Показники серньої заробітної плати робітників різних функціонуючих груп за 2010-2011 роки на ПрАт «Індустрія»

Таблиця 6.1

Назва підрозділу	2010 рік			2011 рік
	Зр/пл (грн.)	Кількість (чол.)	Ср. Зр/пл. (грн..)	Зр/пл (грн.)	Кількість (чол.)	Ср. Зр/пл. (грн..)
Адміністрація	511671,16	15	2842,62	584246,91	15	3245,82
Виробництво	443913,52	13	2845,6	492815,70	13	3159,12
Допоміжні робітники	1377589,93	62	1851,6	1706679,65	62	2293,92

З таблиці бачимо, що обсяги заробітної плати робітників різних функціонуючих груп збільшилися в 2011 році в порівнянні з 2010.

Аби оцінити динаміку продуктивності праці, варто розрахувати виробітку на одного робітника.

В – виробітка продукції (од. прод.);

К – кількість виробленої за звітний період (тонн);

r – чисельність робітників на підприємстві (чол..).

1). Показники 2010 року:

2). Показники 2011 року:

Отже, в 2011 році в порівнянні з 2010 на одного робітника припадало на 6,44 одиниці продукції більше.

Стосовно форм і систем оплати праці, на підприємстві діє дві форми оплати праці. Оплата встановлюється або залежно від часу, протягом якого підприємство використовувало робочу силу, або відповідно з обсягом виконаних робіт. У першому випадку оплата називається погодинною, у другому випадку – відрядною.

Погодинна форма оплати праці застосовується, якщо неможливо або важко нормувати працю, при суворо регламентованих, високомеханізованих і автоматизованих виробничих процесах, у виробництвах, що вимагають високої якості і точності виконання робіт, і там, де немає потреби стимулювати інтенсивність праці. Головна перевага для робочого при погодинній оплаті праці полягає в тому, що він має гарантований щомісячний заробіток, що не залежить від можливого зниження рівня виробництва в даний період часу. Недоліком є ​​те, що робітник не має можливості підвищити свій заробіток шляхом збільшення особистої частки участі у виробничому процесі. З точки зору підприємства головний недолік погодинної оплати в тому, що вона не стимулює підвищення виробітки робочих. При цьому підприємство має відносну економію на заробітній платі при збільшенні виробництва продукції.

Відрядна форма оплати праці застосовується там, де можна встановити однозначну залежність між обсягом виробленої продукції та кількістю затраченої праці кожного робітника або групи робітників. З точки зору робочого відрядна форма оплати праці має ту перевагу, що дає можливість підвищення заробітку при збільшенні інтенсивності праці. Для підприємства застосування відрядної системи оплати праці дає можливість стимулювати при необхідності виробітку робочих, а основним недоліком є ​​можливе зниження якості при зрості виробітку [9].

Стосовно політики управління персоналом на підприємстві ПрАТ «Індустрія» варто відзначати декілька кроків.

Зміст управління персоналом складають:

• Визначення потреби в кадрах з урахуванням стратегії розвитку організації, обсягу виробництва продукції, послуг;

• Формування чисельного та якісного складу кадрів (система комплектування, розстановка кадрів);

• Кадрова політика (взаємозв'язок із зовнішнім і внутрішнім ринком праці, вивільнення, перерозподіл та перепідготовка кадрів);

• Система загальної та професійної підготовки кадрів;

• Адаптація працівників на підприємстві;Оплата і стимулювання праці;

• Система розвитку кадрів (підготовка та перепідготовка, забезпечення професійно-кваліфікаційного зростання через планування трудової кар'єри).

Основними цілями управління персоналом є:

• Забезпечення потреби підприємства в ринкових умовах;

• Підвищення ефективності виробництва і праці, зокрема, досягнення максимального прибутку;

• Забезпечення високої соціальної ефективності функціонування колективу.

Мотивують працівників організації за допомогою двох чинників:

1). мотиваційні чинники (або чинники задоволення) - це досягнення, визнання, відповідальність, просування, робота сама по собі, можливість зростання;

2). «гігієнічні» чинники (або фактори умов праці) - це заробітна плата, безпеку на робочому місці, статус, правила, розпорядок і режим роботи, якість контролю з боку керівництва, ставлення з колегами і підлеглими.

Зазвичай на підприємстві застосують більш дієвий спосіб – гроші, у вигляді заохочень – премій.

РОЗДІЛ 7

ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНА БАЗА ТА ВИРОБНИЧІ ПОТУЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Щоб доцільно описати технологічну базу підприємства, доречно вказати провести коротка характеристика процесу. Отже, вапно виробляється у вапняних пічах з штучним нагнітанням повітря, приймальними бункерами з механічними ситами для очищення вапняку від дрібних домішок, системою транспортерів для подачі в піч сировини і вугілля, скіпами для вивантаження вапна з печей для транспортування їх в бункер для зберігання вапна.

Вказівки по виробництву робіт: зі складу екскаватором здійснюється завантаження вапняку і вугілля на автомашини, які потім через механічні сита подаються стрічковими транспортерами в піч.

Обпалене вапно вивантажується в скіповий підйомник і транспортується в бункери для зберігання вапна.

Стосовно самого обладнання, «серцем» вище згаданого процесу являються дві печі потужності в 240 тонн цілодобово, які призначені для обпалу вапняку та додаткової сировини – вугілля, для отримання вапна.

Також варто згадати про допоміжну сировину – щебінь, яка є відходом при виробництві вапна, але це є додатковою продукцією, що служить для отримання прибутку.

РОЗДІЛ 8

ЗАТРАТИ ТА ЦІНИ НА ПРОДУКЦІЮ

Витрати – це зменшення власного капіталу підприємства протягом звітного періоду в результаті діяльності цього підприємства, тобто це ресурси, які були використані або спожиті протягом даного звітного періоду.

Мета управління витратами - це побудова внутрішнього економічного обліку доходів і витрат по підприємству і в розрізі підрозділів, що дозволить виявити реальний фінансовий результат роботи підприємства, що не спотворений бухгалтерськими проводками.  Найважливішими завданнями управління витратами є:

• підвищення ефективності діяльності підприємства; 

• визначення витрат за основними функціями управління; 

• розрахунок витрат по окремих структурних підрозділах і підприємству в цілому; 

• розрахунок витрат на одиницю продукції (робіт, послуг) калькулювання собівартості продукції;  підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати витрати при виборі та прийнятті господарських рішень; 

• виявлення технічних способів і засобів контролю та вимірювання витрат; 

• пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства; 

• вибір методів нормування витрат; 

• приведення аналізу витрат з метою прийняття управлінських рішень щодо вдосконалення виробничих процесів, формуванню асортиментної та цінової політики, оптимізації завантаження виробничих потужностей, вибору варіантів інвестування, прогнозуванню обсягів виробництва і збуту продукції [9].

Для того щоб доцільно оцінити динаміку та структуру витрат на підприємстві звернемося до таблиці 8.1.