70. Загальна характеристика речових прав. Основні роботи:

1. Дзера О.В. «Розвиток права власності громадян в Україні» 1996 рік.

2. Дзера О.В. і Кузнєцова Н.С. «Право власності в Україні» 2000 рік.

3. Шевченко Я.М. «Право собственности в Украине» 1996 г.

Основний матеріал

Давньоримське право в залежності від об’єкта: будувалося на речовому (абсолютні права) и зобов’язальному (характеризувалися відносним характером, і характерним є дії) праві.

Відносини власності – це відносини між суб’єктами, але це абсолютні відносини, і не можна говорити про відносини між власником і річчю. Власник перебуває у відносинах будь з ким.

Речові права не обмежені в часі, вони довгострокові (скільки буде тривати право власності ніхто не задумується, - Михальнюк О.В.), а зобов’язальні права обумовлені строком і враховуються при здійсненні зобов’язальних прав.

В основному зміст права власності визначається законом, а зобов’язальні права визначаються, як правило договором.

Поняття речового права, - Михальнюк О.В.: це право, за яким забезпечується задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб.

Система речових прав включає дві підсистеми:

- право власності;

- обмежені речові прав на чуже майно (володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій);

Цюра В.В.: дисертація к.ю.н «Речові права на чуже майно».

Широке (охоплює всю систему речових прав) і вузьке розумінні (дуже часто називають лише обмежені права на чуже майно).

Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором.

Речовими правами є право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань.

Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття нового Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів.

Римські юристи класичного періоду виявили групи правових норм, які регулюють такі речово-правові відносини.

1. Норми права, які регулюють майнові відносини протягом життя людини:

а) норми права, які надають конкретним особам право використовувати в своїх інтересах деякі речі (право власності, право на чужі речі);

б) норми права, які надають окремим особам право вимагати від інших осіб вчинення конкретних дій (зобов'язальне право).

2. Норми права, які регулюють майнові відносини, пов'язані зі смертю суб'єкта (спадкове право). Отже, речове право за змістом і обсягом поділяється на:

а) право власності;

б) право на чужі речі:

право обмеженого користування чужою річчю (сервітути);

право розпорядження чужою річчю (заставне право).

3. Спадкове право.

Римський юрист Гай проводив класифікацію речей таким чином: "... головний поділ речей зводиться до двох категорій, а саме: одні речі є речами божого права, другі — людського права".

Речі, які відносились до речей божого права, поділялися на святі і релігійні. Визнання того, що річ належить божеству, позбавляло її здатності бути об'єктом особистої власності і такі речі вилучалися з обігу.

Речі святі: речі, присвячені богам (res sacrae), храми і алтарі тощо, а також речі, що перебувають під заступництвом богів — міські стіни міста Риму.

Речі релігійні (res religiosae) — кладовища, могили тощо.

Гай: "Речі, що відносяться до людського права, поділяються на публічні й приватні".

Публічні речі — це речі, суб'єктом права на які є римський народ. Вони поділялися на кілька категорій залежно від їх функцій:

речі загального (громадського) користування, які використовуються членами суспільства для своєї користі і для розвитку суспільного життя громадян (річки, моря, порти, дороги, громадські cтадіони, бібліотеки тощо);

речі, які слугують специфічним цілям держави і які вилучені з безпосереднього користування громадян (казна, військове спорядження, тюрми, фортеці та ін.);

речі, які є предметом комерційної діяльності держави (державний земельний фонд, державні раби тощо).

Гай: "Приватні речі — це ті, що належать окремим людям". Приватні речі — це ті, якими члени суспільства володіють як приватні особи.