85. Висвітліть переклад кінця XIX та XX століття в Україні (Коцюбинський, Самійленко, м. Євшан)

Миха́йло Миха́йлович Коцюби́нський (*5 вересня (17 вересня) 1864, Вінниця — †12 квітня (25 квітня) 1913) — український письменник, громадський діяч, голова Просвіти в Чернігові, один з організаторів Братства тарасівців. Коцюбинський був і залишається одним з найоригінальніших українських прозаїків. М. Коцюбинський одним із перших в українській літературі усвідомив потребу її реформаторства в напрямі модерної європейської прози. Його творчість завжди була предметом суперечок літературних критиків. Ще і дотепер деякі дослідники про модернізм М. Коцюбинського говорять обережно, називаючи його імпресіоністом у літературі. Сучасник письменника, критик С. Єфремов так сказав про нього: «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят … був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку…». Був дуже акуратний, благородний, внутрішньо дисциплінований.

Знав дев'ять іноземних мов, серед яких грецька, кримська, циганська. Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. У своїх відомих на весь світ творах він оспівував цвіт яблуні, жайворонкову пісню, дитячі очі, малював словом людську біду і красу.

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» (1884), «21-го грудня, на введеніє» (1885), «Дядько та тітка» (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891 р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця (бухгалтера цукрозаводу) з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання «Харитя», «Ялинка», «П'ятизлотник», повість «На віру», віршована казка «Завидющий брат». Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий письменник.

На початку 90-х рр. частина молодої української інтелігенції, перейнятої ліберально-просвітительськими ідеями, утворює організацію «Братство тарасівців», з учасниками якої Коцюбинський деякий час підтримував зв'язок. Цей зв'язок відбився на його творчості. У казці «Хо» (1894) Коцюбинський підносить значення ліберально-просвітительської діяльності.

Роки перебування Коцюбинського на урядовій службі в Молдавії і Криму дали життєвий матеріал для його творів «Для загального добра» (1895), «Пе-коптьор» (1896), «Посол від чорного царя» (1897), «Відьма» (1898), «В путах шайтана» (1899), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), «У грішний світ», «Під мінаретами» (1904). Одним із свідчень того, що Коцюбинський своїми творами молдавсько-кримського циклу виходив за межі локальних проблем, є те, що його повість «Для загального добра» була надрукована в перекладі російською мовою у журналі «Жизнь» (1899, кн. 12).

Багата творчими здобутками п'ятирічна служба у філоксерній комісії стала періодом інтенсивного зростання письменника Залишивши роботу в комісії, він після безуспішної спроби влаштуватися на роботу в Чернігові, де жила сім'я, їде до Житомира і займає різні посади в редакції місцевої газети «Волынь». На початку 1898 р. Коцюбинський нарешті дістає роботу в чернігівському земстві.

Важливим моментом світоглядно-письменницької еволюції Коцюбинського було оповідання «Лялечка» (1901). У «Лялечці» Коцюбинський постає визначним майстром психологічного аналізу. Зосередження уваги на психологічних колізіях стає визначальною рисою творчості Коцюбинського.

Дещо окремо в доробку Коцюбинського стоять твори на теми з минулого українського народу — «На крилах пісні» (1895) і «Дорогою ціною» (1901). Їх єднає романтично-піднесена, героїчна тональність.

Новела «Цвіт яблуні» була в українській літературі новаторською за темою: порушувалась проблема ставлення письменника до дійсності, говорилося, що митець за будь-яких обставин не може забувати про свій громадянсько-професійний обов'язок, повинен боліти чужим горем, як власним.

До теми «Цвіту яблуні» Коцюбинський повертається ще не раз (цикл мініатюр «З глибини», поезія в прозі «Пам'ять душі», незавершений твір «Павутиння», новели «Intermezzo» і «Сон»). Виражене у цих творах ідейно-мистецьке кредо декларується й у листі-відозві М. Коцюбинського і М. Чернявського 1903 р. до українських письменників. Наступний розвиток української літератури Коцюбинський бачив у розширенні її тематичних та ідейних обріїв, пошукові нових художніх форм.

У п'ятиліття перед революцією 1905 — 1907 рр. Коцюбинський написав і опублікував оповідання «Fata morgana» (Киевская старина, 1904), в якому вловив ті головні зрушення у свідомості селянства і нові тенденції в еволюції соціальної психології села, які на повну силу виявилися під час революції. Революція остаточно відкрила світові нове село, а Коцюбинський без будь-якого втручання в текст оповідання продовжив його як другу частину повісті. Друга частина повісті «Fata morgana» (опублікована в квітневому номері «Літературно-наукового вісника» за 1910 р.) належить до найвизначніших творчих досягнень Коцюбинського, пов'язаних з подіями першої російської революції.

Провідним жанром малої прози Коцюбинського після 1901 р. стає соціально-психологічна новела.

У 1906 — 1912 рр. крім другої частини «Fata morgana» М. Коцюбинський створює новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Persona grata», «Як ми їздили до Криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон», «Лист» (1911), «Подарунок на іменини», «Коні не винні», образки-етюди «Хвала життю!», «На острові» (1912), а також повість «Тіні забутих предків» (1911).

Під час поїздок на острів Капрі письменник часто зустрічався з Горьким, взимку 1911 — 1912 рр. навіть жив у нього і написав там «Коні не винні» та «Подарунок на іменини».

Художні нариси «Хвала життю!» й «На острові», написані влітку 1912 р., — останні твори М. Коцюбинського. Пафосом торжества життя над смертю пройнятий нарис «Хвала життю!». Лейтмотивом нарису «На острові» також є ідея безперервності, вічності людського буття.

Коцюбинський побував у багатьох екзотичних місцях — у Криму, Бессарабії, на Гуцульщині та в Італії, його листи переповнені враженнями від природи цих країв. Коцюбинський вражав своїх сучасників знанням природничих наук. Він проникав у таємниці природи через наукову літературу і власні спостереження. Це допомагало йому глибше, по-філософськи сприймати навколишній світ, краще збагнути і точніше відтворити життя людини в органічному зв'язку з усім світом. Природа і людина зливаються у нього в одне ціле, стоять в одному поетично-філософському ряду.

Мовна практика Коцюбинського — один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

Самійленко Володимир Іванович (3 лютого (22 січня) 1864, с. Великі Сорочинці Миргородського повіту на Полтавщині — 12 серпня 1925, Боярка) — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. Володимир Самійлович був більше знаний серед друзів і в літературі під псевдонімом Сивенький. Поетична спадщина Самійленка включає ліричні і сатиричні вірші, переклади творів з російської та зарубіжної класики.

Почуття любові до України звучать у віршах циклу «Україні», «Веселка».

У низці віршів В. Самійленко торкається традиційної теми ролі митця, мистецтва в суспільному житті: «Пісня», «Елегії», «Орел», «Не вмре поезія», «На роковини смерті Шевченка», «26 лютого», цикл «Вінок Тарасові Шевченку, 26 лютого». Роль Шевченка у розвитку української мови поет розкрив у поезії «Українська мова (Пам'яті Т. Г. Шевченка)», що стала широко відомим хрестоматійним твором.

Самійленко визначився як поет сатирик з засудженням ура-патріотизму, самодержавства, продажності, графоманії: «На печі» (1898), «Собаки», «Ельдорадо» (1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад».

Автор драматичних творів «Драма без горілки» (1895), «Дядькова хвороба» (1896), «Маруся Чураївна» (1896), «У Гайхан-Бея» (1917).

Самійленко перекладав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, п'єси Мольєра, Б. Трістана, Бомарше, А. Франса, вірші Беранже, Байрона, твори О. Пушкіна і В. Жуковського, І. Нікітіна і М. Гоголя.

Пейзажна та інтимна лірика Самійленка це цикли віршів «Весна», «Сонети», «Її в дорогу виряджали». «Вечірня пісня» поета, покладена на музику Кирила Стеценком, стала народною піснею.

«Вибрані твори» Самійленка з його автобіографією були видані в Києві в 1926 році і «Твори у двох томах» (1958).

Мико́ла Йо́сипович Євша́н (справжнє прізвище — Федюшка; * 19 травня 1889, Войнилів Калуського району; † 23 листопада 1919, Вінниця) — український літературний критик, літературознавець і перекладач; започаткував власний напрямок у критиці, заснований на філософії Ф. Ніцше та Й. Фіхте; аналіз творів Лесі Українки, О.Кобилянської, М.Коцюбинського та ін.

Загальні відомості

Закінчив Станіславську гімназію, згодом Львівський університет, де студіював україністику та германістику. Однак завершувати університетську освіту довелося у Відні, бо в 1910 році взяв участь у боротьбі студентської молоді за український університет, через що був позбавлений можливості продовжувати освіту. Саме тоді розгортається активна літературно-критична діяльність Євшана, він виступає в журналах «Бджола», «Будучність», «Літературно-науковий вісник», стає одним із основних авторів журналу «Українська хата».

Період із 1909 року до Першої світової війни — найбільш плідний у творчій біографії критика. Він видає у Києві книжку «Під прапором мистецтва», у якій сформульовані його основні естетичні засади та здійснено аналіз творчості молодих західноукраїнських письменників Петра Карманського, Василя Пачовського, Богдана Лепкого, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника. Можна з повною відповідальністю стверджувати, що жодне більш-менш помітне явище тогочасного літературного процесу не пройшло повз його увагу. В багатьох статтях, зокрема «Листах з Галичини», відбита атмосфера літературного життя краю, дано своє прочитання — переважно нетрадиційне — багатьох сторінок української класики. З початком війни Микола Євшан був мобілізований до війська. Двічі був тяжко поранений. Тоді ж починається діяльність його як публіциста і громадського діяча. У перші дні виникнення Західно-Української Народної Республіки поручик Федюшка-Євшан одразу ж став її оборонцем. Став за покликом серця, оскільки залишатись осторонь тих бурхливих подій, що стрімко відбувалися довкіл, не міг.

31 жовтня 1919 року він виголошує свою знамениту промову «Великі роковини України», присвячену річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.

23 листопада того ж року Микола Євшан помирає від тифу. Тільки тридцять років відміряла йому доля. З них трохи більше десяти він віддав літературі, написав і опублікував понад 170 літературно-критичних та публіцистичних творів, переклав української мовою цілий ряд філософських та літературознавчих праць німецьких, польських, чеських, італійських авторів.

Микола Євшан не належить до академічних типів учених і фахових професорів від літератури: він не методичний, часто хаотичний імпресіоніст, він менше аналізує, секціонує твори, а більше синтезує, відчуває і передає враження, а часто стає на межі публіцистики.

Євшан помер молодим у 32 роки, але й те, що залишив він у своїй спадщині, дає нам право бачити в його особі першого (українського) літературного критика, який вважав критику своїм покликанням, своїм одиноким літературним і життєвим шляхом, на якому він кинув весь свій талант, труд і любов. В останні десятиліття перед всесвітньою війною Микола Євшан — це, безперечно, центральна постать серед наших критиків.

«Вибити вікно в Европу для української літератури» — це був головний клич Євшана як критика. Зв'язати нашу літературу з европейськими напрямками, влити в душі наших поетів ширший і глибший світогляд, філософічну думку, дати їм вищу естетичну освіту і вивести понад примітивну побутовщину на верхи справжньої творчості, «придбати Україні справжні культурні цінності» — ось провідна думка всіх його праць…

Ідеал Євшана це: «Ідеал великої та гармонійної індивідуальности, прекрасної в своїх бажаннях, творчої і прагнучої нового життя».

Микола Євшан за світоглядом ідеаліст, натура пристрасна, войовнича, приклонник і оборонець творчої свободи одиниці, апологет індивідуалізму і речник гарячого патріотизму. I не даром переклав він «Die Reden an die deutsche Nation» Фіхте.

Євшан був людиною наскрізь бойового, полемічного характеру, і тому його естетика ніколи не мала в собі нічого апатичного, мертвого, догматичного ані абстрактного: «Всякий ідеал, щоби він був корисний, щоби був дійсною силою, мусить виходити тільки з життя, мусить звертатись до життя, кінцеву ціль покласти в житті»

50.

Висвітліть переклади Святого письма англійською мовою

Зусилля перекладу Біблії від свого початкового мовами у більш ніж 2000 інші натягнуто більше двох тисячоліть . Часткові переклади з Біблії на мови англійський народ можна простежити до кінця сьомого століття, в тому числі переклади на Старий Англійська і Близького англійськи . Більше 450 версії були створені з плином часу. Зміст [hide]

Старий Англійська

Хоча Джон Уайкліфф часто приписують перший переклад Біблії на англійську мову, було, справді, багато переклади значної частини Біблії століть, перш ніж робота Уайкліфф. Наприкінці сьомого століття, преподобний Біда почав переклад Святого Письма на Старий Англійська (також званий англо-саксонський). Aldhelm (бл. 639-709) перевів повний Псалтир і велику частину інших писань у Старий Англійська .

У 10 столітті Старий Англійська переклад Євангелія був зроблений у Ліндісфарн Євангелії : слово за слово блиск вставлений між рядків латинського тексту Олдред , ректор Честер-ле-Стріт . [1] Це найстаріших збережених переклад Євангелія на англійській мові . [1]

Уессекс Євангелія (також відомий як західно-саксонської Євангелія) представляють собою повний переклад чотирьох Євангелій в саксонський діалект Захід Старого англійської мови. Вироблено в приблизно 990, вони перший переклад усіх чотирьох Євангелій на англійську мову без латинського тексту.

У 11-му столітті, абат Ælfric переведення більшої частини Старого Завіту в Старому англійською мовою. Старий Англійська Hexateuch є ілюстрована рукопис перших шести книгах Старого Завіту. Старий Англійська перші сім книг Старого Завіту є версія без ілюстрацій, але щедрий у тому числі переказ Книзі Суддів .

Англійська Біблія була вперше перекладена з латинської Вульгати в Старому англійською мовою кілька обраних ченців і вчених. Такі переклади, як правило, у формі прози чи підрядковий глоси (буквальний переклад вище латинських слів).

Дуже небагато повний переклад існував в цей час. Швидше, більшість з книг Біблії існували окремо і були прочитані як окремі тексти. Таким чином, значення Біблії як історія, яка часто існує сьогодні, не існувало в той час. Замість цього, більш алегоричним надання Біблія була більш загальної і переклади Біблії часто включається власний коментар письменника на місця в додаток до буквальний переклад.

[ редагувати ]

Близькому англійськи

Ormulum в Близькому англійською мовою 12-го століття. Як і його попередник Старий Англійська від Ælfric , абат Ейншем, вона включає в себе дуже мало біблійного тексту, і приділяє більше уваги особистим коментарем. Цей стиль був прийнятий багато з оригінальних англійських перекладачів. Наприклад історія Шлюб в Кані майже 800 рядків, але менше, ніж на 40 лінії фактичного перекладу тексту. Незвичайною характеристикою яких є переклад імітує Латинської вірш, і так схожий на більш відомий і високо оцінив 14-го століття англійський вірш, Курсор Mundi .

Річард Ролл (1290-1349) написав англійський Псалтиря. Багато релігійних роботи відносяться до Ролле, але вона була поставлена ​​під сумнів, скільки дійсно в нього з рук. Багато його робіт були пов'язані з особистої відданості, а деякі були використані Lollards . [2]

14-го століття теолог Джон Вікліф приписують переклад, що зараз відомо як в Біблії Вікліф , хоча це і не ясно, скільки перекладу він сам. [3] Цей переклад вийшов у двох версіях. Раніше текст характеризується сильною прихильності порядок слів латинської мови, і, можливо, були важкими для непрофесіонала, щоб зрозуміти. Пізніше текст зробити більш поступки рідної граматики англійської мови.

Рання сучасній англійській мові

Основна стаття: Раннє Сучасний англійська мова переклади Біблії

Ранній сучасну англійську мову переклади Біблії ті переклади Біблії, які були зроблені між приблизно 1500 і 1800, період раннього сучасної англійської мови . Це був перший великий період перекладу Біблії на англійську мову. Вона почалася з драматичного введення Тіндейл Біблії . Початку 16 століття Тіндейл Біблії відрізняється від інших, оскільки Тіндейл використовували грецьких і єврейських текстів Нового і Старого Завітів на додаток до Джером "з латинським перекладом. Тіндейл також унікальний тим, що він був першим з Близького перекладачів Англійська використовувати друкарський верстат , щоб допомогти поширювати кілька тисяч примірників цього перекладу по всій Англії. Вона включала перший "авторизовану версію", відомий як Великий Біблії (1539); Женева Біблії (1560), примітна тим, що перша Біблія ділиться на вірші, і в Біблії єпископа (1568), яка була спроба Єлизавети I створити нову авторизовану версію. Він також включені віхою короля Джеймса Версія (1611) і Дуе-Реймс Біблії . Дуе-Реймс Біблії перший повний англійський католицької Біблії. Викликається Дуе-Реймс, оскільки Новий Заповіт частина була завершена до Реймса Франція у 1582 році слід Старого Завіту закінчив у 1609 році в Дуе. У цій версії 14 книг із Apochrypha повертаються на Біблії в тому порядку, письмові, а не окремо у додатку.

Сучасний англійська мова

Основна стаття: Сучасний англійська мова переклади Біблії і єврейської Біблії англійською перекладах

Раннє англійською мовою Біблії, як правило, засновані на грецьких текстах або латинський переклад. Сучасні англійські переклади Біблії на основі широкого кола рукописів мовами оригіналу (грецький і іврит). Перекладачі покласти багато наукових зусиль у перехресної перевірки різних джерел, таких як Септуагінта , Textus Receptus , і Masoretic тексту . Щодо недавні відкриття таких як сувоїв Мертвого моря забезпечують додаткову довідкову інформацію. Існує деяка суперечність, над яким тексти повинні бути використані в якості основи для перекладу, так як деякі з альтернативних джерел, не включає в себе фрази (або іноді й цілі вірші), які знаходяться тільки в Textus Receptus. Деякі кажуть, що альтернативні джерела були погано представник тексти використовувалися у свій час, в той час як інші стверджують, Textus Receptus включає уривки, які були додані в альтернативних текстів неправильно. Ці спірні пасажі не є підставою для спірні питання доктрини, але, як правило, додаткові розповіді або уривки фраз. Багато сучасні англійські переклади, такі як New International Version , містять обмежений зазначає текст, який вказує, де відмінності виникають в оригінальних джерел. [4] дещо більше число текстових відмінності відмічені в Новій Біблії короля Джеймса , вказуючи сотні Нового Завіту відмінності між Nestle-Аландські , Textus Receptus , і видання Ходжес з більшості тексту . Відмінності в Старому Завіті менш добре документовані, але містить деякі посилання на відмінності між приголосних інтерпретації в Masoretic Текст, сувої Мертвого моря, і Септуагінта. Навіть з цими сотнями відмінності, однак, більш повний список виходить за рамки одного з самих Біблії обсягу

51=24