17. Стилістичні можливості вставних членів речення

Вставні слова і словосполучення в стилях: оф.діловий, науковий, публіцистичний – лінійність та послідовність висловлювання. Худ., розмлвний, публіцистичний – об’єктивна і суб’єктивна модальність (? Не знаю шо це, так в конспекті написано)

Функції:

• Виражають модальну оцінку (п: мабуть, може)

• Привертають увагу (п: уявіть собі)

• Виражають емоції (п: на жаль)

• Вказують на джерело (п: по-моєму)

• Упорядковують думки (п: по-перше, отже)

Значення

Вставними є слова (словосполучення, речення), які граматично не пов'язані з членами речення і виражають ставлення мовця до висловленого, його оцінку, характеризують спосіб оформлення думки і т. д. Вставні слова не несуть нової інформації, а лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. І.Тина мене пилинці не дозволила б, мабуть, упасти (Є.Летюк). 2.Я дуже хочу, щоб в провулках дощ не йшов, а, як у Львові кажуть, падав... (О. Делеменчук). Вставні конструкції не є членами речення.

Інтонація

Вставні слова, словосполучення і речення вимовляються зниженим тоном, у прискореному темпі. Перед ними і після них робиться пауза.

Групи	Приклади
Виражають упевненість, невпевненість, сумнів	безумовно, безперечно, без сумніву, певна річ, правда, здається, видно, мабуть, може, очевидно, може бути, либонь, а може, правду кажучи, щоправда, сподіваюся
Виражають задоволення, незадоволення, радість, жаль, здивування	на щастя, на диво, слава Богу, на жаль, як на зло, на сором, чого доброго, як навмисне, як на біду, дивна річ
Указують на джерело повідомлення	по-моєму, по-твоєму, кажуть, як кажуть, мовляв, на мою думку, бачу, по-вашому, як відомо, на думку..., за словами...
Указують на зв'язок думок, послідовність викладу	по-перше, по-друге, нарешті, до речі, між іншим, крім того, навпаки, отже, наприклад, інакше кажучи, таким чином, значить, виходить, однак, проте
Привертають увагу співрозмовника	чуєте, бачиш, уяви собі, зверніть увагу, майте на увазі, між нами кажучи, зрозумійте, даруйте

18. Стилістичні можливості звертань та вигуків

ЗВЕРТАННЯ Використовується в стилях: публіцистика – в монологах, науковий, оф.діловий – у формі мовних штампів.

Функції:

• Номінативна,

• привертання уваги

• спонукання до дії

• створення емоційного напруження

• поетизація

ВИГУКИ – ф-ція: безпосереднє виявлення емоцій

Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови.

За значенням вигуки поділяються на:

1) емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;

2) вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін.

За способом творення вигуки поділяються на первинні, що складаються з одного (А! О! У! Е!), двох (Ах! Ох! Ух! Ех! Ай!), трьох і більше звуків (Ага! Ну-ну!), та на вторинні, або похідні, які утворилися з повноцінних частин мови, що втратили номінативну функцію і стали звичайними виразниками почуттів та волевиявлень (Жах! Дурниця!).

Деякі вигуки утворились від іменників у кличній формі: Людоньки! Господи! Горенько моє!

Вигуками стали і деякі усталені звороти: Цур тобі!

Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін.

Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови (чорт забери).

В окремих випадках, коли вигуки переходять в іменники, вони виступають у ролі членів речення:

Гетьте (зникніть), думи, ви хмари осінні (Леся Українка).

Спасибі (дякую) вам, люди добрі! Навколо чуєм хрум-хрум ... хрусь-хрусь (якісь звуки) (М. Коцюбинський).

За походженням є вигуки власне українські (Матінко! Лишенько! Добридень! На добраніч!) та запозичені (Алло! Біс! Браво! Шах! Клас! О-кей!).

Написання вигуків

Вигуки, що складаються з протяжних звуків або повторюваних частин, пишуться через дефіс: шур-шур, ж-ж-ж, аго-о-ов, гай-гай, киць-киць та ін.

Вигуки можуть відокремлюватися від інших слів у реченні комами:

Ой, як же ви мене налякали! (О. Маковей) Тут чисто, ясно, весело, ох, як весело! (І. Франко)

А також знаком оклику (здебільшого на початку речення), якщо вимовляються з окличною інтонацією:

Ай! Як тут гарно! (М. Коцюбинський)

Якщо вигуки о, ой стоять перед звертанням, то після них, перед звертанням, кома не ставиться: О царю лютий, творче зла (Т. Шевченко).

Вигуки, ужиті в значенні іменників, часто пишуться в лапках: Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі (М. Коцюбинський).

Вигуки є тими засобами, за допомогою яких виражаються в мові почуття, емоції, спонукання. Специфіка вигуків — виражати емоційно-експресивні реакції, оцінки, волевиявлення, не називаючи їх, — апріорно визначає стилістичні можливості даного класу слів, бо в такому разі емоційне забарвлення органічно входить у семантичну структуру вигуку як мовної одиниці.

Не маючи лексичного і граматичного значення, вигуки є економними і концентрованими виразниками почуттів і емоцій, волевиявлень і спонукань, позитивної чи негативної оцінки, ставлення мовця до осіб, подій, явищ, предметів. Уміле використання їх у тематичному контексті і відповідній ситуації урізноманітнює мовлення, робить його емоційно насиченим і виразним, барвистим, надає йому щирості й безпосередності живого спілкування.

Слід відзначити, що вигуки використовуються не в усіх функціональних стилях. Вони практично не зустрічаються в науковому і офіційно-діловому стилях. Зате в розмовно-побутовому стилі, і зокрема в усному мовленні, як у своєму природному середовищі, вигуки найбільш повно і різноманітно розкривають особливості свого значення. У живому мовленні вони безпосередньо пов’язані з темою і змістом інформації, емоціями, оцінками, настроями мовців і передаються з певною інтонацією, мімікою і жестами. У цьому комунікативному комплексі вигук сприймається слухачем як мовленнєва одиниця з певним значенням, у тому числі й стилістичним.

У мовленнєвій практиці різні групи вигуків і окремі вигуки по-різному, залежно від ситуації, тематики і контексту реалізують стилістичні можливості у стилістичні значення.

Найбільш активними щодо цього є первинні емоційні вигуки, а, о, у, є, ой, ай, ох, ах, ех, ух, що надають емоційного забарвлення всьому висловленню. Так, вигук авиражає здогад, здивування: «А, от ти хто! Я від старих людей про мавок чув не раз, але ще зроду не бачив сам» (Леся Українка); «Здрастуй, здрастуй, Прометею! А!Бунтуєш? — ну, бунтуй» (П. Тичина); «— Та це й не від дружини, до речі. Син пише. —А-а, син... Це той, що в армії?» (О. Гончар).

Процеси здогадування, здивування, впізнавання, як правило, не бувають емоційно нейтральними, вони супроводжуються певними почуттями, а часто й оціночними характеристиками, що пов’язуються з об’єктами сприймання або з суб’єктивним ставленням мовця до них. Тому на основні семантичні компоненти вигуку анакладаються додаткові — вираження радості чи радісного здивування: «А-а Боже, яка зустріч! Скільки це вже,, як ми не бачились!» (з усного мовлення); «— А, герой ночі! — обступили його бійці, але він не став з ними розмовляти» (Г. Тютюнник); вираження удаваного здивування: «— А-а, ти не знаєш. Ти все дурочкою прикидаєшся? Тобі вуха позакладало? Не чуєш, що люди балакають?» (Г. Тютюнник); вираження згоди: «A-a! Якщо так, то це нічого» (укр. нар. казка); вираження досади, незадоволення: «А-а, хіба це риба! Казна-що, не риба. От колись була риба, щоб ви знали» (О. Довженко); вираження обурення, переляку, відчаю, розпачу: «— А, так ти й квартиранта пустив! — І придивилася: — Ти ще й на харчах на хазяйських! А-а!» (А. Головко); «— А, матінко ж моя... Та що ж його робити? І ганджиха злякано позирала в небо, де напливали сизі армади хмар» (А. Шиян).

Вигук а з інтенсивним емоційно-експресивним забарвленням, періодично повторюючись, увиразнює емоційне забарвлення текстової тканини. Це видно на прикладі кінцівки новели М. Коцюбинського «Сміх»: «А вулиця стогнала. — А-а-а... — неслося десь здалеку, як од розірваної греблі. — А-а-а... — котилось ближче щось дике, і чулись в ньому і брязкіт скла, і окремі крики, повні розпуки та жаху, і тупіт ніг великої юрми... Скакав по вулиці звощик, і гнався за ним туркіт коліс, як божевільний... Осінній вітер мчав жовті хмари й сам тікав з міста. —А-а-а... а-а-а...». Анафора вигукуа, зокрема його протяжної форми а-а-а, створює відповідну емоційну «рамку» для вираження жаху й розпуки.

19. Стилістика складносурядного речення + складнопідрядне і безсполучникове

Характерна ознака складносурядних речень – граматична однорідність складових частин, що виступають як рівноправні:  При повній тиші в повітрі густий гай легко затримав зібране за день тепло, і тепер звідти пашіло, як з печі. Складнопідрядне речення – складне речення, синтаксичні центри якого (разом із залежними від них другорядними членами) пов’язуються між собою підрядним синтаксичним зв’язком:

То були часи, коли ніхто нікому не вірив, коли вчорашній союзник, одержавши заплату, сьогодні виступав проти тебе, коли князь, поклявшись на хресті перед іншим князем, що дотримуватиметься миру, влучивши хвилю, відрубував мечем голову тому, з ким тільки-но замирився.

Безсполучникове речення – складне речення, в якому залежність між складовими частинами виражається порядком компонентів, інтонацією, видочасовою узгодженістю присудків. Частина безсполучникових речень співвідносна зі складнопідрядними: Чоловіки, в кого є худобина, обкошук осоку навколо кущів – правління дозволило.

Інші співідносяться зі складносурядними реченнями:

Рипіли вози, висла над Україною прощальна пісня, падала в холодні тумани, тягнулись валкою сімсот сімей козацьких ізгоїв у Білгород присягати на вірність сусідові…

Складним реченням висловлюється думка, яка відображає взаємозумовленість явищ, зв’язок одного явища з іншим, а простими реченнями висловлюються думки про окремі самостійні явища, увага читача чи слухача акцентується саме на цих явищах, а не на їх взаємозв’язку.

Залежно від мети висловлювання (хочемо ми точно вказати на часову, причинову чи наслідкову залежність і досягти смислової точності у висловлюванні чи лише вказавши на взаємозв’язок явищ, досягти лаконізму, емоційності, ритмомелодики) використовуються синонімічні конструкції речень.

Часова, причинова і наслідкова залежність може бути виражена по-різному: складносурядними, складнопідрядними й безсполучниковими реченнями.

В науковому стилі переважають складні синтаксичні конструкції, які мають логічну будову, чітку послідовність складових частин; для вираження між ними логічних і граматичних відношень використовують сполучники й сполучні слова.

У розмовному мовленні прості речення переважають над складними, у складних реченнях немає такої стрункості, якої дотримуються в науковому, офіційно-діловому й публіцистичному стилях; серед складних синтаксичних конструкцій складносурядні речення переважають над складнопідрядними.

В офіційно-діловому й науковому стилях широко використовується підрядність: у розмовному – сурядність; у художньому – добір тих чи інших конструкцій визначається особливостями стилю й індивідуальними уподобаннями автора.

Складносурядні речення можуть бути паралельними за значенням до простих речень з однорідними присудками: Золотиться, всіма барвами грає проти сонця кукурудза, гордо схиляє набік свої розкішні султани, тихо шелестить листям. (Ю.Збанацький) – Золотиться, всіма барвами грає проти сонця кукурудза, гордо схиляються набік її розкішні султани, тихо шелестить листя.

Добір однієї з синонімічних конструкцій зумовлюється метою й змістом мовлення: якщо потрібно зосередити увагу читача на одному предметі чи явищі, використовуємо просте речення, якщо на двох чи кількох взаємозв’язаних предметах, явищах, – складне.

Прості речення акцентують увагу на окремих предметах, явищах, не підкреслюючи їх взаємозв’язку. Складносурядне речення вказує на тісний зв’язок між предметами й явищами. Складнопідрядне розкриває види залежності між явищами. Ту ж саму функцію виконує безсполучникове речення, крім того, воно експресивніше.

Складносурядне речення виражає протиставлення між взаємозв’язаними предметами, діями, явищами; складнопідрядне вказує на допустовість; у безсполучниковому реченні підкреслюється одночасність. Але не всі складносурядні речення з протиставним зв’язком можуть бути співвідносні зі складнопідрядними реченнями з підрядними допустовими. Це буває тоді, коли в складносурядному реченні протиставляються предмети, явища, між якими немає тісного взаємозв’язку:

Дерево міцне корінням, а людина трудовим горінням

Підрядне речення – це засіб для вираження смислових відношень думок (означальних, часових, причинових, наслідкових, мовних тощо), які відбивають зв’язки між явищами в природі.

Смислові й стилістичні відмінності між паралельними конструкціями:

• означення з пояснювальними словами в простому реченні вказує на ознаку предмета;

• дієприкметниковий зворот підкреслює ознаку предмета, створювану в часі діяльності цього предмета чи дією на нього іншого предмета;

• підрядне речення підкреслює ознаку, виражену присудком;

• прості речення вказують на окремі взаємозв’язані предмети;

складносурядне речення підкреслює взаємозв’язок предметів. Використання паралельних конструкцій у різних стилях мовлення зумовлюється їх смисловими відмінностями. Підрядні означальні речення широко використовуються в художньому, публіцистичному, офіційно-діловому стилях; синонімічний до них дієприкметниковий зворот – у науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях, дозволяє коротше, стисліше висловити думку. При виборі дієприкметникового звороту чи підрядного означального речення (там, де можливі обидві конструкції) чимале значення має контекст. Знаючи паралельні конструкції, можна уникати нагромадження дієприкметникових зворотів, так само й нагромадження підрядних означальних речень. Безсполучникові конструкції внаслідок своєрідної інтонації експресивні й використовуються часто в усному розмовному мовленні: Посієш вчасно – вродить рясно. Підрядне речення способу дії з відтінком наслідковості співвідносне з підрядним реченням наслідковим: ^ Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитися і кліпав очима. (М.Коцюбинський) – Сніг блищав, так що Дмитрик не міг на нього дивитися і кліпав очима. Підрядне речення способу дії дозволяє підкреслити якість дії головного речення та її наслідок; підрядне речення наслідкове – лише те, що дія підрядного речення є наслідок дії головного. Складнопідрядне речення з підрядним способу більш експресивне в порівнянні з синонімічним складним реченням із підрядним наслідковим. Ще більшої виразності в підрядних реченнях способу дії з відтінком наслідку досягається введенням підсильно-видільної частки аж: Море так невинно голубіє під стінами скель, і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється. Підсильно-видільна частка аж може виступати в ролі сполучника й поєднувати підрядне речення способу дії з відтінком наслідковості з головним, надаючи висловлюванню експресивності:  Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться. Пролісок пробив листок торішній, аж зачудувалася трава. Ставок блищав, аж очі боліли глянути на нього.