80. Обмеження права власності. Поняття номінального власника. Основні роботи:

1. Розгон О.В. Межі та обмеження права власності.- дис.. к.ю.н 2. Цюра В.В.:«Речові права на чуже майно».

Основний матеріал:

Обмеження встановлюються щодо суб’єктивного права власності. Обмеження права власності існують на подвійному рівні правовідносин: вони виникають з певних підстав і втілюються в окремі правовідносини, які, в свою чергу, й впливають на зміст правовідносин власності.

Власник може обмежуватися як у кожному з трьох своїх правомочностей, так і у всіх разом або в їх комбінаціях. Відтак, обмеженням вільного розпоряджання власником своїм майном буде примусове припинення його права власності. Обмеження як звуження суб’єктивного права власності мають такі напрямки: а) заборона відчуження майна, арешт, які впливають на право власника щодо розпоряджання майном; б) примусове обмежене користування майном власника іншими особами; в) примусове припинення права власності як обмеження у вільному розпоряджанні своїм майном. Способами встановлення обмежень права власності є заборони, приписи та зобов’язування.

Обов’язки мають не лише всі інші особи відносно власника, як це припускає конструкція абсолютного права, а й сам власник внаслідок встановлення його обов’язків шляхом загальних приписів («власність зобов’язує») і в конкретних правовідносинах (при сервітутах та інших речових правах). Слід відрізняти три ступеня стиснення власника: найбільш вагомий (при накладенні на його майно арешту, запровадженні притримання; примусовому припиненні права власності); середнього ступеня (при емфітевзисі, суперфіції, укладенні договорів, при заставі (іпотеці) та у випадках накладення на майно заборони відчуження); мінімального ступеня (зі встановленням сервітутів, при діяльності власника у спеціальних економічних зонах, правовому режимі спільної власності, перебування його у корпоративних відносинах та ін.).

Обмеження права власності відносяться до суб'єктивних прав власника і не впливають на сутність самого правового інституту. Обмеження існували ще із стародавніх часів і торкались здебільш земельної власності. Окремі правомочності власника могли бути обмежені або по закону, або ж по волі самого власника. Обмеження, встановлені законом хоча і стискують необмежену владу окремого власника до його майна, але кінцевою ціллю цього є вдосконалення відносин власності в цілому і встановлювались вони в інтересах усіх власників. Так, зокрема, звичаєве право і закон, а в подальшому і преторське право звузили вільне здійснення права власності з міркувань «загального блага», тобто держави, а також в інтересах окремих приватних осіб, переважно сусідів.

За змістом обмеження містять в собі зобов'язання по утриманню від певних дій (in non faciendo) – негативні обмеження, або зобов'язання терпіти дії других осіб (in patiendo) – позитивні обмеження. Позитивні зобов'язання (in patiendo) особи, що є власником (propter rem) римському праву не відомі. Публічна влада може примусити власника до позитивних дій тільки за рамками цивільного права.

На безпосередню залежність власника від інших членів суспільства вказують права по сусідству (iura vicinitatis). До сфери інтересів власника входять не тільки місце розташування об'єктів його власності, близькість їх до економічних і культурних центрів, але і властивості природного середовища, наявність джерел води, зелених масивів, чистоти повітря, тощо. Якщо небажані для власника зміни в його проживанні та господарюванні відбуваються по природним причинам, то власнику ні на кого скаржитись. Але, коли шкода виникала в результаті діяльності сусідів, тоді потрібно було вирішувати питання про врегулювання відносин, які торкались матеріальних інтересів власників – сусідів. Так, наприклад, якщо дощова вода збігає з верхньої ділянки землі на нижню, тоді власник нижньої ділянки стає беззахисним. Якщо власник ділянки навмисно відводить таку воду на ділянку сусіда, тоді він буде притягнутий до відповідальності за позовом позов про затримання дощової води (actio aguae pluviae arcendae) за спричинення шкоди (D. 39.3.1.1).

Дуже схожим правилом був підпорядкований захист від любої іншої небажаної діяльності сусіда: проникнення запахів, диму, звуків, світла, камнепадів, тощо, - шляхом подачі негаторного позову (actio negatoria). Так, якщо господарська діяльність чинила матеріальний вплив на сусідній маєток, власник міг настоювати на її припиненні. Але, в свою чергу, власник був зобов'язаний терпіти небажаний ефект діяльності сусіда який був необхідним для самого його існування (наприклад, коли джерелом диму була опалювальна система, що діяла взимку).

Коли власник виконував на своїй ділянці роботи, які могли призвести до пошкоджень на ділянці сусіда, то в такому разі можна було протестувати за допомогою позову про заперечення нових робіт (operis novi nuntiatio). В цьому разі, щоб продовжувати роботи, сусід зобов'язаний був надати гарантії про те, що при необхідності він відшкодує можливу шкоду. Якщо ж роботи супроводжувались вторгненням на чужу земельну ділянку (facere in alieno), власник також міг протестувати проти цього за допомогою відповідного інтердикту, який зобов'язував порушника ліквідувати все збудоване на земельній ділянці (interdictum resitutorium). Таким чином, тільки така діяльність могла бути заперечена або обмежена без шкоди для волі власника, яка сама обмежувала волю інших власників, безпосередньо торкаючись об'єктів їх виключної влади, тобто об'єктів права власності.

- Цюра В.В. визначав, щодо здійснення права власності: існують обмеження права власності і з’явилося поняття «номінального власника» (річ обтяжена іншими речовими правами) на відміну від власника абсолютного (необмежений правами інших осіб).

Номінальна власність – право власності носій якого тимчасово втрачає можливість самостійно здійснювати повноваження, що реалізуються іншою особою – носієм обмеженого речового права. Цюра В.В. пропонує викласти ч. 3 ст. 316 ЦКУ в такі редакції: особливим видом права власності є номінальна власність…..

Тільки власнику можуть належати в повному обсязі три компоненти: володіння, користування та розпоряджання майном, і це положення має бути підкресленим в новому ЦК України. Ні в теорії, ні на практиці не існує терміну, яким визначатиметься власник, який втратив один з елементів права власності, а його продовжують називати власником. Автор вважає, що виходячи з того, що власник, який втратив хоча б один з елементів права власності у правовстановлюючих документах формально залишатиметься власником, а тому доцільно називати такого власника номінальним.