2. Огляд сучасної української прози. ( г. Пагутяк, о. Забужко).

Сучасна українська література — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986). Деякі дослідники вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління шістдесятників (Л.Костенко, В. Симоненко).

Українська література відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, уживання суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті. Термін «сучасна українська література» часто скорочується як «сучукрліт» або «укрсучліт».

Укрсучліт- постмодерна література,яка є антиподом літератури модерної, елітарної, апелює до широких мас. У цьому її принципова ознака. Постмодерний роман побудований на ґротеску, пародії, іронії, травестуванні, поєднанні, здавалося б, непоєднуваних речей: верху і низу, комедії і трагедії, сатири й сентиментальності, документа й міфу.

У кожного сучасн. пісменника свій стиль., який відповідає його точки зору .

Наприклад, Окса́на Стефа́нівна Забу́жко (* 19 вересня 1960, Луцьк) — українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізму(створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок) та постколоніалізму(осмислення наслідків колоніального правління). В своїх творах використовує Харківський правопис. Правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі».

В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці.

Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США).

Проза:

Інопланетянка (1992)

Польові дослідження з українського сексу (1996)

Казка про калинову сопілку (2000)

Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003)

Музей Покинутих Секретів (2009)

Нагороди:

16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст.

2012 року отримала відзнаку «Золотий письменник України».

Москале́ць Галина Василівна (свої твори підписує як Пагутя́к Гали́на) (* 26 липня 1958 року, Залокоть, Дрогобицький район, Львівська область) — українська письменниця. Лауреат Шевченківської премії з літератури.

Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.

Батько — Василь Пагутяк, матір — Іванна Басараб. Наймолодша з трьох доньок у сім'ї.

Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб ).

Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї.Член Національної спілки письменників України.Живе у Львові.

У творах Галини Пагутяк людина — найнеприродніша істота: справжнім життям, без звичних зовнішніх умовностей і масок, людина живе лише у снах. Саме у снах, а не в книжках відкривається й приховане знання. Тому стиль цієї письменниці можна назвати сюрреалістичним. Сновидіння, сни є основним сюжетотвірним елементом у творчості Галини Пагутяк. Це ми бачимо у її сновидній повісті «Книга снів і пробуджень».

Яскравий приклад її творчої манери книга «Захід сонця в Урожі». Уріж – це сон, примарний, чуттєвий світ, часто незрозумілий, інтуїтивний,зітканий з есхатологічних(крайний пессимизм) видінь і чарівних казок, зокрема, про давно померлу панну молоду сумної вроди чи панну з жовтим волоссям, яка опівночі виходить із могили, щоб зустрітися зі своїм милим — паном у чорному костюмі із блискучими ґудзиками.

Галина Пагутяк пише урізьку хроніку, хроніку душі, яка постійно пам’ятає про смерть, тому від неї віє холодом потойбічного світу. Письменниця закликає до повернення людині природного стану єдності з усім світом, любити багатогранний світ у всій його складності та недосконалості.

Книги:

«Записки Білого Пташка»

«Захід сонця в Урожі»

«Писар Східних Воріт Притулку»

«Королівство»

«Втеча звірів або Новий Бестіарій»

«Слуга з Добромиля»

«Книгоноші з Королівства»

«Мій Близький і Далекий Схід»

«Урізька готика» Київ: Дуліби, 2010 (Роман)

«Зачаровані музиканти»

«Сни Юлії і Германа»

«Зачарованные музыканты» —

Відзнаки:

Лауреат Шевченківської премії 2010 р. за книгу прози «Слуга з Добромиля». Двічі лауреат літературної премії «Портал» за книги «Книгоноші з Королівства» та «Зачаровані музиканти».

Білет №3