Список використаної літератури:

1. Банківський менеджмент: Конспект лекцій / Укладачі: В.М.Олійник, С.М.Фролов, М.А.Деркач. - Суми: Вид-во СумДУ, 2009.- Ч.1.162 с.

2. Банківський менеджмент: Навч. посіб. для вищ. навч. закл. /О.Кириченко, І.Пленко, А.Ятченко. - К.: Основи, 2009. - 671с.

3. Кириченко О.А., Гіленко І.В., Роголь С., Сиротян С.В., Нємой О.Банківський менеджмент Навчальний посібник / К.: Знання-Прес, 2002.- 438 c.

4. Примостка Л.О. Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

Гордій Неля

факультет банківського бізнесу

група БСм-52

Науковий керівник:

к.е.н.,доцент Балянт Г.Р.

Застосуваня норм мінімальних обов’язкових резервів як інструмента грошово-кредитного впливу на економіку в сучасних умовах

Визначальною ознакою сучасних банківських систем є наявність механізмів контролю та регулювання пропозиції грошей, що дає змогу їм реалізувати певну грошово-кредитну політику. Одним із механізмів впливу є контроль грошової бази або її складових, до яких належать обов'язкові резерви.

Процедури резервування перебувають у сфері повного контролю центрального банку, що дає змогу використовувати їх як активний важіль монетарної політики. Економічний зміст процедури резервування полягає в обме­женні розміру грошової маси, яка бере участь у мультиплікації грошей. Резерви, поряд з готівкою, становлять грошову базу, що створює механізм регулювального впливу на пропозицію грошей. Залежно від частки грошової ба­зи, яка резервується, та механізму їх утворення центральний банк має змогу:

— визначати обов'язкові для всіх комерційних банків нормативи, які зобов'язу­ють певну частину їхніх депозитів тримати на спеціалізованому резервному рахунку у центральному банку;

— оперативно впливати на обсяги резервів у банківській системі, не змінюючи нормативної бази через надання позик банком або здійснюючи операції на відкритому ринку.

У процесі регулювання можливостей банківської системи з мультиплікативного розширення пропозиції грошей використовують різні механізми формування резервів: обов'язкові або депозитні; загальні; надлишкові або вільні; фактичні.

Обов'язкові (депозитні) резерви визначають ту частину грошових коштів, які банки зобов'язані зберігати і не використовувати для поточних потреб. Розмір обов'язкового резервування визна­чається згідно з нормами обов'язкового резервування, які встановлюються центральним банком і використовуються для регулювання процесу мультип­лікації грошей. Норма резервування є переважно диференційованою за різними видами депозитів. Встановлення норм обов'язкового резервування є методом впливу центрального банку на грошову базу або гроші високої ефективності. В окремих випадках обов'язкові резерви ще визначають як мінімальні резер­ви, підкреслюючи тим самим необхідність їх використання для забезпечення стабільності банківської діяльності.

У багатьох країнах норми обов'язкового резерву­вання розглядаються як пасивний інструмент, який супроводжує більш активні монетарні інструменти. Тому як монетарний інструмент короткострокового характеру резервні вимоги зазвичай не розглядають­ся. Це зумовлено тим, що зміна норм обов'язкового резервування залучених банками коштів не супро­воджується швидкою зміною грошової маси в обі­гу. Використовується цей інструмент переважно в практиці грошово-кредитного регулювання з метою вирішення довгострокових проблем стабілізації гро­шового обігу та антиінфляційної боротьби. Одночасно цей інструмент до­сить простий у застосуванні і безпосередньо впливає на рівень ліквідності банків, що робить його вельми привабливим. На нашу думку, тут слід зробити кіль­ка уточнень . По-перше, використання резервних вимог дійсно не супроводжується швидкою зміною грошової маси в обігу, що обумовлено особливістю дії грошового мультиплікатора, однак при розгляді обов'язкових резервів як монетарного інструменту регулювання банківської ліквідності можна говорити про його сильний і миттєвий вплив на обсяг вільної ліквідності. По-друге, говорячи про простоту його застосування та привабливості, слід уточнити, що це твердження справедливе лише відносно регулятора в особі НБУ. Що ж стосується банківських установ, то вони в результаті його застосування отримують реальне додаткове навантаження регуляторного ха­рактеру, що вимагає цілком певних грошових витрат і відволікання кваліфікованого персоналу.

Одним із заходів щодо підвищення кредитного впливу комерційних банків на стимулювання виробництва і зниження ризиків їхньої ліквідності є посилення ролі механізму обов'язкових резервних вимог у регулюванні строкової та валют­ної структури залучених коштів банківських установ.

В Україні мінімальні обов'язкові резерви, попри певне зменшення їхньої ролі в макроекономічному регулюванні та здійсненні монетарного впливу на економіку, виявом чого може слугувати зменшення норм обов'язково по резервування, залишаються одним із головних інструментів грошово-кредитної політики, регулювання кон'юнктури грошового ринку і впливу на ліквідність бан­ківської системи.

Роль резервних вимог для банківської системи полягає в тому, то вони є інструментом регулювання ліквідності та кредитної діяльності банків. Однак, незважаючи на те, що норми обов'язкових резервів для комерційних банків є одним із основних монетарних інструментів НБУ та застосовуються в Україні з 1992 p., вони не впливали на стимулювання і збільшення обсягів інвестиційного кредитування реального сектору комерційними банками й використовувалися тільки для підтримки їхньої ліквідності.

У порядок формування обов'язкових резервів НБУ періодично вносить зміни, які спрямовані або на регулювання кредитно-грошової системи держа­ви або на оздоровлення банківської системи в період кризи або на стимулювання розміщення банківських ресурсів у пріоритетні для уряду програми і проекти.

Норми обов'язкового резервування коштів, за­лучених у національній валюті, не залежно від дже­рела їхнього походження і терміновості, за період із 20.11.2003 до 05.12.2008 були скорочені НБУ до нульо­вого рівня. Найбільш істотне скорочення норм резервування (з 8 до 0%) відбулося за коштами в національній валюті на поточних рахунках і депо­зитах до запитання нефінансових корпорацій і до­машніх господарств. Однак слід зазначити, що лібе­ралізація резервних вимог в Україні не веде до скоро­чення величини обов'язкових резервів. Пояснюється це тим, що одночасно розширюється і база для їх розрахунку. Так, починаючи з 01.02.2009 р., грошові кошти, залучені вітчизняними банками від банків-нерезидентів і від інших фінансових корпорацій-нерезидентів в іноземній валюті, треба резервувати в обсязі 2% від їхньої суми.

У банківській системі Україні достатньо сильним є прагнення регулятора за допомогою резервних ви­мог стимулювати банки на формування ресурсів за рахунок залучення грошових коштів у національній валюті і термінового характеру. Диференціюючи нормативи обов'язкового резервування за видами валют і за їхньою терміновістю, НБУ наполегливо по­дає сигнал банківському співтовариству про свої ці­льові пріоритети, потенційні ризики і загрози.

Отже, зміна норм обов'язкових резервів є дієвим інструментом монетарної політики, тож надалі для стимулювання банківських установ до кредитування реального сектору економіки й підвищення його ефективності, з нашого погляду, необхідно крім розподілу норм обов'язкового резервування за строками залучених ресурсів та видами валют залучення диференціювати резервні вимоги залежно від спрямування кредитної політики банку. Для банків, які спрямовують свої ресурси на кредитування виробництва, у пріоритетні галузі економіки, слід установити гнучку систему обов'язкового резервування й надання пільг за резервуванням.

Таким чином, політика Національного банку України з використання мінімальних обов'язкових резервів як інструменту монетарного регулювання в подальшому має бути спрямована на поліпшення структури ресурсної бази комерційних банків, її розширення шляхом стимулювання або обмеження тих чи інших депозитних операцій та активізації на цій основі кредитної діяльності бан­ків задля надходження коштів до реального сектору економіки.