2. Розкрити образ ліричного героя новели «Intermezzo» м. Коцюбинського.

Новела «Intermezzo» — це майже суцільний пейзаж, але ми бачимо його не прямо, а через сприйняття персонажа. Тому сценою для дійових осіб стає не природа, а душа ліричного героя. А дійові особи — це символи його суперечливих почуттів і переживань.

"Intermezzo" посiдає особливе мiсце не тiльки у творчостi видатного письменника, а й в украïнськiй прозi загалом. Це водночас i соцiально-психологiчний, полiтичний твiр, i лiрична симфонiя, i лiрична драма в прозi, i пейзажна новела, i естетичний, фiлософсько-полiтичний трактат. У новелi

гармонiйно переплелись фiлософськi мотиви i лiризм, i це переплетiння розкрило нам лiричного героя, свiт його почувань i настроïв. Це через його оповiдь

визначає Коцюбинський двi суперечливi дiйсностi - життя на лонi природи, взаємини людини з природою i соцiальнi обставини, людське горе. Ми бачимо степове украïнське село, його прекрасну природу i складнi, нерозв'язанi соцiальнi

проблеми у час революцiï 1905-1907 рокiв.

Свiй авторський задум письменник реалiзує через глибокий самоаналiз центральноï постатi твору - образ головного оповiдача. Це - iнтелiгент, громадсько-полiтичний дiяч, що приïхав у село на перепочинок, на своєрiдне

intermezzo. Перед нами постає людина високоï духовноï культури, що тонко розумiє красу й велич природи - сонця, землi, неба, поля. Своïми почуттями

вiд спiлкування з природою вiн щедро дiлиться з нами, але подає ïх через фiлософськi роздуми, i тим самим примушує i нас замислитися над дiйснiстю. Тому,

мабуть, новелу не можна читати поверхово, неуважно, вона захоплює, залишаючи по собi незабутнє враження. Уже з перших рядкiв твору ми стаємо свiдками складного самоана лiзу героя, що скаржиться на свою втому, на гнiтюче людське оточення, на уявну людину, з якою не може розминутись, щоб стати самiтнiм: "Я утомився", "Мене втомили люди", "Я не

можу бути самотнiм". Цими висловлюваннями автор пiдкреслює залежнiсть людини вiд суспiльства. Далi

психологiчний самоаналiз поглиблюється: опинившись в однiй iз десяти чорних кiмнат, герой не може позбутись химерного вiдчуття, що за ним хтось стежить у порожньому будинку. Вiн не може заснути, його переслiдують згадки про трагiчнi

подiï, що сталися пiсля революцiй них виступiв у час реакцiï: "От я ïх вже бачу. Ба, ба! Як вас багато..."

Це розстрiлянi, повiшенi, трупи яких потiм кинуть у ледь прикритi ями. Ми розумiємо, що оповiдач був не лише свiдком, а й дiяльним учасником революцiйних

подiй, враження вiд яких гнiтять його душу.

...Та на ранок сонячне промiння знищує нiчнi марення, оповiдач з пiднесеним настроєм оглядає сiльське довкiлля: "Ах, як всього багато: неба, сонця,

веселоï зеленi." I вже тепер у фiлософський змiст новели вплiтаються чотири пейзажi: краєвид села, опис якого Коцюбинський завершує судженням про плин часу й

руху; образ сонця, надiленого рисами живоï iстоти, яке возвеличує

оповiдач-фiлософ; земля, яку герой вважає близьким собi створiнням ("Вона моя. Всю ïï, велику, роз-кiшну, створену вже, - всю я вмiщаю в собi"); i картина лiтнього поля, його симфонiя. Так постає перед нами один з персонажiв твору - жива

природа i ïï взаємини з людиною. Це - одна сторона дiяльностi. Друга - людське горе, соцiальнi обставини. Цю сторону розкриває нам селянин, який щодня бачить народне життя з усiма його бiдами. Розмова з ним переконала

оповiдача, що вiн не має права шукати самотностi, тишi й спокою, стати вiльним вiд суспiльства. Тому так переконливо звучать слова героя у кiнцi твору: "Прощайте. Йду помiж люди. Душа готова, струни тугi, наладженi, вона вже грає." Коли читаєш , то перехоплюєшся оптимiзмом i вiриш у сили героя, розумiючи i роздiляючи з ним щире прагнення служити своєму народовi, своïй землi.

Білет №5

1. Передати епізод поранення Миколи Баглая в соборі з роману Олеся Гончара.Семен Таратута зі своєю п'яною компанією вийшов з ресторану. Відзначали першу зарплату підлітка Віті. У компанії були дві жінки: колишня дружина Лободи Жанна та дружина лектора Ера. Головою компанії був низьков'язий чолов'яга, відомий у кримінальному світі, Обруч. Компанія довго вешталась містом, шукаючи пригод, доки не зустріла п'яного зі жмутком грошей у жмені. Новий знайомий виявився реставратором собору, який шукав компаньйона, з яким хотілося пропити свій заробіток. Згадали, що на вокзалі ресторан працює цілодобово, і вирушили туди. До ресторану не дійшли. На привокзальному майдані побачили нову «Волгу» вишневого кольору, господар якої ненадовго відлучився, мабуть, на перон когось зустрічати, залишивши дверцята відкритими. Ключі від машини теж були на місці. Жанна першою стрибнула в машину, запропонувавши покататись, за нею — вся п'яна компанія, яка ще повеселішала, бо в машині знайшли пляшку коньяку. Вітя з переляку втік. Таратута помчав своїх приятелів центральними вулицями, потім виїхали на греблю, полохаючи закоханих, і, нарешті, вирішили їхати до собору.

Двері собору відкрили дуже швидко, увімкнули транзистор і почалась п'яна оргія.

Того вечора Єлька з Миколою блукали Зачіплянкою (дівчина відвідала дядька Ягора). Дійшовши до собору, почули джаз і вереск, п'яний регіт і сквернослів'я.

Микола згадав, як професор Яворницький вигнав махновців з собору, і рванувся у відчинені двері. Єлька чула, як сварились, бачила темні постаті, які вискакували з собору. І раптом у темряві.блиснула фінка...

На Єльчин крик збіглася вся Зачіплянка. Ґвалтівників схопили, бо вони в соборі загубили ключі від машини і не могли далеко втекти.

А Микола лежав на порозі собору: Єлька схилилась над ним, у відчаї ламала руки, намагалась хоч чимсь допомогти.

Відправивши Миколу до лікарні, зачіплянці не спали, наглядали за затриманими, доки не приїхала міліція.

Єлька кожного дня на подвір'ї лікарні. Вона чекатиме Миколу ціле життя, вірить в його одужання, його глибоке почуття.

Щовечора виходять Іван та Вірунька посидіти на своїй лавці. Іван не може знайти пояснення тому, що скоїлось з його братом на рідній Зачіплянці. Адже в Індії, коли він, чужий, потрапив до племені, нікому і на думку не спало витягти ножа. Адже сталь, яку виплавляє їх завод, не на ножі, щоб піднімати їх на людей. Микола, отримавши п'ять ножових ран, одна з яких була на міліметр від серця, міг втратити життя. Завдяки хірургам та молодому організмові Микола потроху одужує.

Повернувшись з Індії, Іван змінився. Порівнює красу свого краю з чужим. Часто згадує вміло поставлений індійськими майстрами чорний камінь,

який співає, і таємницю того співу ніхто не розгадав. То, може, і собор за-співа? Ні, не співа, мовчки згадує минувшину. «Темрявою ночі окутаний, зірок дістає шоломами своїх бань крутолобих. А сталь у печах плекаче, і коли плавку дають, шлак за Дніпром виливають, і все небо виповнюється загравною повінню, так що вершечки садків висвітяться карбовано, видні до кожного листочка, — в такий час од світла заводів враз вирине з темряви ночі й собор. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров'ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусноповний і чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів». подробнее в google

2. Проблема боротьби за вільне. Красиве, щасливе життя в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».Драма Лесі Українки "Лісова пісня" написана на щедрому грунті української міфології та фольклору. У творі на новому для української літератури худож-ньому рівні йде осмислення краси життя. "Лісова пісня" - це глибока філософія взаємодії добра і зла, співіснування красивого і потворного. Цю філософію поетеса перенесла на взаємини людей і природи.

За жанром "Лісова пісня" - драма-феєрія. Тут діють фантастичні постаті та реальні люди. Важливу роль, у творі відіграє природа. Вона бере активну участь у розвитку сюжету, допомагає героям у розкритті їх характерів, взаємовідносин, переживань. Природа виступає у драмі як найвища краса і гармонія. Грубе втручання у неї означає нищення краси та порушення гармонії, що веде до породження зла.

Це добре розуміє дядько Лев, який живе у злагоді з лісовими силами впродовж усього свого життя. Спілкування з природою, доброзичливе ставлення до неї робить героя драми мудрим і духовно багатим. Прикладом високої моралі і мудрості дядька Лева є його бережливе ставлення до дуба-велетня - улюбленого місця розваг усіх лісових Іістот. За таке розуміння природа щедро винагороджує свого захисника: "усякі скарби з лісу йдуть". В його господарстві був гаразд до тих пір, поки він був живий. Життя дядька Лева перебувало у гармонії з приро-дою.

Боротьба за вільне, красиве, духовно багате життя окреслена стосунками Мавки і Лукаша. Лісова царівна Мавка своїм внутрішнім світом повністю відпо-відає зовнішній красі. Це гармонійна особистість. У лісі, де вона живе, про неї повсякчас піклується Лісовик, ніжно називаючи її "донею", "дитинкою". На зиму Мавку запрошує у своє лоно стара, скрипуча верба. У Мавку закоханий Перелес-ник. І, здається, він теж їй не був байдужим. Але одного разу Мавка відчула красу вищу, ніж та, що оточувала її. Це була музика Лукашевоі сопілки. "Навіть весна ще так ніколи не співала", як це робила Лукашева душа на звичайній сопілці. У Мавки формується враження про Лукаша ще до знайомства з ним: якщо людський хлопець вміє так гарно грати, то й сам, напевно, гарний. Про це вона дізнається віл Лісовика,. Але, збагачений досвідом стосунків з людьми, Лісовик зразу ж застерігає Мавку, що по людських стежках "не ходить воля, там неволя тягар свій носить". Вихована в іншому світі, де без волі і краси не було життя, Мавка не розуміє занепокоєння Лісовика:

Ну як таки, щоб воля - та пропала?

Се так колись і вітер пропаде?

Мавка щиро тягнеться до спорідненої їй душі Лукаша. Вона прагне міцного щастя, на все життя. Порив її душі до глибокого і самовідданою кохання - найвищий вияв духовного світу героїні. Заради коханого вона готова на самопожертву. Саме тому Мавка пішла з лісу, поміняла розкішні шати царівни на убоге селянське вбрання, намагалася виконувати по господарству всі доручення матері Лукаша.

Однак дуже швидко Мавка зрозуміла, що життя не завжди збігається з мрією про нього. Світ добра і краси, який був притаманний серед людей дядькові Левові, не характерний для матері Лукаша. Та й сам Лукаш - людина прекрасних поривів: творчий, працьовитий, лагідний, але безвольний. Дуже швидко він піддався впливові матері і змінив своє ставлення до Мавки. Зрештою він її зрадив.

Таким чином реальність, в якій опинилася Мавка, зайшла у конфлікт з її надією на щасливе життя з Лукашем. Але краса Мавки полягає в тому, що вона думає не тільки про себе. Власне її зболена душа після багатьох марних спроб вврятувати Лукаша знайшла для себе найкращий спочинок у володіннях Того, що в скалі сидить. Та коли вона відчула спробу Лукаша звільнитися від рабського ду-ху, то поспішила йому на допомогу. Такий вчинок засвідчує гуманність і глиби-ну почуттів. Самопожертва Мавки заради добра. краси проявилася і в епізоді навмис-ного поранення руки, коли Русалка Польова попоросила не вижинати лану.

Мавка - втілення краси в людському житті і природі. У цій гармонії її безсмертя: "Ні! Я жива' Я буду вічно жніи! Я в серці маю те, шо не вмирає".

Ці слова з повним правом можна віднести до творчого подвигу самої Лесі Українки.

Білет №6