14.7. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції

Використання цього показника зумовлене: по-перше, тим, що він усуває неоднакові підходи до старої та нової продукції й уможливлює встановлення єдиного завдання для зниження собівартості, яке охоплює як порівнянну, так і непорівнянну продукцію; по-друге, він забезпечує зв’язок собівартості з плановим прибутком, утворюючи з ним органічну єдність; по-третє, він дає змогу простежити динаміку зниження собівартості за кілька років.

Витрати на одну гривню продукції визначаються як відношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до її вартості в оптових цінах підприємства.

Промислові підприємства випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Підвищення питомої ваги виробів з нижчим (ніж у середньому на підприємстві) рівнем рентабельності призводить до підвищення витрат на гривню товарної продукції, і навпаки. Щоб визначит и розмір впливу зміни структури асортименту випущеної продукції, необхідно від планових витрат на гривню продукції за фактичної структури асортименту відняти витрати за планом. На підприємстві вплив цього чинника становить 0,29 коп. (81,04 – 80,75), тобто підвищення питомої ваги менш рентабельних виробів призвело до збільшення витрат на гривню товарної продукції на 0,29 копійки.

Для виявлення впливу зміни норм витрат матеріалів на кожний виріб необхідно з витрат на 1 грн продукції, що їх розраховано за фактичними витратами і плановими цінами, відрахувати планові витрати на фактичний випуск і асортимент продукції. Наше підприємство під впливом цього фактора збільшило витрати на кожну гривню продукції на 1,11 коп. (82,15 – 81,04).

Вплив зміни оптових цін на матеріали і тарифів на вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на гривню продукції за цінами, що реально існують у звітному році, і тими, що їх було закладено в план. За рахунок зміни оптових цін на спожиті матеріальні цінності і тарифів на вантажні перевезення підприємство допустило зростання витрат на 2,25 коп. (84,36 – 82,15).

Зниження витрат на 1 грн продукції за рахунок оптових цін на продукцію визначаємо так: із витрат на 1 грн продукції, обрахованих у чинних цінах, відраховуємо витрати в чинних цінах на матеріали і в планових цінах — на продукцію. Підвищення ціни на продукцію зменшило витрати на 1 грн продукції на 0,30 коп. (84,06 – 84,36), або на 0,37 %.

Аналіз показав, що підприємство підвищило собівартість продукції за рахунок безгосподарності (зайві витрати) і зростання цін на матеріали. Ці перевитрати воно частково покрило за рахунок підвищення цін на свою продукцію. Отже, підприємство — об’єкт аналізу є наочним прикладом поганого господарювання.

Нині багато фірм в Україні змушені постійно підвищувати ціни. Вони роблять це, усвідомлюючи, що зростання цін спричиняє незадоволення споживачів, дистриб’юторів та торгового персоналу. Однією з голових причин цього є стійке зростання витрат, зумовлене стійкою інфляцією. Зростання витрат, що перевищує темп зростання продуктивності праці, призводить до зниження норм прибутку та змушує фірми регулярно збільшувати ціни. Часто до підвищення цін призводять постійні інфляційні очікування або побоювання запровадження державного контролю над цінами. Іншою причиною цього є наявність надмірного попиту. Коли фірма не може повністю задовольнити потреби своїх замовників, вона може підняти ціни, увести нормований розподіл товару або зробити і те, і те одночасно. Ціни можна збільшити практично непомітно, скасувавши знижки та поповнивши асортимент дорожчими видами товару, а можна зробити це і не маскуючись.

На наступному етапі аналізу виявляється вплив кожного фактора на абсолютне відхилення повної фактичної собівартості всієї продукції від планової. Для цього абсолютні відхилення витрат на одну гривню продукції кожного фактора помножуємо на фактичний випуск продукції в оптових цінах підприємства. Треба, однак, пам’я-тати, що на абсолютне відхилення фактичної собівартості всієї продукції від планової, крім перелічених вище факторів, впливає зміна обсягу випуску продукції.

Якщо надпланова собівартість виробів цілком залежить від незадовільної роботи підприємства, то зміна оптових цін на матеріали і зміна тарифів не залежать від нього. Зростання обсягу виробництва за інших однакових умов об’єктивно веде до абсолютного збільшення собівартості всієї продукції, тому це явище не розглядається як недолік у роботі спеціалістів підприємства.

15

Аналіз трудомісткості продукції

Порядок визначення трудомісткості продукції. Взаємозв'язок показників трудомісткості продукції і продуктивності праці. Методика аналізу трудомісткості продукції. Фактори змін її рівня. Визначення резервів зниження трудомісткості виробів.

Трудомісткість - це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник - обернений середньогодинному виробітку продукції.

Зниження трудомісткості продукції - найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтехзаходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Із табл. 4.7 видно, що планове завдання зниження трудомісткості продукції загалом по підприємству значно перевиконано. Планове завдання зниження трудомісткості продукції до минулого року:

2,915 : 2,94 o 100 - 100 = -0,85 %; фактичне зниження трудомісткості до рівня минулого року: 2,681: 2,94 o 100 - 100 "-8,8 % o

Таблиця 4.7. Аналіз динаміки і виконання плану за рівнем трудомісткості продукції

Показник	Минулий рік	Звітний рік		Зростання рівня показника, %
		план	факт		план до минулого року	факт до минулого року	факт до плану
Випуск продукції, тис. грн	94 100	96 000	100 800		102,0	107,4	105,0
Відпрацьовано всіма робітниками людино-годин	276 320	279 840	270 270		101,3	97,8	96,6
Питома трудомісткість, людино-год на 1 тис. грн	2.94	2,915	2,681		99,15	91,2	92,0
Середньогодинний виробіток, грн	340,5	343,06	372,96		100,7	109,5	108,7 [

Між змінами загальної трудомісткості і середньогодинного виробітку є обернено пропорційна залежність. Тому, знаючи, як змінилася трудомісткість продукції, можна визначити темпи приросту середньогодинного виробітку:

Фактична трудомісткість нижча від планового рівня на 8 %. Знайдемо темпи зростання продуктивності праці:

8,0100 __Я7",

І навпаки, знаючи темпи зростання продуктивності праці, можна визначити процент зниження трудомісткості продукції:

_АТм у АГВ %Ю0 _ 8,7 100

^АГЛ /о-100₊ДЛВ %" 100+8,7-^8>° ^/о-

Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці є обернено пропорційна залежність, то загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих само факторів, що й середньогодинний виробіток робітників.

Питому фактичну трудомісткість у зіставних з базою порівняння умовах можна подати як алгоритм:

у ФРЧ_х-ФРЧ_в+ФРЧ_е ^М ВПі +АВП_СТР +АВП_КП ⁹

де ВПі - фактичний обсяг валової продукції звітного періоду;

ДВЯстр* ДВЯкп - зміна обсягу валової продукції за рахунок структури відповідно виробництва і кооперованих поставок;

ФРЧ - фактичні витрати робочого часу на випуск продукції у звітному періоді;

ФРЧв - непродуктивні витрати часу;

ФРЧ* - економія робочого часу у зв'язку з упровадженням інноваційних заходів.

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня трудомісткості продукції можна виконати за методикою, описаною у параграфі 4.4.

У процесі наступного аналізу необхідно вивчити показники питомої трудомісткості за видами продукції (табл. 4.8).

Як видно із табл. 4.8, витрати праці на виробництво продукції знизилися на 9570 людино-годин. У зв'язку зі збільшенням обсягу виробництва продукції і зміною її структури витрати часу зросли на 17 880 людино-годин (297 720 - 279 840), а за рахунок зниження питомої трудомісткості продукції вони скоротилися на 27 450 людино-годин (297 720 - 270 270).

Значно знизилася і питома трудомісткість: виробу А - на 3,5 %, виробу В - на 6,25 %, виробу С - на 10,0 %, виробу D - на 17,0 %, а в цілому по підприємству її середній рівень знизився на 5,85%.

Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції ( Тм _t) і структури виробництва (Чі). Зі збільшенням частки більш трудомістких виробів середній її рівень зростає, і навпаки:

- ^ - УНУВПі Тмі ) tm = Y(4fTMt), або Тм = =*±=-.

Таблиця 4.8. Аналіз питомої трудомісткості за видами продукції

	Обсяг виробництва, туб			Питома трудомісткість, год			Витрати праці на випуск продукції, год
Вид продукції			'о		h			за базовим рівнем на фактичний випуск	ti
А	5 760	5 040	14,5		14,0	83 520		73 080	70 560
В	5 600	5 544	16,0		15,0	89 600		88 704	83 160
С	2 743	3 168	20,0		18,0	54 860		63 360	57 024
D	1 920	2 688	27,0 і		22,2	51 860		72 576	59 526
Усього	16 023	16 440	17,46		16,44	279 840		297 720	270 270

Вплив цих факторів на середній рівень трудомісткості можна визначити за методом ланцюгової підстановки через середньозважені величини:

^г--^І(і";Г^,)-^^!-'⁸'"--

^(УВПпТмц) 270 270 _ІС ЛЛ ^глі = чггг_ПГт-- л ~¹⁶'⁴⁴ людино-год.

Зміна середнього рівня питомої трудомісткості відбулася за рахунок:

o зниження індивідуальної трудомісткості окремих виробів: АТм = Тм₁ -Гж_у1І= 16,44-18,11 = 1,67 людино-год;

o збільшення питомої ваги більш трудомісткої продукції (вироби С і Б) у загальному випуску:

АТм=Тм_ум -Тм₀ =18,11-17,46 = +0,65 людино-год.

Розрахунок впливу структурного фактора на зміну середнього рівня питомої трудомісткості можна виконати і за методом абсолютних різниць за даними табл. 3.7 і 4.8:

ЬТм_сгр =%(Чп -Ч_ІО)Тмю: 100=[(30,66 - 35,95)х

х14,5 + (33,72 - 34,9б)і6 + (19,27 - 17,12)20+ + (16,35 - 11,98) 27,0]:100 = +0,65 людино-год.

Слід мати на увазі, що зміни в рівні трудомісткості не завжди оцінюють однозначно. Іноді трудомісткість зростає при значній частці знову освоюваної продукції або поліпшення її якості. Щоб домогтися підвищення якості, надійності і конкурентоспроможності продукції, потрібні додаткові витрати праці і коштів. Однак виграш від збільшення обсягу продажів, вищих цін, як правило, перекриває програш від підвищення трудомісткості виробів. Тому взаємозв'язок трудомісткості продукції і її якості, собівартості, обсягу продажів і прибутку має бути постійно в центрі уваги аналітиків.

16