69. Захист персональних даних. Основні роботи:

1. Дмитренко О.А.: розробила проект Закону, почитати автореферат дисертації: «Право фізичної особи на власні персональні дані у Цивільному праві Україні».

2. ЗУ «Про захист персональних даних»

Основний матеріал

У 2011 році були прийняті або набули чинності цілий ряд законів у інформаційній сфері. Зокрема, було підписано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію», який став, фактично, його новою редакцією. У пакеті з цим законом було розроблено та прийнято Закон України «Про доступ до публічної інформації». Набув чинності Закон України «Про захист персональних даних».

1. ЗУ «Про захист персональних даних» вiд 01.06.2010 № 2297-VI: цей закон регулює відносини, пов'язані із захистом персональних даних під час їх обробки, крім тих, що використовуються для особистих, побутових потреб, а також журналістами і професійними творчими працівниками для здійснення їхньої професійної діяльності.

Персональні дані визначаються як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Персональні дані, крім знеособлених персональних даних, за режимом доступу є інформацією з обмеженим доступом.

Відповідно до європейських стандартів, персональні дані поділяються на дані загального характеру (прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження, громадянство, місце проживання) та вразливі персональні дані (дані про стан здоров'я – історія хвороби, діагнози тощо; етнічна належність; ставлення до релігії; ідентифікаційні коди чи номери; персональні символи; підпис; відбитки пальців, записи голосу, фотографії; дані про розмір зарплати або інші законні доходи, про вклади і рахунки в банках, нерухомість, податковий статус; кредитна історія; дані про судимість та інші форми притягнення особи до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності; результати іспитів, професійного та іншого тестування тощо).

Законом має заборонятися збирання, зберігання, використання та поширення без згоди суб'єкта даних саме вразливих персональних даних, а не взагалі усіх персональних даних, як це зроблено у прийнятому законі.

Всі фізичні особи мають право, а ч. 4 ст. 5: Персональні дані фізичної особи, яка претендує зайняти чи займає виборну посаду (у представницьких органах) або посаду державного службовця першої категорії, не належать до інформації з обмеженим доступом, за винятком інформації, яка визначена такою відповідно до закону.

Не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.

За загальним правилом, забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров'я чи статевого життя (є виключення).

2. Уповноважений державний орган з питань захисту персональних даних (Держслужба України з питань захисту персональних даних, центральний орган виконавчої влади, Положення затв. Указом ПУ від 06.04.2011):

1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту персональних даних;

2) реєструє бази персональних даних;

3) веде Державний реєстр баз персональних даних;

4) здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням вимог законодавства про захист персональних даних із забезпеченням відповідно до закону доступу до інформації, пов'язаної з обробкою персональних даних у базі персональних даних, та до приміщень, де здійснюється їх обробка;

5) видає обов'язкові для виконання законні вимоги (приписи) про усунення порушень законодавства про захист персональних даних;

6) розглядає пропозиції, запити, звернення, вимоги та скарги фізичних і юридичних осіб;

7) організовує та забезпечує взаємодію з іноземними суб'єктами відносин, пов'язаних із персональними даними;

8) бере участь у роботі міжнародних організацій з питань захисту персональних даних.

2. Позитиви закону:

У законі прописана норма про те, що кожен громадянин має право на одержання відомостей, яка саме інформація та в яких базах про нього міститься. Також у законі визнається непорушність прав громадянина на персональні дані як немайнові права (ст. 8).

Загалом, закон є: 1) досить обмеженим у сфері свого регулювання (виключно бази персональних даних); 2) не передбачає свого поширення на діяльність ЗМІ; 3) містить у собі цілий ряд нагальних норм, пов’язаних із захистом особистих даних громадян, включених у ті чи інші бази.

Потенційні небезпеки:

Перш за все, нарікання може викликати п. 2 ст. 14 закону, у якому, зокрема, йдеться про те, що "поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини".

З одного боку, гарантується право (у тому числі і журналістів) збирати певні персональні дані, а з іншого, – без письмової згоди їх заборонено поширювати, окрім низки досить розпливчастих умов. Це розкриває певний "потенціал" для тлумачення законодавчих норм судовими інстанціями.

Наприклад, чи може бути віднесене до питань "національної безпеки" питання корупційних дій народних депутатів чи державних службовців перших категорій? Поширення інформації щодо приватної власності тих чи інших політиків здійснюється в "інтересах прав людини" чи ні? Оприлюднення утаємниченої на офіційному рівні інформації може бути здійснене з метою забезпечення "економічного добробуту" чи ні?

Крім того, закон досить широко тлумачить поняття "приватної інформації", включаючи до нього фактично будь-які індивідуальні дані, аж до імені та прізвища. Це також відкриває певні можливості для "тлумачення".

У нормах нового закону міститься певна суперечність із Законом Про «інформацію», у якому визначено, що "інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу, і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист", а також, "особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою".

В кінцевому рахунку, саме залежно від того, який напрямок аргументації і яку нормативно-правову базу обере суд, можна очікувати на досить відмінні результати.

Крім істотного обмеження інформації, закон не встановлює належного захисту персональних даних відповідно до європейських стандартів.

У багатьох положеннях, закон порушує вимоги Конвенції Ради Європи № 108 "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних" та низки Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи, стандарти Європейського Союзу, зокрема, Директиву ЄС від 24 жовтня 1995 року № 95/46/ЄС. Зокрема, не встановлюються ефективний належний нагляд за дотриманням цього закону.

Закон визначає, що це буде здійснювати орган виконавчої влади, котрий за своєю суттю не може давати обов'язкові вказівки президенту, парламенту, суддям чи правоохоронним органам. Отже, контроль за дотримання закону щодо захисту персональних даних в органах влади буде практично відсутнім.

Окремо варто зазначити, що закон вносить суттєві перепони в діяльності бізнесу. З'являється новий контролюючий орган, що має право надавати обов'язкові до виконання вказівки усіма суб'єктами, а з іншої сторони, правоохоронні органи отримують чергову підставу для перевірки та порушення кримінальних справ.

Серйозним недоліком документа є його розмитість, нечіткість, невизначеність низки важливих процедур.

Прийняття закону щодо захисту персональних даних, який набрав чинності з 1 січня 2011 р, забезпечує право кожного громадянина на захист персональних даних, на забезпечену державну гарантію збереження приватності в інформаційних правовідносинах тощо.

Закони щодо захисту персональних даних і щодо доступу до публічної інформації мають різновекторний напрям дії: з одного боку – це широкий доступ до публічної інформації, відображеної та задокументованої будь-якими засобами та на будь-яких носіях, інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, з іншого – це законодавчо встановлені обмеження щодо персональних даних – відомостей чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Саме в цьому полягає, на думку багатьох дослідників (зокрема, Новицького А.М.), один із ризиків застосування повною мірою даного інформаційного законодавства. Необхідно встановити межу, яка визначить, з одного боку повноту висвітлення діяльності уповноважених державних органів та водночас забезпечить достатній рівень захисту персональних даних щодо особи-

3. Дмитренко О.А.: розробила проект Закону, дисертація: «Право фізичної особи на власні персональні дані у цивільному праві Україні».

Основна ідея закону: захист прав, які знаходяться в електронних базах даних.

- Державний реєстр фізичних осіб;

- Державний реєстр виборців;