Аналіз інвестиційної діяльності підприємства за даними фінансової звітності

За реальних умов функціонування всі підприємства в тій чи іншій мірі пов’язані зі здійсненням інвестиційної діяльності. Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями вважають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, під інвестиціями розуміють діяльність із вкладання грошових коштів на відносно тривалий час у виробничі проекти, цінні папери, нерухомість, статутні фонди інших підприємств, колекції, дорогоцінні метали та інші об’єкти, ринкова вартість яких постійно зростає і дає власникові дохід у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу тощо. У загальному розумінні інвестиціями називають довгострокове вкладення коштів (на період понад 1 рік).

У процесі аналізу необхідно враховувати такі особливості інвестиційної діяльності:

• обмеженість фінансових ресурсів;

• можливість вибору альтернативних проектів;

• значний вплив фактора ризику.

За об’єктом вкладень інвестиції поділяються на фінансові та реальні.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти, такі як цінні папери, депозити, цільові банківські вклади, паї, частки, вкладення в статутні фонди інших підприємств.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів у матеріальні та нематеріальні активи. До матеріальних об’єктів інвестування належать: будинки, споруди, обладнання, дорогоцінні метали, колекції, інші товарно-матеріальні цінності. До цієї групи включають інвестиції у відтворення й приріст основних фондів, які здійснюються у формі капітальних вкладень.

Інвестиції в нематеріальні активи включають вкладення в патенти, ліцензії, «ноу-хау», в технічну, науково-практичну, технологічну та проектно-кошторисну документацію; у майнові права, що випливають з авторського права; в інтелектуальні цінності; у права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням (оренда); в інші майнові права. Із цієї групи інвестицій іноді виділяють інновації — вкладення у нововведення, а також інтелектуальну форму інвестування — вкладення у творчий потенціал суспільства. Інвестиційна діяльність підприємств регламентується чинним законодавством, згідно з яким у більшості країн суб’єкти господарювання можуть здійснювати як фінансові, так і реальні інвестиції.

Водночас у процесі розвитку та становлення фондового ринку менеджери вітчизняних підприємств все більше уваги приділяють саме фінансовій формі інвестування, у результаті чого формується портфель цінних паперів, тобто сукупність усіх придбаних підприємством цінних паперів, паїв та вкладень в інші компанії, які здійснено за рахунок коштів, що перебувають у розпорядженні підприємства, з метою отримання зиску у вигляді відсотків, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів. Перелік цінних паперів, що перебувають в обігу на конкретному ринку, регламентується чинним законодавством кожної країни, в Україні це — Закон «Про цінні папери та фондову біржу». Значна кількість цінних паперів в обігу, різноманітність їх характеристик, зокрема таких як дохідність і ризик, правила емісії, обігу й оподаткування, багатофункціональність портфеля цінних паперів значно ускладнюють процес його формування та управління ним.

Для зовнішніх щодо підприємства суб’єктів завдання аналізу полягає в оцінці інвестиційної привабливості цього підприємства. У такому разі об’єктом аналізу є насамперед реальні інвестиції, що дає можливість зробити прогнози щодо майбутньої діяльності підприємства. У процесі аналізу підприємства як об’єкта інвестування потенційних акціонерів (інвесторів) поряд з прибутковістю та рентабельністю інтересують і такі показники, як обсяги та ефективність капітальних вкладень, здійснюваних на підприємстві. Аналіз динаміки реальних інвестицій з урахуванням темпів інфляції дає змогу зробити висновки щодо інвестиційної активності підприємства. Аналіз структури інвестицій уможливлює оцінювання перспективності напрямів їх вкладення. Об’єктами такого аналізу можуть бути:

• виробнича (галузева) структура капітальних вкладень підприємства, яка характеризує перспективи його майбутньої галузевої диверсифікації;

• технологічна структура капітальних вкладень — співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи (пасивна частина капітальних вкладень) і на придбання обладнання, машин, інструментів (активна частина);

• відтворювальна структура капітальних вкладень: співвідношення між вкладеннями в нове будівництво; у розширення діючих потужностей; у технічне переозброєння та реконструкцію.

Аналіз цих аспектів діяльності підприємства уможливлює оцінювання перспектив його розвитку та стабільності.

Для внутрішніх суб’єктів аналізу найважливішим завданням є обґрунтування та вибір найефективнішого напряму інвестування коштів. На початковому етапі аналізується доцільність вкладення коштів у реальні та фінансові інвестиції. Залежно від результатів аналізу вибирають один із напрямів проведення інвестиційних операцій або визначають оптимальне їх поєднання. Методика аналізу дохідності та ризику інвестиційних операцій залежить від специфіки об’єктів дослідження, тобто від того, виробничі це проекти, чи фінансові інструменти. Як правило, кожне завдання можна розв’язати кількома методами. Тому в процесі аналізу постає завдання вибору оптимального проекту з-поміж кількох можливих варіантів капітальних вкладень або вибору таких цінних паперів, які б найточніше відповідали потребам підприємства.

Після того, як вибір зроблено і реалізація інвестиційного проекту (капітальні вкладення) почалася або були придбані певні цінні папери, завдання аналізу полягає у виявленні можливих відхилень від запланованого сценарію та обґрунтуванні коригуючих управлінських рішень. На цьому етапі аналіз характеризується як оперативний.

Після завершення інвестиційної операції необхідно проаналізувати її фактичну ефективність та виявити причини відхилень від запланованої або очікуваної ефективності. Результати такого аналізу допоможуть підприємству в майбутньому адекватно оцінювати свої можливості та приймати обґрунтовані управлінські рішення. Отже, в процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства застосовуються всі види аналізу: попередній, оперативний, ретроспективний.

У процесі аналізу інвестиційної діяльності підприємства інформаційними джерелами є форма 1 «Баланс» та форма 3 «Звіт про рух грошових коштів». Результати інвестиційної діяльності підприємства визначаються на основі аналізу змін на статтях першого розділу балансу «Необоротні активи», статті «Поточні фінансові інвестиції» другого розділу балансу та на окремих статтях форми 2 «Звіт про фінансові результати» («Дохід від участі у капіталі», «Інші фінансові доходи», «Втрати від участі в капіталі», «Інші витрати»). Рух коштів у результаті здійснення інвестиційної діяльності відображається на відповідних статтях другого розділу форми 3 «Звіт про рух грошових коштів».

10

Браком називається продукція, передача якої споживачеві не допускається через наявність у ній дефектів. Дефект - це кожне окреме невідповідність продукції встановленим вимогам. Дефекти бувають явні, виявлення яких регламентовано відповідною документацією, і приховані, виявлення яких документацією не передбачено. Для однакового і точного визначення ознак допущеного браку на заводах використовуються класифікатори шлюбу, визначають єдину його класифікацію за видами, винуватців та причин. Вміщені в класифікаторі шифри дозволяють спростити всі записи, пов'язані з оформленням шлюбу, і механізувати його облік. Під виглядом шлюбу маються на увазі конкретні дефекти і відступи від встановлених вимог до якості матеріалу, формою, розмірами вироби, які є підставою для його забракованія та відділення від придатної продукції. За видами у виробництві розрізняють поправний і непоправний брак. Поправним шлюбом вважаються заготовки, деталі, вузли або вироби з такими дефектами, усунення яких технічно можливо і економічно доцільно, що дозволяє використовувати їх за прямим призначенням без зниження вимог до якості. Остаточним браком вважаються заготовки, деталі, вузли і вироби з дефектами, усунення яких технічно нездійсненно або економічно недоцільно, оскільки не забезпечує можливості їх використання за прямим призначенням. Крім того, розрізняють шлюб внутрішньозаводської, виявлений в ході виробничого процесу, і зовнішній, виявлений за межами заводу, що проявився в сфері реалізації чи в процесі використання продукції. Зовнішній шлюб свідчить як про погану якість продукції, так і про незадовільну роботу контрольних служб підприємства і називається рекламацією. Поява рекламацій наносить виробнику не тільки матеріальний, а й моральну шкоду, позначаючись на його репутації. З причин розрізняють брак, допущений через порушення технологічної дисципліни (недбале ставлення робітника до своєї роботи), помилок у технічній документації, роботи на несправному або неправильно налагодженому устаткуванні, використання неякісного інструмента, дефектів у вихідному матеріалі, пропуску дефектів ВТК на подальших операціях і ін За винуватцям розрізняють брак, допущений з вини робітника-оператора; робітника - наладчика устаткування; відділів головного технолога, головного конструктора, головного механіка; інструментального цеху; відділу технічного контролю якості. Облік і аналіз шлюбу дозволяє виявити його причини та конкретних винуватців, що є невід'ємною частиною раціональної організації виробництва. Ці заходи мають на меті розробку організаційно-технічних заходів, що забезпечують ліквідацію та попередження шлюбу, облік втрат від браку та віднесення їх за рахунок конкретних винуватців, організацію робіт з виготовлення продукції замість забракованої. Нарешті, дані обліку і аналізу шлюбу і рекламацій використовуються для підготовки статистичних матеріалів, які використовуються для вивчення динаміки шлюбу за окремими календарними періодами і місць освіти. Кожна партія продукції пред'являється на контроль із супровідною документацією, в якій контролер зазначає результати перевірки якості. При виявленні в пред'явленої продукції невиправного браку контролер зобов'язаний оформити його актом. Виправний брак повертається на доопрацювання. Акт є основним і єдиним первинним документом для обліку та аналізу шлюбу. Він повинен містити лише необхідні відомості: найменування виробу, а також операції, на якій утворився шлюб, характеристику шлюбу із зазначенням шифру його виду, причини браку і його винуватця (згідно з класифікатором), суму втрат, що підлягає стягненню з винуватця. Весь виявлений шлюб позначається клеймом, негайно вилучається і надсилається на склад-ізолятор, звідки передається на склад брухту. Якщо шлюб продукції виявляється у споживача, на підприємство надходить рекламація. У ній вказуються причини, внаслідок яких продукція не відповідає вимогам замовника. Підприємство перевіряє обгрунтованість рекламації, і браковану продукцію замінюють придатної, відшкодовуючи споживачеві збитки. Повернення дефектною чи бракованої продукції по кожному виробничому ланці враховується при оцінці ефективності його роботи, підведення підсумків діяльності всього підприємства. Аналіз браку та рекламацій проводиться в розрізі окремих причин, винуватців та видів. Він має на меті відобразити: а) відсоток браку по заводу і його підрозділам; б) втрати від браку у нормо-годинах і в грошовому вираженні. При аналізі браку розраховують абсолютні і відносні показники. Абсолютний розмір браку являє собою суму витрат на остаточно забраковану продукцію і витрат на виправлення поправного браку. Абсолютний розмір втрат від браку одержують шляхом вирахування з абсолютного розміру браку вартості браку за ціною використання, суми утримань з винуватців браку і суми стягнень з постачальників за поставку неякісних матеріалів. Відносні показники розміру браку і втрат від браку розраховуються як процентне відношення абсолютного розміру браку чи втрат від браку до виробничої собівартості товарної продукції.

11

Стан ринкової економіки, рівень і механізм її розвитку описують за допомогою таких понять, як попит (demand) і пропозиція (supply), способи їх координації і пристосування один до одного. Величина (обсяг) попиту - це кількість товарів (послуг), яку покупець може і бажає придбати за певних умов. Попит (шкала попиту) - це різна кількість споживчих благ (товарів чи послуг), які споживач може і бажає придбати при різних рівнях цін. Залежність величини попиту від ціни визначають за допомогою закону попиту, який графічно зображають у вигляді кривої з від'ємним нахилом. Таку криву називають лінією попиту. Абциси точок лінії попиту характеризують обсяг попиту, а ординати - ціни попиту1 (рис. 5). Рис. 5. Лінія попиту. При графічному зображенні функції попиту по осі абцис варто було б показати значення цін товару (незалежна змінна), а по осі ординат - обсяг попиту на товар (залежна змінна). Проте традиційним є обернене розміщення осей координат. Фактично на графічному зображенню функції попиту показана функція [Рd (Q)], обернена до функції попиту, яку позначають як: Qd = Qd (Р). Основна властивість попиту полягає у тому, що при постійності всіх інших параметрів зростання ціни призводить до відповідного зниження величини попиту, і навпаки. Таким чином, існує від'ємний або зворотний зв'язок між ціною товару і величиною попиту на нього. Як обґрунтування для закону попиту можна назвати кілька причин. По-перше, з точки зору здорового глузду зниження ціни збільшує кількість покупців. Для покупця ціна -це певний бар'єр, що заважає здійснити покупку. Чим вищий даний бар'єр, тим менше продукту реалізують, тобто ціна послаблює бажання споживача зробити покупку, і навпаки. По-друге, оскільки споживання будь-якого товару підлягає дії принципу спадної граничної корисності, згідно з яким подальші одиниці придбаного товару приносять все менше і менше користі (вигоди, задоволення) покупцеві, споживачі купують додаткові одиниці товару лише за умови, що його ціна спадає. По-третє, закон попиту можна пояснити за допомогою ефекту доходу й ефекту заміщення. Так, ефект доходу пов'язаний з тим, що спад цін розширює купівельну здатність споживачів і, відповідно, вони можуть купити більшу кількість даного товару, ніж до спаду цін. Вища ціна призводить до протилежного результату. Ефект заміщення полягає у тому, що споживачі схильні замінювати дорогі товари дешевшими товарами-аналогами (товарами-субститутами). Насправді ефект доходу й ефект заміщення діють разом і ведуть до виникнення у споживачів здатності та бажання купувати більшу кількість товару за нижчу ціну. Проте є товари, що не підлягають законові попиту, - це товари Гіффена1. Таким чином, якщо змінюється ціна на товар, то (за інших рівних умов) змінюється величина попиту на нього, і рух іде по кривій попиту. У випадку зміни нецінових факторів (детермінант) змінюється сам попит на товар і, відповідно, розміщення кривої попиту. Якщо попит спадає, то крива посувається вниз і вліво. Якщо попит збільшується, зсув кривої попиту відбувається вгору і вправо. До нецінових факторів, що впливають на зміну попиту, як правило, належать наступні. 1. Смаки або переваги споживачів. Сприятливі зміни у перевагах споживачів ведуть 1 Англійський економіст Р. Гіффен (1837 — 1910) звернув увагу на те, що під час голоду в Ірландії у середині ХІХ ст. обсяг попиту на картоплю, ціна на яку зросла, значно збільшився. Пояснення полягало у тому, що саме картопля була основним продуктом харчування ірландських бідняків. Зростання цін на картоплю змусило їх зменшити споживання інших, дорожчих і якісніших, продуктів. А оскільки і при високих цінах картопля залишалася порівняно дешевим продуктом, то обсяг попиту на неї збільшився. Потрібно зазначити, що деякі сучасні закордонні дослідники вважають, що пріоритет відкриття описаного вище парадоксу належить іншому — англійському соціалісту С. Грею (1775 — 1840), який у своїй праці "The Heppiness of States" (1815) описав "парадоксальний факт, що чим вища ціна на хліб і картоплю, тим більший попит" (New Palgrave Dietionary of Economica, 1987 Vol. P. 563).  до збільшення попиту. Дія несприятливих змін протилежна. 2. Рівень грошових доходів споживачів. Тут виділяють товари вищої категорії (або нормальні, повноцінні товари), попит на які прямо залежить від зміни рівня грошового доходу покупців; і товари нижчої категорії (або малоцінні, неповноцінні товари), попит на які обернено залежить від зміни рівня грошового доходу споживачів. 3. Ціни на супутні і подібні товари. Тут виділяють товари-субститути (або взаємозамінні товари) і компліментарні товари (або взаємодоповнюючі товари). Якщо зростає ціна на товар-субститут, то збільшується попит на товар, який розглядають, і навпаки. Таким чином, коли два товари взаємозамінні, між ціною на один з них і попитом на інший існує прямий зв'язок. Якщо зростає ціна на компліментарний товар, то зменшується попит на товар, який розглядають, і навпаки. Інакше кажучи, коли два товари є взаємодоповнюючими, між ціною на один з них і попитом на інший існує зворотний зв'язок. 4. Споживчі очікування, тобто прогнози споживачів стосовно цін на товар, наявності товарів і рівня власного доходу. Очікування споживачів щодо підвищення цін, як і сподівання на збільшення доходу і можливий дефіцит товарів у майбутньому, можуть спонукати їх менше обмежувати поточні витрати. Навпаки, очікування зниження цін, зменшення доходів, більшої різноманітності товарів-субститутів призводить до зменшення поточного попиту. 5. Кількість покупців. Збільшення на ринку числа споживачів веде до підвищення попиту, і навпаки. Варто зазначити, що перші чотири з названих вище факторів впливають на індивідуальний попит, а останній фактор - на ринковий попит. Для одержання кривої ринкового попиту необхідно скласти по горизонталі криві індивідуального попиту всіх споживачів товару, який розглядають. З навчальною метою, як правило, криву попиту зображають у вигляді прямої лінії, описаної за допомогою рівняння: Qd=C-kP або P = C/k - Qd/k. Економічний зміст точки перетину кривої попиту з віссю цін (Р) полягає у тому, що це ціна "відмови", тобто при такій ціні (Рвідм. = С/k) попит на купівлю товару проявлятися не буде. Економічний зміст точки перетину кривої попиту з віссю величини попиту (Q) виражається за допомогою величини потреби (індивідуальної чи ринкової) у товарі (Qпотр. = С). Величина (обсяг) пропозиції - це кількість товарів (послуг), яку виробник може і бажає виробити та продати за певних умов у конкретний часовий період. Пропозиція (шкала пропозиції) - це різна кількість споживчих благ (товарів чи послуг), які виробникові вигідно пропонувати на ринку за різні ціни.  Залежність обсягу пропозиції від цін фіксується законом пропозиції і зображається кривою з додатним нахилом. Таку криву називають лінією пропозиції. Абсциси точок лінії пропозиції характеризують обсяг пропозиції, а ординати - ціни пропозиції. За аналогією з графічним зображенням функції попиту лінія пропозиції у вказаній вище системі координат - це обернена функція пропозиції [Ps (Q)] (рис. 6). Рис. 6. Лінія пропозиції. Закон пропозиції стверджує, що залежність величини пропозиції від рівня цін має прямий характер, тобто виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість товарів за високою ціною, ніж вони хотіли б це зробити за низькою ціною. Обгрунтування даної залежності полягає, по-перше? у тому, що для виробника чи продавця ціна на товар (по суті - виручка за одиницю товару) є стимулом для збільшення виробництва і реалізації товару на ринку. По-друге, пряму залежність величини пропозиції і рівня цін пояснюють дією закону спадної продуктивності факторів виробництв, згідно з яким витрати кожної наступної одиниці продукту зростають, а, відповідно, для їх покриття виробники повинні реалізовувати дані одиниці товару (які потребують більших витрат) за вищою ціною2. Якщо змінюється ціна товару, то (за інших рівних умов) змінюється величина його пропозиції і рух іде по кривій пропозиції. У випадку зміни нецінових факторів (детермінант) змінюється сама пропозиція товару, що виражається у зміщенні кривої пропозиції. Якщо пропозиція зменшується, то крива пропозиції посувається вгору і вліво. У ситуації збільшення пропозиції крива зміщується вниз і вправо. До нецінових факторів, що впливають на зміну пропозиції, як правило, належать наступні. 1. Ціни на виробничі ресурси. Зниження цін на ресурси, які використовують у виробництві товару, що розглядається, зменшує витрати виробництва і, відповідно, збільшує пропозицію товару, бо існує пряма залежність між витратами виробництва та пропозицією товару (див. обгрунтування закону пропозиції), і навпаки. 2. Зміни у технології виробництва. Вдосконалювання технології дає змогу ефективніше, тобто з меншими витратами, виробляти одиницю товару, що збільшує пропозицію товару, і навпаки. 3. Ціни на інші товари. Тут розрізняють товари-“конкуренти" і товари, які виробляють "спільно" з даним товаром. Зміна пропозиції товару, який розглядають, обернено залежить від зміни цін на товари-"конкуренти" і прямо залежить від зміни цін на товари, які випускають "спільно" з даним товаром. 4. Державна політика у сфері оподаткування. Зниження податку на даний товар (на продаж, на власність тощо), як і введення дотації, зменшує витрати виробника чи продавця, збільшуючи пропозицію товару, і навпаки. 5. Очікування продавців щодо майбутніх цін на товар. Тут відсутня детермінована залежність. Як правило, вважають, що у короткотерміновий період (при незмінній величині капіталу як фактора виробництва) існує обернена залежність між очікуваною ціною на товар і його реальною пропозицією. У довготерміновому періоді (при зміні величини капіталу) дана залежність має прямий характер. 6. Кількість продавців товару. Зростання на ринку кількості продавців веде до збільшення пропозиції, і навпаки. Потрібно зазначити, що перші п'ять із названих вище факторів діють на індивідуальну пропозицію, а останній - на ринкову пропозицію. Для одержання кривої ринкової пропозиції необхідно скласти по горизонталі криві індивідуальної пропозиції, всіх виробників товару, який розглядають.

12