24. Стилістичні можливості займенників та числівників

Усі поняття, що піддаються обчисленню (найчастіше це іменники), потребують позначення свого кількісного вияву. Для цього використовують числівники.

Стилістичне використання числівників буває двох видів:

— самостійне, суто кількісне: До дев’яти додати п’ять. Від шістнадцяти віднімемо одинадцять;

— значеннєве несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три обличчя здаються сіро-блідими.

По-особливому стилістично виразні форми числівників у фольклорі: …у тебе діток так багато: раз четвірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко.

Отже, лексично обмежений вияв числівників своєрідно важливий і стилістично. Наприклад, форми числівника один (одна, одне, одно, одні) мають немало лексико-семантичних значень. Цей числівник входить до багатьох сполучень слів, зокрема:

не один (декілька, багато): Старезний самотній прадуб, що шумів віттям не один рік, похилився над Дніпром;

ні один — ніхто, ніщо з усіх, жоден: Роман… ду­же несміливий: ніколи він не зачіпав ні однієї дівчини ні словами, ні жартами ;

один-два, один-другий — вживаються як назви неточної, приблизної кількості: Все це триває… не більше одної-двох хвилин;

один на один — тобто з кимось на самоті, без свідків, віч-на-віч, сам-на-сам: Так піду я в поля неозорі, із піснями один на один.

Широко використовується числівник один також і в складі інших сполучень слів, серед них і фразеологізованих: один одним, один одинцем, один-єдиний, один-однісінький, в один голос, в одну душу, в одну мить, в одну шкуру, все одно, одне і те ж, одне й те саме, одна нога тут, а друга там; одним вухом чути;одного разу, що за один та ін.

Типовим (особливо для розмовно-побутового мовлення) є стилістичне вживання числівника один (одна, одно) у значенні слів інших частин мови:

— займенників (переважно вказівного, неозначено­го): …Я живу одним [таким] життям, ти — іншим; Було колись в одній [якійсь] країні….

— прислівника (весь час, постійно, тільки): Лежить Карпо на лаві плазом, мов зарізаний кабан, і пальцем не ворухне, одно постогнує.

Певною мірою стилістично своєрідні також і займенники — слова, які вказують на предмети, ознаки і кількості, але не називають їх.

Семантично (частково й морфологічно) прийнято розглядати 9 груп займенників: особові займенники, зворотний, присвійні, питальні, відносні, вказівні, означальні, неозначені, заперечні. Функціонально найрозгалуженіші особові займенники, які в контексті вказують на певну особу (я, ти, він, вона, воно) чи особи (ми, ви, вони). Саме ці займенники мають особливе стилістичне використання.

Займенник я використовує кожна особа для називання самої себе. Форми його непрямих відмінків утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх відмінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж ме­ні, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою переконати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо…; оце я розумію; теж мені (для вираження скептичного ставлення до кого-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. — погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, смак) і т. ін.

Займенником ми найчастіше називають дві чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми — нас, нам, нами). Ми вкупочці колись росли…. Це також найменування:

— осіб, які пов’язані спільним походженням, заняттями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух ніяких;

— для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам хочеться.

Займенник «ми» є також заміною «я» (переважно в наукових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, нам його згадать до речі ; Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачили.

Подібно й «ви» вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журітеся, мамо. Також і займенник «вони» вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони [наша мама] нас дуже люблять.

Отже, стилістично виразними є випадки досить частого використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі.

Займенник воно (його, йому, ним і т. д.), крім вказівки на особу чи предмет середнього роду (Лев бачить, що воно [щеня] зробило), може також вживатися:

• у значенні займенника це: Воно [це] мені ні до чого;

• у значенні займенника він, вона з відтінком пестливості або зневажливості: Що воно [він, вона] таке каже з переляку;

• у значенні підсилювальної частки: І що воно за дитина, ніяк не заплаче!