2. Життєвий і творчий шлях о. Довженка.

Олександр Петрович Довженко (1894-1956 pp.)

Життєвий і творчий шлях

«Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», —так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по суті, можливо, вперше в житті. Історія розсудила по-своєму: він належить вічності, а його надбання - світовій культурі. А він — невід'ємна частка могутньої світової культури, світосяйний геній українського народу.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. у селі Сосниця на Чернігівщині. За переказами, його предки прибули у цей край з Полтавщини. Офіційні документи засвідчують, що рід Довженків був великий. Дід Семен — з останніх українських чумаків. У батьків майбутнього письменника — Петра Семеновича й Одарки Єрмолаївни — було 14 дітей, але дванадцятеро з них одне за одним померли. Залишилися тільки Сашко й Поліна. У згадках про дитинство в уяві Олександра Довженка завжди поставали «плач і похорон».

Довженко любив матір, про яку писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди».

Син ріс слухняним і працьовитим, допомагав батькам, багато читав. Формування характеру майбутнього письменника і кінорежисера відбувалось під впливом чарівної української природи: мальовнича Десна і «казкова сіножать» на ній назавжди викарбувалися в пам'яті митця.

Вчився Довженко у Сосницькій початковій школі, а згодом — у вищій початковій школі. Навчання хлопчикові давалося легко — він був відмінником.

У 1911 р. Олександр Довженко вступив до Глухівського учительського інституту, але не тому, що хотів стати вчителем, а тому, що мав право скласти туди іспити, та й стипендія там була 120 карбованців.

З 1914 по 1917 pp. Довженко працює викладачем вищої школи у Житомирі. Плекав надію стати художником, тому брав приватні уроки, щоб «коли-небудь потрапити в Академію мистецтв хоч вільним слухачем». Одружився з учителькою Варварою Семенівною Криловою.

У 1920 р. він брав активну участь у суспільно-політичному житті країни: боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. У роки німецької і польської окупації був у складі 3-го полку армії УHP.

Починаючи з 1920 р. Довженко — в лавах більшовицької партії. А з 1921 по 1923 pp. перебуває на дипломатичній роботі завідувача загальним відділом при українському посольстві у Варшаві.

До Києва Довженко приїжджає з наміром вчителювати і продовжувати навчання. Стає студентом природничого факультету університету і водночас слухачем Академії мистецтв.

3 1923 р. переїхав до Харкова й незабаром став відомим як художник-ілюстратор газети «Вісті ВУЦВК», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та ВАПЛІТЕ.

У 1925 р. в сім'ї Довженка сталася біда — захворіла дружина, Варвара. Існують різні версії хвороби, одна з яких така: під час катання на човні вона вдарила веслом по коліну і згодом з ним почалися негаразди. Поставили моторошний діагноз: туберкульоз кісток.

Є щось недоговорене у тому поспішному розлученні Довженка з дружиною. Справді, вона не заперечувала проти того. А все ж таки щось тут не так. Ні до, ні після того нічого подібного за Довженком не помічалося. Не міг він отак запросто покинути в біді жінку. Але сама Крилова у своїх спогадах не сказала про це жодного слова.

Впродовж 1926-1933 pp. Олександр Довженко працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів.

Де ставить 2 кінокомедії, яки потім забракували.

З 1929 р. Довженко працює на Київській кінофабриці, викладає на режисерському курсі у Київському кіноінституті.

У 1930 р. О. Довженко зняв картину «Земля», яка принесла митцю світову славу.

На екранах країни і за кордоном виходять його німі фільми — «Сумка дипкур'єра», «Звенигора», «Арсенал». Фахівці досі дивуються талантові кіно-майстра, який, знімаючи «Звенигору», зумів вмістити на 1799-ти метрах кіноплівки мало не всю історію України!

У 30-х pp. Олександр Довженко вже був всесвітньо визнаним самобутнім кінорежисером, основоположником поетичного кіно, митцем світового рівня. Його високо оцінив Чарлі Чаплін, назвавши єдиним в слов'янському світі великим митцем, мислителем і поетом.

«Землею» Довженко завоював цілий світ, але до США тодішня влада його не пустила. Успіх був колосальний, саме за те партідеологи й підрізали творчі крила майстра. В пресі стали з'являтися розгромні статті на фільми вже всесвітньо відомого кінорежисера. Наприклад, «Известия» опублікували фейлетон Дем'яна Бедного, в якому той назвав «Землю» «куркульською кінокартиною». Це був ніби удар у спину. Геніальний митець відразу посивів і постарів. «Я хотів був умерти», — визнавав Довженко. Незабаром фільм зовсім заборонили.

Згодом між Довженком і Бєдним відбулися незвичайні зустрічі. Дем'ян Бедний розкаявся у своїй критиці...

У 1932 р. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм», де почав працювати з 1933 р.

У 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з'явився «оптимістичний» «Аероград».

ЦЕ ЦІКАВО

До війни, як розповідав сам Довженко, він зустрічався й зі Сталіним. Вождеві потрібна була підтримка сильної людини, яку б він поважав, а Олександр Петрович говорив йому гірку правду.

У 1939 р. вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа...

Але настало розчарування митця у високих комуністичних ідеалах, похитнулася навіть фанатична віра у Сталіна, якого Довженко в жодному зі своїх фільмів так і не показав. Наступні фільми за його кіноповістями («Повість полум'яних літ», «Поема про море », « Зачарована Десна» ) були поставлені у Москві вже після його смерті дружиною митця. Виняток — «Україна в огні» і ще два фільми — «Битва за нашу Радянську Україну» і «Перемога на Правобережній Україні».

Упродовж 1941-1945 pp. О. Довженко створив низку новел: «Ніч перед боєм», «Мати», «Стій, смерть, зупинись!», «Хата», «Тризна» та інші. Епосом війни називають кіноповість «Україна в огні» (1943р.). Цей твір був Сталіним заборонений, а Довженку не було дозволено повертатись в Україну.

Війна внесла свої жорстокі корективи в долю художника, він був змушений виїхати в Ашхабад, хоча рвався на фронт

У 1943 р. фронт зупинився на кордоні України. Полковника Довженка часто можна було бачити серед бійців. Він був на передовій під Харковом, Києвом. У селі Померках читав кіноповість «Україна в огні» Хрущову. Той схвально відгукнувся про твір, але невдовзі різко змінив свою думку, оскільки генсеку Сталіну він не сподобався.Почалися утиски, переслідування, заборони. На засідання Політбюро ЦК, за присутності М. Рильського, М. Бажана, О. Корнійчука, Сталін осуджує «Україну в огні» як націоналістичну і класово ворожу.

Після війни Довженкові як «затятому націоналісту» не дозволяли жити в Україні. Проти його повернення було партійне керівництво України

За «ідеологічно правильний» фільм «Мічурін» митець у 1949 р. одержав Державну премію, яка означала офіційну його реабілітацію після кіноповісті «Україна в огні».

У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована « Зачарована Десна ». У цей час була завершена й «Поема про море».

«Поема про море» — це розповідь письменника про сучасність та історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».

У 1956 р. розпочалися зйомки кінофільму «Поема про море».

У цей період Довженко був дуже хворий.

25 листопада 1956 р. Олександр Петрович лежав у ліжку на дачі, розповідав про свої плани, поривався на зйомки.

А 25 листопада 1956 р. Олександр Довженко раптово помер.

Дружина митця Юлія Солнцева, яка була його другом і помічником, завершила і відтворила на екрані те, що було задумом Олександра Довженка

ЦЕ ЦІКАВО

Незадовго до своєї смерті Довженко просив у влади дозволу поховати його в Києві, але йому відмовили. Після смерті чоловіка Юлія Солнцева знову звернулась до влади з проханням про поховання Олександра Петровича в Україні, але й це звернення залишилось без відповіді.

Грошей на похорон не було. На ощадній книжці Довженка зберігалось усього 32 рублі, ховали його за державний кошт.

Попрощатись із великим митцем в Москві, в Будинку літераторів, прийшли Б. Ліванов, Б. Андреев, Д. Шостакович. Довженко лежав на старовинній українській плахті, наряджений у вишивану білу сорочку. В залі була й група українських письменників, яка поклала до ніг великого земляка сніп жита, українську землю, яблуко...

Довженко похований на Новодівичому кладовищі, де на його могилі встановлений пам'ятник роботи скульптора Віри Мухіної.

Білет №10