25. Характеристика походження слів. Запозичені слова. Шляхи запозичення. Умови запозичення. Наукові підходи до процесів запозичення іншомовних слів

Власномовні (~90%) та запозичені ( ~10%). Частина власномовних – слова загальнослов’янського походження (барліг, боятися, багно, засмага тощо). Інша – питомі, власномовні, тобто створені в результаті розвитку української мови, утворені відповідно до законів і особливостей нашої мови. Саме вони роблять мову самобутною, відмінною від інших.

Запозичення відбувається в результаті контактування мов. У зв’яку із тривалим розподілом українських земель між іншими державами, західний регіон перебував здебільшого під впливом польської та німецької мов, східний – російської, що спричинило особливості тогочасних запозичень на цих територіях.

-латинізми, грецизми, з російської, білоруської, чеської, польської, тюркських мов.

-варваризми(від лат. – іноземний), екзотизми( від лат. чужий)

Існує 2 підходи до запозичень – пуристичний та толерантний. Останній передбачає позитивне ставлення до включення запозичених мовних одиниць у основний фонд мови, тоді як пуристичний передбачає використання лише власномовних засобів і викорінення тих запозичених елементів, що наразі присутні у мові.

26. Засвоєння іншомовних слів зі стилістичного погляду

Зі стилістичного погляду давано засвоєні укр. мовою іншомовні запозичення нічим не відрізняються від питомих українських слів. Іншомовні слова широко застосовують в науковому, офіційно-діловому й публіцистичному стилях (як терміни, як компоненти термінологічних сполучень). Тут вони виконують здебільшого номінативну функцію й не мають стилістичного навантаження, хоча й мають стилістичне забарвлення (відтінок книжності). В публіцистичному стилі вони виконують такі функції:

- уживаючись у переносному значенні, є засобом іронії, створення комічного ефекту

- стають компонентом стилістичних фігур і тропів, зокрема в текстах контрастного спрямування

- використовуються для створення піднесеного чи зниженого забарвлення висловлювання

- є засобом створення образності, певного колориту

У мові художнього стилю використовуються переважно для надання номінативної функції чи в ролі стилістичного засобу.

27. Стилістичні можливості слів старослов’янського походження

Старослов’янізми – це такі слова, які до лексичного складу східнослов’янських мов успадковані від мови старослов’янської, що сформувалася в ІХ ст. на основі живих македонських говорів давньоболгарської мови. Майже всі слов’яни певний час використовували старослов’янську писемну мову в функції літературної. Зі старослов’янської мови успадковані деякі такі слова, вживані в сучасній українській літературній мові, які не мають будь-яких фонетичних чи морфологічних ознак, що свідчили б про їх південнослов’янське походження, наприклад: Буква, істина, небо, палата, плащ, юність та інші.

Деякі слова старослов’янського походження зовні не характеризуються якимись специфічними стилістичними ознаками, поширені в усіх жанрах сучасної української літературної мови без будь-яких паралелізмів до них, як: Область, плащ, багатство, єдиний. Окремі старослов’янізми вносять дифенціацію в значення слів, паралельно вживаючись з їх українськими варіантами.

Здебільшого ж старослов’янізми виконують у сучасній українській літературній мові стилістичну функцію (використання у художніх творах; наприклад у Шевченко: Упованіє, милосердіє, возлагаю, главах, помазаниках Божих).