37. Функціонування власних назв

Власні назви найчастіше використовуються у художньому та публіцистичному стилі, також в епістолярному, офіційно-діловому. В основному, серед іхньої кількості переважають антропоніми (власні назви на позначення імен людей) і топоніми (власні географічні назви). Вони завжди мають певне стилістичне навантаження: сприяють конкретизації, уточненню, покращенню співвіднесення з персонажами твору тощо.

38. Моносемічні та полісемічні слова

Полісемія – багатозначність, зміни в лексичній семантиці слів, що є основою для виникнення всіх тропів у стилістиці (метафори, метонімії, синекдохи тощо). Тобто, полісемія – це наслідок зміни слів-сусідів, які в науці називаються актантами.

Слова-актанти (дистрибутивний аналіз) – аналіз впливу слів-сусідів на значення мовного знака.

Контекст (контекстуальний аналіз) – частина тексту, що дозволяє встановити значення знака; межі речення; увесь текст.

Сполучуваність мовного знаку: коллокація – словосполучення, що має ознаки синтаксично і семантично цілісної одиниці, в якому вибір одного з компонентів здійснюється за змістом, а вибір другого залежить від вибору першого (наприклад, «ставити умови» - вибір дієслова «ставити» визначається традицією і залежить від іменника умови, при слові пропозиція буде інший дієслово - вносити).

До колокації також зараховують складові топоніми, антропоніми та інші спільновживані йменування (наприклад, крейсер «Аврора», завод імені Кірова).

Коллігація – сукупність морфолого-синтаксичних умов, що забезпечують сполучуваність мовних одиниць.

39. Художні засоби мови. Типи тропів. Функціонування художніх засобів письма у стилях української мови

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартість.

До художніх засобів належать:

- тропи :епітет, порівняння, метафора, перифраз, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксиморон, літота, метонімія тощо;

- стилістичні фігури:повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо;

принципи фоніки :інструментація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо;

- формотворчі засоби кожного роду літератури :сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер'єр, монологи, діалоги персонажів, мова оповідача і автора.

Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми». Тропи розкривають суть зображуваного предмета, вони є засобом індивідуалізації персонажа, виявляють ставлення автора до зображуваного. Тропи надають мові образності, виразності, емоційності.

У стилях укр. мови:

Розмовний стиль - усне повсякденне спілкування в побутів, у сім’ї, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків, тому основні мовні засоби: емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.).

Художній стиль - цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Осн. Мовні засоби : зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності; - відсутня певна регламентація використання засобів та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;- запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

- повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

Публіцистичний стиль - інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові; - пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення. Тому : - широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.). - використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);

Науковий стиль - Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення. Тому осн ознаки: - використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень; - як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме: - нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; - наявність усталених одноманітних мов6них зворотів, висока стандартизація вислову; - обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності т емоційно-експресивної лексики;