Список використаної літератури:

1. Зарицька І.А. Конвергенція національних банківських систем постсоціалістичних країн в умовах євроінтеграції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ape/2010_7/APE-2010-07/27-41.pdf

2. Фандєєва Н.В.Основні підходи до розуміння процесів інтеграції та конвергенції фінансових ринків [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.confcontact.com/20121221/1_shpirko-fandeeva.htm

3. Чуб О.О. Концептуальні засади трансформації банківської діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.

gov.ua/portal/soc_gum/foa/2012_19/19_26.pdf

4. McKinsey: глобальный финансовый рынок мертв и пока не собирается воскресать [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.finmarket.ru/z/ nws/hotnews.asp?id=3246075

Новацька Катерина

факультет банківського бізнесу

група ФБС-32

Науковий керівник:

к.е.н., доцент Малахова О.Л.

До питання про оцінку банків здатності позичальника ефективно використовувати кредит

Банки відіграють важливу роль в економіці будь-якої країни, оскільки саме вони забезпечують передачу грошового капіталу зі сфер накопичення у сфери використання. Прояв кризових явищ у даному секторі економіки призводить до негативних тенденцій розвитку держави.

Необхідною умовою подолання наслідків кризових явищ у банківському секторі економіки є відновлення в необхідних обсягах і активізації процесу кредитних вкладень у національне виробництво, що визначається ключовою роллю банківського кредиту у ресурсному забезпеченні неперервності розширеного відтворення й стимулюванні стійкого економічного зростання.

Однак результати діяльності комерційних банків в Україні виявили певні недоліки, пов’язані із нераціональною організацією кредитного процесу, результатом чого стала обтяженість банківських активів проблемними кредитами, підрив ліквідності і платоспроможності багатьох банківських установ.

Слід зазначити, що одним із визначальних факторів розгортання світової фінансової кризи була неправильно обрана бізнес-модель кредитної активності банківських установ, спрямовано винятково на різке збільшення продаж кредитних продуктів, що мало своїм наслідком значне зростання загальної величини кредитного портфеля банків, у тому числі і за рахунок кредитних вкладень сумнівної якості. Як наслідок, переобтяженість банківських портфелів так званими «поганими» активами призвела до банкрутства багатьох банків розвинутих країн світу, а в Україні визначила потребу масштабного втручання уряду і Національного банку через використання бюджетних коштів і кредитів рефінансування задля того, щоб підтримувати платоспроможність комерційних банків. За таких обставин різко зросла часка проблемної заборгованості у структурі кредитного портфеля банків та, відповідно, потреба у формування резервів на покриття можливих втрат від кредитної діяльності, що зашкодило досягненню позитивних фінансових результатів банківської діяльності (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка обсягів кредитного портфеля і резервів комерційних банків України 2007-2012 рр.*

(млрд. грн.)

№ з/п	Назва показника	2007	2008	2009	2010	2011	2012
1	Кредити надані	485	792	747	755	825	815
2	Проблемні кредити	6,36	18,02	69,94	84,85	79,29	72,52
3	Частка проблемних кредитів у кредитному портфелі, %	1,3	2,3	9,4	11,2	9,6	8,9
4	Резерви під активні операції банків	20,19	48,41	122,4	148,8	157,9	141,3

*Джерело: розраховано за даними НБУ – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua.

Як видно із наведених у табл. 1 даних, упродовж останніх років, зокрема, 2009-2011 рр., відбулося різке збільшення абсолютної величини і частки проблемної заборгованості у структурі кредитного портфеля, що вказує на нераціональні підходи до організації кредитних операцій. У період розгортання фінансової кризи в Україні відсоток проблемних (прострочених) позик, що офіційно публікується, значно збільшився і склав 11,2% [1]. Проте слід зазначити, що оцінки на основі міжнародних стандартів обліку є набагато вищими. МВФ, ряд рейтингових агенцій та інвестиційних банків оцінюють, що, відповідно до міжнародних стандартів, частка проблемних кредитів знаходиться в межах 25-35%. В результаті банки об’єктивно не спроможні нарощувати обсяги кредитування, а свої втрати прагнуть компенсувати за рахунок підвищення сукупної вартості кредиту.

Практичні заходи з управлінням проблемними кредитами повинні проводитися на основі взаємовідносин з кожним конкретним позичальником, основні параметри діяльності якого дають змогу віднести той чи інший кредит до конкретної категорії ризику, що в кінцевому результаті визначає якість кредитного портфеля загалом.

За допомогою диференціації економічних умов кредитної угоди банк забезпечує механізм захисту від кредитного ризику. Відомо, що позичальники відрізняються за своєю кредитоспроможністю, ступенем інформованості банку про них, постійністю кредитних зв’язків з банком. Тому банк застосовує різноманітні способи захисту від кредитних ризиків, які закріплені відповідними пунктами кредитного договору. До найбільш розповсюджених способів захисту від ризику відносяться: встановлення підвищеної плати за кредит у випадку недотримання позичальником умов договору, використання гарантій для повернення кредиту (застава, гарантії, поручительства, страхування), організація поточного та послідуючого контролю за фінансовим станом позичальника і заставленим майном, а також фінансовим станом гарантів та поручителів [2, с. 89].

В умовах нестабільної економічної ситуації перехідного періоду, інфляційних очікувань та високої ймовірності виникнення кредитних ризиків, комерційні банки особливо ретельно повинні підходити до оцінки здатності позичальника ефективно використати отриманий в банку кредит та своєчасно і в повному обсязі погасити його. За таких обставин, основним завданням банківського аналізу кредитоспроможності клієнтів є визначення факторів, які можуть спричинити неповернення позики або навпаки, забезпечують її своєчасне погашення.

Нині в Україні та світі не існує єдиної стандартизованої методики оцінки кредитоспроможності позичальника. У цих умовах Національним банком України визначено лише рекомендовані напрями аналітичної роботи, що можуть використовуватись комерційними банками для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Так, Положенням НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» пропонується методика визначення класу позичальника за результатами оцінки його фінансового стану на підставі загальної суми балів за основними та додатковими (суб’єктивними) показниками [3, с. 29].

Більшість зарубіжних банків використовує у своїй практиці такі методики оцінки кредитоспроможності позичальників: кредитні рейтинги, методика визначення платоспроможності позичальника, андеррайтинг. Банк застосовує одну з методик для різних видів кредитування і коригує її в індивідуальному порядку.

Слід зазначити, що сучасні практичні підходи до методології аналізу кредитоспроможності позичальника в комерційних банках можуть базуватися на комплексному застосуванні фінансових і нефінансових критеріїв. На практиці оцінка кредитоспроможності клієнта може бути здійснена за такими напрямами:

1) репутація позичальника, яка охоплює своєчасність і повноту розрахунків, компетентність керівництва, достовірність представленої банку звітності;

2) наявність матеріального забезпечення позики, його ліквідності і достатності для покриття витрат банку;

3) здатність позичальника отримувати дохід, достатній для погашення позики [2, с. 90].

Проте, якими б різноманітними не були варіанти оцінки кредитоспроможності, їх об’єднує те, що вони базуються на даних звітності, що стосуються минулого періоду. Тому українським банкам слід звернутися до зарубіжного досвіду прогнозування фінансового стану позичальника у майбутніх періодах, але це викликало відсутність сучасних методик опрацювання показників на перспективу, адже саме вони можуть відображати імовірність повернення кредиту.

Особливої важливості набуває оцінка не лише фінансового станку позичальника, але і так звана юридична сторона та ділова репутація клієнта, до яких включають: правоздатність, організація бухгалтерського обліку, порядок зберігання та реалізація товарів, якість управління, стійке сімейне становище тощо.

На практиці досить часто суб’єкти підприємницької діяльності вдаються до фальсифікації своїх фінансових результатів, а відтак – завищення можливостей щодо повернення банківських позичок, з цього приводу, актуальним є обмін інформацією щодо фінансової стійкості клієнтів в системі комерційних банків. Також невід’ємною частиною фінансової інфраструктури країни є розвиток бюро кредитних історій, оскільки обмін інформації про позичальника дозволить банкам покращити своє управління ризиками та процес прийняття рішень про кредитування. В результаті може знизитися вартість запозичень та покращити доступ до фінансування позичальників. Тому бюро кредитних історій важливі не лише для банків, а й для реального сектору економіки.

Україна має кілька бюро кредитних історій, але галузь в цілому ще не працює належним чином. Одна з основних проблем пов'язана з регулюванням і наглядом за діяльністю бюро кредитних історій, за що відповідає Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. На жаль, Комісії не вистачає необхідної інституційної спроможності для виконання цього завдання, що має негативні наслідки для галузі. Тому потрібно передати це завдання Національному банку України, який має широкі знання про банківський сектор, оскільки він є банківським регулятором [4].

Отже, на сьогодні вітчизняними банками при затвердженні методик оцінки кредитоспроможності позичальника важливо перевіряти, наскільки обрані методики адаптовані до економічної ситуації в країні. Також за необхідне, з нашої точки зору, потрібне істотне удосконалення методик оцінки кредитоспроможності клієнта з огляду на порівняно високий рівень ризиків, що притаманний підприємницькій діяльності, а відтак і високий рівень кредитних ризиків для самих банківський установ.