Список використаної літератури:

1. Міщенко С. В. Економіко-статистичні фактори монетизації економіки / С. В. Міщенко. – Вісник Національного банку України. – 2012. – № 1. – С. 31-33.

2. Кремень В.М., Оголь Д.О. Економіко-статистичний аналіз монетизації економіки [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// dspace.uabs.edu.ua/bitstream/

3. Cайт державного комітету статистики України. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Леськів Оксана

факультет банківського бізнесу

група БС-34

Науковий керівник:

к.е.н.,доцент Галіцейська Ю.М.

Сучасні тенденції та особливості розвитку міжнародних фінансових ринків

Світовий фінансовий простір на сьогодні характеризується цілою низкою неоднозначних і суперечливих явищ, які прямо чи опосередковано впливають на стан глобальної економічної системи. Фінансовий глобалізм – ключовий компонент економічної глобалізації, пов'язаний з процесами інтернаціоналізації національних фінансових систем країн світу та розвитком економічних відносин з приводу акумулювання, використання та привласнення фінансових ресурсів за межами національних кордонів. Сьогодні він набув найбільших масштабів та найвиразніших форм вияву порівняно з глобалізаційними процесами у сфері реальної економіки, що обумовлено, насамперед, розширенням інвестиційно-кредитної діяльності ТНК і банків. Все це матеріально втілюється у формуванні єдиного світового фінансового ринку, дедалі глибшій інтеграції до нього національних фінансових систем всіх країн світу, лібералізації міжнародних ринків грошей і капіталів, належного доступу різних держав до глобальних фінансових ресурсів, синхронізації фінансових криз та ін.

Фінансова взаємозалежність національних економік розвивалася поступово на тлі подальшого поглиблення поділу праці, прискорення НТП. У 1960 році першими під вплив фінансових глобалізаційних процесів потрапили сировинні потоки, а далі ця тенденція торкнулася провідних валют, «зачепила» похідні інструменти, цінні папери й індекси. Розвиток міжнародних фінансових ринків у сучасних умовах найкраще проявляється, зокрема, через процеси фінансової інтеграції і фінансової конвергенції [3].

Наприклад, на фінансовому ринку інтеграція відбувається шляхом об’єднання інтересів у сфері фінансового посередництва. Водночас найважливішими важелями глобальної фінансової інтеграції є інтернаціоналізація виробничого капіталу, усунення перешкод на шляху транскордонних фінансових потоків, розвиток новітніх ІТ-технологій, створення фінансової архітектури глобального масштабу тощо.

В контексті обговорення питання інтеграції фінансових ринків не менш важливе значення має поняття фінансової конвергенції. Зокрема суть цього явища полягає в тому, що в результаті відміни законодавчих обмежень, бар'єрів регулювання і росту операцій як міжнародних позичальників, так і міжнародних кредиторів відбувається поступове розмивання межі між різними секторами і сегментами світових фінансових ринків [2]. Вплив цього процесу виявляється через активне злиття міжнародного банківського ринку і міжнародного ринку боргових цінних паперів, в результаті якого найвагоміші учасники цих двох ринкових сфер починають активні операції в нових для них областях: універсальні банки стають андеррайтерами, організаторами і трейдерами на ринку облігацій, а інвестиційні банки, виступаючи в ролі інституційних інвесторів, організують і беруть участь у міжнародних синдикованих кредитах через купівлю високоліквідних деривативів та інших боргових зобов’язань [1].

Проектне фінансування, що ще 20 років тому було винятковим привілеєм найбільших універсальних і комерційних банків, стало об'єктом інтересу великих інвестиційних банків, що усе частіше одержують мандати на організацію фінансування великих проектів і виводять ці проекти на ринок приватного розміщення облігацій (правило частки розміщення в США) і євроринки боргових цінних паперів [2]. Водночас великі міжнародні банки активно займаються інвестиційними операціями, сприяючи переміщенню великих транскордонних фінансових потоків і укладенню масштабних фінансових контрактів.

Тенденція на злиття фінансових установ приводить до виникнення міжнародних фінансових холдингів, що об’єднують страхові компанії, пенсійні та взаємні фонди, інвестиційні й комерційні банки і охоплюють у своїй діяльності різноманітні сегменти фінансового ринку [1].

Водночас, незважаючи на суперечливі характеристики цього новітнього процесу, виникнення і розвиток фінансової глобалізації як однієї зі складових економічної глобалізації пов’язане із різким збільшенням міжнародних валютно-кредитних та фінансових зв’язків протягом останніх десятиліть, що свідчить і про посилення фінансової інтеграції та фінансової конвергенції. Підтвердженням цього є, зокрема, великомасштабні вартісні обсяги транскордонних фінансових потоків: прямих іноземних інвестицій, вливань у цінні папери та боргові цінні папери, а також транскордонних позик та депозитів.

Аналізуючи сучасні тенденції у даній сфері і результати досліджень провідних світових аналітичних компаній можна зробити висновок, що за останні три десятиліття капітал у вигляді потоків інвестицій, кредитів та інших інструментів активно перетинав кордон.

З 1980 по 2007 роки обсяги транскордонних потоків капіталу зросли з 0,5 трлн. дол. до 11,8 трлн. дол. і складали близько 20 % від світового ВВП, що в свою чергу свідчить про масштабне поширення фінансових глобалізаційних та інтеграційних процесів, зростання мобільності капіталу, але після кризового 2008 року їх обсяг різко знизився аж до 1,7 трлн.дол. у 2009 році і на сьогодні складає близько 4,6 трлн. дол., що на 60% нижче пікового значення (рис.1).

Рис. 1. Динаміка зміни обсягів світових фінансових транскордонних потоків протягом 1980-2012 рр., трлн. дол.[4]

Як бачимо, обсяги транскордонних фінансових потоків знизилися в зв’язку із поширенням кризових явищ і зміною фінансової структури провідних світових економік, появою нових системних ризиків [4]. Ця тенденція свідчить про руйнування вже усталених поглядів на процес фінансової глобалізації та її вплив на розвиток міжнародних ринків капіталу і, насамперед, на розвиток глобальної банківської системи, яка на сучасному етапі характеризується масштабним поширенням негативних тенденцій і явищ.

На сьогодні фінансово-кредитні та банківські установи зосереджують свою діяльність на регіональних фінансових ринках, утворюючи регіональні банківські утворення і зменшуючи частку своїх вкладень та активів у глобальному масштабі, що, в свою чергу, супроводжується відтоком капіталу із транснаціональних фінансових та банківських проектів, які є більш ризиковими і потребують значних витрат на обслуговування, що в цілому є передбачуваним за умов розширення масштабів фінансової глобалізації.

До відомих регіональних міжнародних кредитно-фінансових установ можна віднести Міжамериканський банк розвитку (МаБР), Африканський банк розвитку (АфБР) та Азіатський банк розвитку (АзБР). Існують також інші регіональні банки: Центральноамериканський банк економічної інтеграції (Гондурас), Арабський Банк Економічного розвитку Африки (Судан), Ісламський Банк Розвитку (Саудівська Аравія) та інші. Вони мають схожі цілі – це розвиток економіки, економічного співробітництва та інтеграції у регіоні, захист національних фінансово-кредитних систем від проникнення несприятливих глобальних кризових явищ.

Нішу, що утворилася після відходу європейських банків з ринку транснаціонального кредитування, спробували заповнити банки зі США, Канади, Австралії та інших країн, але поки їм не вдалося її заповнити в потрібній мірі.

При цьому в кризовий період банкам довелося розпродавати частину іноземних (в тому числі транснаціональних) активів, щоб покрити втрати під час кризи і відповідати новим вимогам регуляторів. З 2007 року банки продали активів на 722 млрд. дол. США. В цілому внаслідок впровадження жорсткіших норм регулювання знизилася кредитні можливості банків, особливо в спектрі надання кредитів іноземним економічним суб’єктам [4].

Криза завдала удару по економікам розвинутих країн, цим можна пояснити повільний подальший розвиток фінансових ринків цих держав. Але не демонструють швидких темпів зростання й інші економічні формування. При цьому лідери розвинених країн налаштовані все більш критично до розвитку фінансових ринків.  Таким чином, якщо до кризи в глобальній фінансовій системі переважало скептичне ставлення до ризиків, то тепер на ринках панує надлишковий консерватизм, який гальмує процес економічного розвитку.

Ризики глобальних фінансових ринків в умовах наростання інтеграційних процесів в основі своїй не є новими. Новим є стрімке зростання обсягів різних компонентів і їхніх глобальних взаємодій, що може привести до більш складних системних ризиків. Тим важливіше й актуальніше стають технічні запити у відношенні сучасної, всесвітньої мережної системи, що ідентифікує і розраховує взаємні зобов'язання. Також вирішального значення набувають сучасні системи, що обслуговують платіжні потоки, торгівлю цінними паперами і збереження цінних паперів.

До можливостей лімітування ризиків належать діючі вимоги достатності капіталу, організовані офіційні ринки, прозорість ринку й об'єктивні вхідні бар'єри на ринки. До того ж важливого значення набувають різні види контролю, заборони на несанкціоноване використання складних інформаційних технологій, тверде штрафування за правопорушення, так само як і міжнародна кооперація [2].

Незважаючи на те що глобалізація об'єктивно стала невід'ємним аспектом ведення бізнесу на світових фінансових ринках і учасники ринків асоціюють з цим процесом найвищий ступінь складності, велику частку постійних витрат (витрати на придбання й обслуговування інформаційних систем і мереж і т.п.), високі вимоги до фахівців і дуже тверде конкурентне середовище, питання про ступінь привабливості глобального ведення бізнесу для широкого загалу є неоднозначним.

Сучасний фінансовий глобалізаційний процес (в ролі провідної тенденції розвитку міжнародних фінансових ринків) характеризується рядом як позитивних, так і негативних рис. До позитиву, зокрема, можна віднести: виникнення принципово нових, поряд з традиційними, напрямків руху потоків капіталу (поява потужних фінансових центрів та об’єднань); лібералізацію валютних, інвестиційних та кредитних ринків; зростання конкуренції на національних фінансових ринках, що приводить до зниження вартості фінансових послуг; забезпечення багатофункціональності фінансових ринків; ширше використання фінансово-кредитного потенціалу країн Східноєвропейського регіону; зникнення проблем, пов’язаних із нестачею фінансових ресурсів у світі; поширення новітніх технологій, інформатизації та їх інтенсивне використання. Негативними сторонами глобалізації фінансових ринків є: посилення нестабільності національних фінансових ринків у зв'язку з тим, що фінансові кризи в окремих регіонах сильніше позначаються на інших країнах і регіонах, внаслідок лібералізації національних фінансових ринків; підвищення залежності світової економіки від функціонування фінансового (грошового), а не реального капіталу (реального сектору економіки); створення можливостей для масової «втечі» капіталу через офшорні зони, що позбавило окремі країни можливості одержувати доходи від капіталу; поширення фінансових пірамід (понад 90 % капіталу у світі — це спекулятивний капітал); відсутність наднаціонального нормативно-правого регулювання і контролю за діяльністю міжнародних офшорних зон; суттєве зростання різновидів та рівня ризиків; обмеження доступу окремих учасників на світовий фінансовий ринок, оскільки учасники з країн, що розвиваються, мають обмежений доступ до позик на світовому фінансовому ринку і вимушені платити міжнародним банкам більше (дорожче) порівняно з аналогічними позичальниками з промислово розвинених держав; посилення фінансової залежності країн, які розвиваються, що виявляється, насамперед, у збільшенні зовнішніх боргів останніх.

Однак, як бачимо, незважаючи на всі потенційно небезпечні моменти, переваги надані глобалізацією фінансовій сфери, все ж переважують. А тому подальшого дослідження потребують саме механізми поширення економічних коливань у глобальному середовищі, оскільки за сучасних умов головним каналом, який зумовлює стрімке поширення економічних коливань у глобальному масштабі, є сукупність фінансових взаємозв’язків між країнами, і прямих, й опосередкованих міжнародними фінансовими ринками.