Розділ 3. Еколого-господарські умови заселення Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття ііі–VII ст. Н. Е.

В розділі відображено еколого-господарські умови заселення верхів’їв Дністра та Прута в зазначений період. Реалізація цього завдання здійснювалася крізь призму аналізу ресурсних зон поселень черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур. Показано як відмінності характеру ресурсних зон визначали спрямування господарської діяльності на рівні однієї пам’ятки та на мікрорегіональному рівні.

Аналіз системи заселення, як першого із пунктів у створенні “висхідної” моделі тієї чи іншої археологічної культури дозволяє розглядати еколого-господарські особливості окремих поселень, їхніх груп на рівні мікрорегіону та в межах досліджуваного регіону загалом. Ці особливості пов’язані, насамперед, із діяльністю давнього населення у сфері безпосереднього життєзабезпечення і є необхідною умовою будь-якої іншої виробничої і суспільної діяльності. Беззаперечним пунктом є і те, що основу життєзабезпечення населення другої–третьої чверті І тисячоліття н. е. верхів’їв Дністра та Прута становило сільське господарство.

Окрім віднайдених артефактів, які засвідчують спрямування господарської діяльності мешканців регіону (залишків знарядь праці, викопних решток зерна, його відбитків і відтворюваних на цій основі палеоботанічних спектрів, рештків кісток тварин тощо), сьогодні до них додаються географічні дані, що в даному випадку характеризують потенційні аграрні угіддя в межах ресурсних зон населених пунктів. Ці ознаки і творять комплекс археолого-палеогеографічних джерел. Такий підхід в археології на теоретичному рівні передбачає побудову “похідної” моделі і дозволяє розглядати проблему господарського розвитку давнього населення.

Різноманітність природних умов території поширення черняхівської культури в межах Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття унеможливлювала рівномірне і поступове її заселення. Серед тенденцій, що характеризували якісні і кількісні показники просторово-територіальної структури черняхівських пам’яток провідне місце належало принципу підпорядкованості життєдіяльності суспільства природним чинникам. Виходячи із особливостей підтипів ґрунтів, що безпосередньо використовувалися мешканцями поселень, можна стверджувати, що різноманітність ґрунтових відмін у ресурсних зонах селищ зумовлена необхідністю мати поблизу селища різноякісні аграрно-тваринницькі окультурені угіддя, наприклад, ділянки для землеробства на темно-сірих опідзолених ґрунтах, чорноземах опідзолених тощо та пасовища на лучних, лучно-болотних, болотних ґрунтах. У першій половині ІІІ–початку V ст. н. е. населення цієї культури опанувало природні ландшафти для яких найхарактернішими є: а) лесовидні суглинки різного механічного складу; б) добре гумусовані ґрунти (чорноземи опідзолені та сірі опідзолені); в) поширення в доагрикультурні часи лісів дібровного типу та різнотравно-злакових лук; г) рівнинно-хвилястий рельєф; д) переважання кліматичних умов лісостепового типу (теплий та помірно вологий). Екологічній ніші черняхівської культури Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття притаманні певні “стандартні” характеристики. Вони є подібними як для виділених в межах культурного ареалу черняхівських поселень типу Черепин–Теремці, так і пам’яток Дністро-Прутського межиріччя.

Особливості системи заселення черняхівської культури Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття, а саме: велика щільність пам’яток, топографічні умови, відстані між синхронними пам’ятками тощо свідчать про те, що її населення проживало в середовищі, умови якого були сприятливими для розвитку господарської діяльності. В цей час екологічна ніша на макрорегіональному рівні засвідчує різні господарсько-культурні типи (землеробство та пов’язане із ним скотарство, чинбарство, гончарство, склоробне виробництво тощо), структура яких диктувалася суттєвими відмінностями “висхідних” моделей на мікро- та мезорівнях.

Господарська структура носіїв культури добре співвідносилася і з геополітичною ситуацією першої половини ІІІ–IV ст., внаслідок якої черняхівське населення одержало можливість для безкризового малоконфліктного розвитку в межах традиційної економіки.

Аналіз ресурсних зон поселень культури карпатських курганів на мікро- та узагальнення даних на мезо- і макрорівнях засвідчив якісні відмінності найближчого природного оточення селищ в межах трьох мікрорегіонів – Вороно-Бистрицького, Прут-Черемоського та Прут-Сіретського межиріч. Насамперед, вони визначалися характером ґрунтового покриву та особливостями рельєфу. В межах окреслених мікрорегіонів виділено дві групи ресурсних зон поселень, що дозволяє вести мову про два господарсько-культурні типи в культурі карпатських курганів. Різниця між ними спостерігається не в галузевому, а в територіальному (регіональному) зрізі. Іншими словами, землеробство та пов’язане із ним приселищне скотарство мали місце у життєзабезпеченні населення усієї культури, але водночас на мікрорегіональному рівні вони відрізнялися системою рільництва, асортиментом вирощуваних культур, рівнем розвитку тваринництва тощо і визначалися ландшафтним типом господарювання.

Празько-корчацькі старожитності також мали свої особливості поширення відносно природного каркасу. Аналіз природних умов на мікро- та мезорівнях дозволяє говорити про деякі особливості екологічних ніш празько-корчацької культури у регіонах Верхнього та Середнього Подністров’я з одного боку та Верхнього Попруття з іншого. Відповідно “похідна” модель празько-корчацької культури в межах досліджуваного регіону диктується тією чи іншою структурою ландшафтного господарства на мікро- та мезо рівнях.

На еколого-господарські умови празько-корчацьких старожитностей мали вплив і несприятливі природні явища кінця IV–початку V ст. н. е., викликані різким зволоженням клімату, які спричинили і відносне похолодання. Це негативно вплинуло на вегетаційний період, зміни хімічного складу родючих ґрунтів тощо. Подібна ситуація, на нашу думку, могла викликати зменшення кількості мешканців на поселеннях та спричинитися до процесу розселення слов’ян взагалі.

Відмінності ресурсних зон тих чи інших празько-корчацьких поселень впливали на культуру безпосереднього життєзабезпечення населення і, зокрема, на характер сільського господарства. В залежності від природних умов у землеробстві празько-корчацького населення досліджуваного регіону могли мати місце і лісопольова, і перелогова, і підсічна системи землеобробітку. Ресурсні зони селищ зазначеної археологічної культури визначали також і спеціалізацію сільського господарства.