Розділ 2. Система заселення Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття ііі–VII ст. Н. Е.

У розділі викладаються основні теоретичні і методичні засади, що дозволили проаналізувати якісні та кількісні показники просторово-територіальної структури досліджуваного регіону на різних таксономічних рівнях. На їхній основі досліджуються системи заселення черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур. Прослідковується залежність між просторовим розташуванням пам’яток цих культур та природними чинниками.

Результати картографування пам’яток археології досліджуваного періоду у верхів’ях Дністра і Прута засвідчують їхнє нерівномірне поширення, доводячи тим самим неоднакову густоту заселення в тих чи інших природно-територіальних екологічних нішах. Для визначення ролі природного середовища в просторовій структурі пам’яток черняхівської, карпатських курганів та празько-корчацької культур усі картографовані поселення проаналізовано за наступними показниками: типом топографічного розташування (ТТР) кожного поселення (тераса, мис, заплава), площею культурного шару, відстанями між сусідніми пам’ятками, гідромережею, показником територіальної концентрації населення.

Аналіз просторово-територіальних зв’язків черняхівських поселень верхів’їв Дністра і Прута на мікро-, мезо- та макрорівні показав, що:

для пам’яток досліджуваного регіону характерне домінування південної експозиції селищ з варіантами відхилень на південний захід і південний схід. “Не південна” орієнтація могла пов’язуватися із функціонуванням спеціалізованих виробничих комплексів, мало пов’язаних із аграрною галуззю господарства;

для черняхівських поселень Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття найхарактернішим є терасовий ТТР (І), що характеризується розташуванням пам’яток на прирічкових територіях, топографічно не відокремлених від рельєфу ділянках. Третина аналізованих поселень знаходиться на так званих низинних мисах, окреслених струмком і більшою водною артерією (ІІа ТТР) та мисах, що визначаються двома струмками і долиною річки (ІІб ТТР). Лише невелика кількість поселень розташовується на підвищеннях в заплавах (ІІІ ТТР) річок. На нашу думку, причини таких особливостей топографії та експозиції черняхівських селищ можна шукати в господарській доцільності обумовленій рельєфом, мікрокліматом, річковою мережею, ґрунтовим і рослинним покривом: на найменш розчленованих поверхнях Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття поширені найбільш придатні для землеробства в цьому регіоні темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені, в річкових заплавах – гідроморфні ґрунти, на яких знаходилися луки – добрі кормові угіддя для худоби;

за параметрами площі третина черняхівських поселень досліджуваного регіону поділяється на п’ять кількісних груп. У верхній та частково середній течії Дністра кількісно переважають селища з площею 1–2 та 3–4 га, в той час як у Дністро-Прутському межиріччі вони порівняно більші (15 га і більше). Аналіз природного середовища Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття дозволяє вважати, що поряд із етнічними чинниками, кількісні характеристики площі поселень співвідносяться і з тими чи іншими географічними особливостями фізико-географічних районів;

місцезнаходження черняхівських пам’яток на мезорівні дозволяє констатувати, що існували диспропорції у відстанях між населеними пунктами в межах басейнів скупченішого розселення (здебільшого 1–2 км) і поза ними (до 10 км). За нашими спостереженнями стала відстань між селищами черняхівської культури могла зумовлюватися розташуванням пам’яток на родючіших ґрунтах, на відміну від пам’яток на менш родючих;

розташування черняхівських селищ щодо водних артерій засвідчило закономірність їхнього тяжіння до три- та чотиричленної гідромережі. Розподіл селищ відносно порядку допливів засвідчив глибину проникнення черняхівських поселень по гідромережі та освоєння вододільних просторів, тобто внутрішню колонізацію;

показник територіальної концентрації населення черняхівської культури свідчить про тип заселення, при якому вибір місця для поселення, імовірно, диктувався, в першу чергу, природними факторами і господарською доцільністю, фактор близькості інших населених пунктів, який передбачає розвинену мережу комунікацій, існування внутрішнього ринку тощо, не був задіяний.

Дослідження системи заселення культури карпатських курганів на трьох виділених таксономічних рівнях показало таке:

приблизно половина селищ характеризується мисовим типом топографічного розташування (ІІа), тобто вони розташовані при впадінні струмка в більшу водну артерію. Ще третина селищ знаходиться на мисах, утворених вигином річки (ІІв ТТР) чи окреслених двома ярами і долиною річки (ІІб). Порівняно невелика частка припадає на топографічно не відокремлені від рельєфу терасові поселення (І ТТР). Причини такого розташування селищ культури карпатських курганів, в першу чергу, пов’язуються з дією мікрокліматичних чинників – мисове розташування поселень в умовах суцільної лісової смуги Передкарпаття (в доагрикультурні часи тут панували майже суцільні масиви хвойних та широколистяних лісів) запобігало застою повітря над поселеннями і надмірній вологості. На прирічкових смугах з крутими вигинами, мисами, луками забезпечувалася набагато краща циркуляція повітря, що впливало на сприятливість умов проживання і господарську діяльність. Терасовий тип топографічного розташування тяжіє до місцевостей лучних степів і дубово-грабових лісів. Тому не випадково більшість терасових поселень зафіксовано в межиріччі Прута і Сірету, де вище згадані місцевості найбільш поширені;

за параметрами площі поселення культури карпатських курганів поділяються на п’ять кількісних груп. При цьому існує певна закономірність – селища лісостепових басейнів – більші за розмірами та потужністю культурного шару, ніж глибинні поселення, розташовані в умовах суцільного заліснення;

відстань між селищами на мезорівні в межах досліджуваного регіону сягає від 0,6 до 12 км. Однак тут виділяються окремі групи селищ з відносно сталим інтервалом – 1–5 км. На нашу думку, менші відстані між селищами культури карпатських курганів зумовлювалися розташуванням пам’яток на родючіших ґрунтах та у рівнинніших мікрорегіонах;

щодо гідромережі, засвідчено тяжіння населення до три, чотири-, та п’ятичленної мережі, що є результатом внутрішньої колонізації територій передкарпатських ландшафтних масивів протягом кількох століть;

показник територіальної концентрації населення культури карпатських курганів засвідчив, що як і для синхронної в цьому регіоні черняхівської культури, вибір місця для поселення носіями культури карпатських курганів, диктувався, в першу чергу, природними факторами і господарською доцільністю.

Кількісно-якісний просторово-територіальний аналіз празько-корчацьких старожитностей верхів’їв Дністра і Прута на мікро-, мезо- та макрорівнях показав, що:

для празько-корчацьких старожитностей Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття найхарактернішим є мисовий тип топографічного розташування поселень, при якому поселення розташовані при впадінні струмка в більшу водну артерію (ІІа). Певна кількість пам’яток характеризується мисовими ТТР – ІІб, при якому територія селища окреслена двома потічками і долиною річки та ІІв – мис, утворений вигином річки. Майже п’ята частина празько-корчацьких поселень має І ТТР – терасовий, і лише небагато селищ – ІІІ ТТР – заплавний;

У даному дослідженні основна увага звернута на празько-корчацькі пам’ятки Дністро-Прутського межиріччя, оскільки рівень археологічної вивченості поселень у верхів’ях Дністра не задовільняє проблематики цієї роботи. З часом, коли буде уточнено археологічну карту празько-корчацьких поселень Верхнього Подністров’я, статистичні обрахунки типів топографічного розташування поселень можуть зазнати кореляції в бік збільшення кількості терасових поселень, через те, що ландшафтні умови Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття мають відмінні риси.

особливістю заселення на мезорівнях є по-парне розташування селищ, тобто по дві пам’ятки на відстані від 0,3 до 1–1,5 км одна від одної (Кодин-І і Кодин-ІІ, Рашків-І і Рашків-ІІ та ін.) В той же час відстань між такими групами сягає 5–10 км;

площа селищ сягає від 0,15 до 4,5 га. При цьому, найхарактернішими є параметри 0,65–1,05 га. Картографування пам’яток з визначеною площею показує, що не існує залежності між природними характеристиками та параметрами поселень на мезо- та макрорівні, тобто в тих чи інших природних ландшафтах зустрічаються поселення з різними розмірами.

аналіз гідромережі празько-корчацьких старожитностей Верхнього Подністров’я та Верхнього Попруття чітко вказує на їхнє тяжіння до берегової лінії таких великих річок як Дністер, Прут, Сірет. Розташування поселень безпосередньо по берегах відносно великих річок та на невеликій відстані від них, імовірно, можна пов’язувати із процесами розселення слов’ян;

показник територіальної концентрації населення засвідчив тенденцію при якій першочергова роль в заселенні належала фактору сприятливості природних умов регіону.

Отже, система заселення синхронних (черняхівська та карпатських курганів) та асинхронних (черняхівська, карпатських курганів та празько-корчацька) культур на мікро-, мезо- та макрорівнях, насамперед, диктувалася природно-географічними умовами.