2. Розкрити образ Мойсея з однойменної поеми Івана Франка.

ОБРАЗ МОЙСЕЯ В ОДНОЙМЕННIЙ ПОЕМI I. ФРАНКА

I. Поема I. Франка "Мойсей"

- вершина поетичноï творчостi поета. (Це гли­бокий фiлософський твiр про

взаємини вождя i народу на шляху боротьби за кращу долю.)

II. Образ Мойсея.

1. Мойсей

- єврейський пророк. (Вiн вiв свiй народ з єгипетськоï неволi сорок рокiв

через важкi випробування до новоï Батькiвщини

- обiцяноï Богом землi.)

2. Прагнення Мойсея розбудити духовнi сили народу. (Вiн засуджує дух рабськоï

покори, закликає народ до боротьби.)

3. Вiра пророка у велич власноï мiсiï. (Мойсей розумiє, що вiн зумiє

вивести свiй народ iз неволi, але потрiбен час, щоб люди поступово перебороли в

собi психологiю рабiв.)

4. Велика любов до свого народу

- основна риса характеру Мойсея. (У сво­ïх вчинках вiн керується не так

вказiвками Єгови, як почуттям великоï любовi. Навiть гiркi образи й

приниження не викликають у ньому злоби й ненавистi.)

5. Вигнання Мойсея з табору. (Знеможений i знесилений народ, втративши вiру в

землю обiтовану, зупинився на шляху до своєï мети, почав нехту­вати

своïм майбутнiм, думаючи лише про задоволення щоденних потреб. Пiд свист i

крики народ виганяє Мойсея з табору.)

6. Душевнi муки Мойсея. (Пiсля вигнання Мойсей переживає внутрiшню боротьбу, важкi

сумнiви починають охоплювати пророка щодо доцiль­ностi справи, якiй вiн служив усе

життя.)

7. Втрата Мойсеєм вiри в священну iдею. (Вагання й сумнiви пiдточують вiру пророка

у велику мету остаточно, за що вiн i був покараний Єговою.)

8. Смерть пророка. (Втративши вiру, Мойсей перестає бути пророком, вми­рає, не

дiйшовши зi своïм народом до омрiяноï мети.)

9. Справу, розпочату Мойсеєм, продовжують його учнi. (Боротьбу за сво­боду, за

вiльну Вiтчизну продовжують учнi Мойсея пiд проводом нового вождя Єгошуа.)

III. Поєднання в образi Мойсея земного i вiчного. (Образ Мойсея приваблює людство

силою духу, невгасимою любов'ю до рiдного народу.)

Білет №13

1. Вибір життєвого шляху героями роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

У світі, де доброта, правда часто йдуть пліч-о-пліч із брехнею, злом та жорстокістю, людина повинна вміти їх розпізнавати і розмежовувати, бачити, де закінчується одне й починається друге, відчувати, який шлях є хибний, який праведний. І головне, пам'ятати, що ніколи добро не буде в кінці того шляху, яким ходить зло.

Головний герой роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ярла повні? » Чіпка ВарениченНо, маючи право вибору свого життєвого шляху, бажаючи добитися справедливості для людей, думав, що для досягнення поставленої мети можна вдатися до будь-яких засобів. Він прагнув правди і добра, але пішов до них хибним шляхом, що врешті привіайого до загибелі.

Уже в дитинстві Чіпка мріяв про господарювання на власній землі, про життя, у якому будуть інші стосунки, ніж ті, що їх спостерігав він малим хлопцем. І коли їм з матір'ю після смерті далекого родича дісталося «днів на десять поля», він став добрим господарем, щастя посміхнулося у віконце їхньої хати. Але, можливо, через те, що в дитинстві зазнав чимало образ, відчув на собі людську несправедливість, Чіпка зламався, коли знову-таки несправедливість забрала в них з матір'ю землю. Тоді він втратив віру в правду і вирішив стати на захист скривджених. Однак не розібрався Чіпка в тому, хто винен у бідах і стражданнях простого люду. Він зненавидів усіх людей. Спочатку свій розпач він топив у чарці, а потім став на шлях грабунку. Він вважав, що грабуючи багатих, відбирає своє добро у них, таким чином, рівняючи їх достаток. Так виправдовував себе Чіпка, не бажаючи виглядати у власних же очах злочинцем. Одружившись з Галею, він на якийсь час утихомирився, зажив спокійним родинним життям, забезпечив спокійну старість Мотрі. Але болюча кривда, кричуща несправедливість знову вразили героя , коли його вивели із земської управи. Він відчув, що панська «правда» гірше крадіжки, розбою. Його благородні поривання перекреслилися злочинами, грабунками, смертями ні в чому не винних людей. Невміння знайти правильні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, «крива стежка» бунтарства зробили Чіпку * пропащою силою ».

Якби в романі діяв лише Чіпка, з усіма його бідами, то, мабуть, можна було йому співчувати. Мовляв, а що ж іще робити у подібних умовах? Але ж поряд з Чіпкою мати, Галя, Грицько, Христя. Намагаючись підтримати героя, вони підказували йому інший шлях. Якби прислухався, може, став би хазяїном, як Грицько, добрим і ніжним чоловіком для Галі, а для матері — люблячим сином.

Проблема вибору піднімається Панасом Мирним і в змалюванні життєвої долі найближчого приятеля дитячих років Чіпки Грицька. Він теж у дитинстві зазнав чимало лиха, бо зростав круглим сиротою, але, на відміну від свого товариша, він не забивав собі голову питаннями про людську недолю, про правду і кривду. Він мріяв про власну теплу хату, про те, як стане заможним. І коли виріс, потягнувся з іншими бідарями на заробітки. Важко працюючи, він став заможним хазяїном, але був байдужим до страждань інших людей.

Чіігчина дружина — Галя — була дочкою розбійника Максима Гудзя, але дівчина у своєму житті мріяла про інший шлях — чесний, праведний. Вона не могла носити краденого одягу, не хотіла будувати свого щастя на горі інших людей. Вона до останнього боролася за правду і справедливість, не зрадила своїм життєвим ідеалам, не зійшла з праведного шляху. Цим образом автор ствердив силу людської волі, віру у свої життєві переконання.

Роман Панаса Мирного вчить нас бути розсудливими при виборі свого життєвого шляху, пам'ятати про вічні ідеали людства й ніколи не йти на компроміс зі своєю совістю.

Уривок:

«Стояла люта зима, якої вже давно не бачили. Мотря з Галею сиділи коло рукоділля, коли пізно ввечері вся компанія Чіпки зібралася до хати. Вони почали глузувати й знущатися зі старої матері, випивали та складали плани на сьогоднішню ніч, звертаючись до свого отамана.

Вночі, перед ранком, вони повернулися, і на кожному видно було сліди свіжої крові. А незабаром під вікном заплакала дитина, що просила її впустити в хату.

Мотря відкрила двері й впустила дівчинку. Мала розказала, що всю її сім’ю вбили, порізали. Разом з дівчинкою Мотря пішла до волості.

Скоро прибігли волосні та пов’язали все товариство. Від крику прокинулася Галя. Вийшла вона зі своєї кімнати, побачила Чіпку та дівчинку в крові й закричала:

— Так оце та правда?! Оце вона!!!.

Коли до хати прибігла Христя, якій Грицько розказав про нічні події, Галя вже повісилась.

Наступного року через село проходили каторжники, серед яких був Чіпка зі своїм товариством.

Грицько крикнув вслід колишньому другові, аби йому помагав Бог. Чіпка попросив переказати матері, щоб чекала його.

Грицько забрав Мотрю у свою хату, але скоро вона померла.

Хата Чіпки стояла пусткою, доки не купив її жид Гершко та не зробив шинок.»