу синхронізуються із Глибочком, Старою Будою. 1-а пол. етапу С І відзначається масовим заселенням узбережжя Дніпра в околицях Канева. Ці пам’ятки ми об’єднуємо в тип Новоселиця І. Приблизно в цей час виникає неподалік від Канева коломийщинська пам’ятка Ігнатенкова Гора. Територіальні зміни могли бути пов’язані із поширенням кордонів томашівської локальної групи. Перше проникнення “томашівців” у Нижнє Поросся та спробу змішання різноплемінного населення відображає Вільшана І. Поселення наступного типу Пекарі ІІ, період існування яких визначається 2-ою пол. етапу С І, співіснували із томашівськими поселеннями-“гігантами”, а також із пам’ятками типу Лукашів. Верхня хронологічна межа існування трипільських поселень у Канівському Подніпров’ї (рубіж етапів С І/С ІІ) представлена пам’ятками типу Грищинців І, які синхронізуються із найпізнішими лукашівськими поселеннями Лівобережжя.