Програма юнеско «Медіа та інформаційна грамотність»[ред.]

За даними веб-сайту ЮНЕСКО, це «дії, щоб дати людям навички та вміння для критичного сприйняття, оцінки і використання інформації і медіа у своїй професійній діяльності та особистому житті».^[5] Мета ініціативи полягає у створенні інформаційно грамотних товариств шляхом створення і підтримки освітньої політики інформаційної грамотності. Учасники проекту працюють з викладачами по всьому світу, навчаючи їх інформаційної грамотності і надаючи ресурси для її використання в їхніх класах.

ЮНЕСКО публікує дослідження з інформаційної грамотності у багатьох країнах, дивлячись на те, як інформаційна грамотність в даний час викладається, як вона відрізняється в різних спільнотах і як підвищити обізнаність. Вони також видають педагогічних засоби і програми для шкільних рад і вчителів для використання використання^[6].

Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та інститутів[ред.]

За даними веб-сайту IFLA, IFLA (англ. The International Federation of Library Associations and Institutions), «основна мета Секції інформаційної грамотності є сприяння міжнародному співробітництву в розвитку інформаційної грамотності для всіх типів бібліотек та інформаційних установ.»

9. Соціокультурні умови виникнення спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність».

Становление информационного общества многие исследователи связывают с 60-ми 70-ми годами 20 века.

Процесс этот начинается в США, а затем постепенно распространяется по всему миру. Усложнение техники, а также увеличение количества информации потребовало подготовки специалистов, способных к её поиску, анализу и различной трансформации. Во 2 половине 20 века ближе всего к этим функциям находились специальности:

1. библиотековедение

2. подготовка историков-архивистов

Начиная с 60-х 70-х годов предпринимаются попытки подготовки специалистов в области документоведения и делопроизводства

Одной из первых была попытка профессора Митяева в Московской историко-архивном институте подготовить специалистов в области документоведения.

Создание новой специальности относится к 90 годам 20 века (Харьковская государственняя академия культуры). Специалистов по специальности ДИД начинают готовить с 1995 года. На сегодняшний день подгоовка по ДИД осуществляется в 18 вузах Украины. Наиболее важными центрами подготовки документоведов становится Харьковская академия культуры (Кушнаренко Н. Н.), Киев (КНУКиИ, Государственняя академия руководящих кадров культуры и искусства – Слободяник М. С., Власова Г. В.), Ровенский государственный гуманитарный университет (Швецова-Водка).

В МГУ подготовка документоведов была начата в 2003 году.

Теоретичні засади організації роботи з документами можна знайти в опублікованих працях початку XX ст. А. Євтіхеева ("Десятична система в адміністративному діловодстві", 1921 р.), О. Бузинного ("Практичний підручник діловодства українською мовою", 1924 р.), Г. Славуцького та С. Войтицького ("Карткова система діловодства для центральних і губернських установ", 1924 р.), у "Посібнику з діловодства для райвиконкомів і сільрад" (1926 р.), у публікаціях О. Брагинського та М. Горен-штейтна, В. Зімелєва, Р. Даннерта тощо [6].

Однак фундаментальні основи науки, що розглядається, були закладені в першій половині XX ст. у навчальному курсі професора Московського державного історико-архівного інституту (далі - МДІАІ, 1930 р.) М.П. Вишневського "Теорія і техніка архівної справи" (1936 р.), який містив розділ "Загальне діловодство". Зміст розділу склали питання з історії діловодства, класифікації документів, що функціонують в управлінській сфері, методики їх вивчення.

Автором нової редакції даного курсу в середині минулого століття став Костянтин Григорович Мітяєв (1902- 1969 рр.). Поняття документознавство як термін уперше з'явилося в доповіді вченого під назвою "Розвиток радянського архівознавства за 25 років" на конференції архівістів СРСР, що відбулась в червні 1942 року. Дана конференція "Про реорганізацію та централізацію архівної справи" була присвячена ювілею Декрету Ради народних комісарів від 1 червня 1918р.

У своїй доповіді на цій конференції проф. К.Г.Мітяєв запропонував вважати документознавство як архівознавчу дисципліну, що може стати вступом до теорії й практики архівної справи. Він наголошував, що документознавство мусить бути науково влаштованою теорією, яка призначена вирішувати проблеми загальної класифікації та історії розвитку різних видів документації.

Починаючи з 1942 р. проф. К.Г.Мітяєв деталізував свої підходи до науки про документ у курсі "Теорія і практика архівної справи" [56], одним з розділів якого було "Загальне документознавство".

Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне наповнення, що засвідчило певне ототожнення К.Г. Мітяєвим понять "загальне діловодство" та "загальне документознавство". Розділ "Загальне документознавство" в курсі "Теорія і практика архівної справи" за статусом був пропедевтичним і являв собою своєрідний вступ до вивчення документів, систем і способів документування в історичній ретроспекції діловодної практики. Варто зазначити, що стрижневим об'єктом, навколо якого розгортався зміст розділу, виступав управлінський документ. Таким чином, як зазначає В.В. Бездрабко, загальне документознавство для проф. К.Г. Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним управлінському документознавству [15].

Поступово вивчення документів та систем документування, розпочате вченим в архівознавчому аспекті, стало виокремлюватися в самостійну наукову дисципліну. Документи в ній стали вивчатися як об'єкти оперативної дії та соціальної функції, заради виконання якої були створені. У своїх більш пізніх публікаціях проф. К.Г.Мітяєв визначав документознавство як "наукову дисципліну, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи документування явищ об'єктивної дійсності і створювані в результаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи" [56].

У зазначених роботах учений фактично подає своє бачення об'єкта дослідження документознавства, який складається з трьох частин: 1) способи документування в цілому; 2) способи документування в різних галузях діяльності; 3) документи, їхні комплекси та системи.

Не розглядаючи окремо поняття об'єкта документознавства, проф. К.Г.Мітяєв не піднімає питання і про його предмет. Однак головні риси предмета цієї дисципліни вимальовуються з переліку названих ним завдань. А саме: вироблення оптимальних характеристик засобів документування та визначення засад класифікації цих засобів і документації в їх історичному розвитку на сучасному етапі,

У роки Великої вітчизняної війни в 1943 р. Головне архівне управління створює проект "Інструкції по постановці документальної частини і охороні документальних матеріалів в поточному діловодстві установ, організацій і підприємств". У цьому проекті вказувалось на необхідність єдності вимог до документа в діловодстві та архіві, а також зроблена спроба уніфікувати вимоги до організації документаційного забезпечення в цих установах.

У післявоєнні роки відставання у сфері господарювання примусило звернути увагу на стан організації роботи з документами, які є як об'єктом так і результатом праці у цій сфері й виступають основним носієм інформації для прийняття управлінського рішення.

Урядовими директивами (Постанова Ради Міністрів СРСР від 25.07.1963 "Про заходи щодо поліпшення архівної справи в СРСР") було поставлене завдання розроблення та реалізації Єдиної державної системи діловодства (далі - ЄДСД), основним розробником якої став створений у 1965 р. галузевий Всесоюзний науково-дослідний інститут документування і архівної справи - ВНДІДАС.

Створення ЄДСД потребувало не тільки вивчення й аналізу попереднього досвіду роботи з документацією, а й проведення необхідних досліджень та підготовки відповідних ресурсів. Указане, як підкреслює професор проф. С.Г. Кулешов, послужило поштовхом для подальшого розвитку документознавства як наукової і навчальної дисципліни й проведенню подальших досліджень у цьому напрямі [39].

Про становлення документознавства як науки писали також багато у свій час В.М. Автократов, Б.І. Ілізаров, М.П.Ілюшенко, О.П. Коршунов, Т.В. Кузнєцова, Я.З. Лівшиць, А.М. Сокова. Помітним осередком розвитку документознавства стала кафедра історії державних закладів і діловодства МДІАІ.

Вийшовши з надр архівознавства, документознавство взяло на використання багато методів вивчення документів і певних документальних комплексів, розроблених архівознавством. У якості основних питань стало вивчення закономірностей існування документів - створення, проектування документів й систем документації, їх уніфікація й стандартизація, організація створення та руху у поточній діяльності установ, механізація діловодних процесів [39].

Уперше, обґрунтовуючи теоретичні засади нового наукового напряму, проф. К.Г. Мітяєв називав таке документознавство загальним, бо саме воно стало основою для дослідження проблем документування й руху документації в дисциплінах, що вивчають різні види документів. Власне таке трактування, подібне метанауковій концепції, й визначає підходи до визначення головного об'єкта вивчення - документа. У своїх роботах проф. К.Г.Мітяєв відокремлює документи від книг, оскільки перші є завжди першоджерелами знань. Прерогативою спеціального документознавства науковець вважав дослідження переважно різних типів специфічних видів документації (або ж специфічних видів документів, наприклад, кінофотофоно-документи).

У 1969 р. відбулося юридичне оформлення документознавства як наукової спеціальності, а дещо пізніше і як навчальної дисципліни, яка почала викладатись в- освітніх закладах СРСР.