64. Особливості тлумачення односторонніх правочинів та договорів. Основні роботи

1. Васьковский Е.В. Учение о толковании и применении гражданских законов. Одесса, 1901. С. 20.

2. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР. М.: Юриздат, 1962. С. 21.

Основний матеріал

України зміст правочину може бути юридично розтлумачений. Тлумачення може бути здійснено двома способами, передбаченими вказаним нормативно-правовим актом. До видів тлумачення відносяться: тлумачення сторонами і судове тлумачення.

Стаття 213 Цивільного кодексу України є нормою, котра встановлює загальні правила тлумачення правочинів.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб’єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Суб’єктами тлумачення змісту правочину, перш за все, є її сторони. Такий підхід обумовлюється тим, що тільки вони можуть правильно пояснити зміст їх волі та мету укладення правочину.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто при неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові й нові критерії перевірки правильності того чи іншого трактування умов договору.

Ця система "концентричних кіл" виглядає таким чином:

1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне граматичне тлумачення);

2) у разі коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обігу, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).

Розглядаючи умови тлумачення правочинів загалом, необхідно також згадати і про те, що правило, наведене вище, розповсюджується також і на двосторонні та багатосторонні правочини. Двосторонніми і багатосторонніми правочинами, виходячи із норми ст. 202 Цивільного кодексу України, є договори. Прикладом двостороннього правочину може служити договір купівлі-продажу, найму тощо, прикладом багатостороннього правочину – договір про спільну діяльність.

!!!! 2 теорії розуміння тлумачення договорів:

1) Теорія волі – віддається перевагу не написаному у договорі, а зазначено у законодавчому акті.

2) Теорія волевиявлення – суд віддає перевагу тому, що написано у договорі.

!!! Брагінський, Вітрянський. Том №1

Особливістю тлумачення є те, що в одностороньому правочині щодо однієї сторонни тлумачаться тільки права, а щодо іншої тільки обовьязки, на відміну від двостороннього договору, де права і обовьязкти тлумачаться як щодо однієї і іншої строни.