56. Зворотна дія цивільних законів. Основні роботи

1. Бахрах Д.Н. Действие правовой нормы во времени / Д. Н. Бахрах //– 1991. - № 2. - С. 11-20.

Основний матеріал

   Зворотна сила закону. Як вже зазначалось, після набрання чинності закон діє на майбутній час. Тому при появі нового закону попередній зберігає свою чинність щодо тих фактів, які виникли протягом часу, коли він діяв. Акти цивільного законодавства не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність. Як виняток в самому законі може бути зазначено, що він (або окремі його положення) поширює свою дію на правовідносини, які виникли і до його прийняття, тобто закону може бути спеціально надана зворотна сила. Існують чотири способи надання будь-якого закону зворотної сили:

Вказівка законодавця.

Зворотній сила роз'яснювальних законів. До законів, що має зворотну силу по своїй суті, відносять роз'яснювальні закони. Деякі вчені заперечували проти цього, вважаючи, що роз'яснення або тлумачення являє собою новий закон, нову норму, і, у всякому разі, для додання йому зворотної сили потрібне спеціальне про те вказівку законодавця. Більшість, однак, дотримується тієї думки, що тлумачення складає одне ціле з тлумачиться законом і тому воно діє з того ж часу.

Додання зворотної сили закону за допомогою колізійної норми. Норма ця зобов'язує визнати зворотну силу деяких законів.

Отже, зворотна сила закону - така дія закону в часу, при якому він поширюється на випадки, що мали місце до вступу його в законну силу. Застосування закону з оберненою силою іноді відбувається дуже болісно в тих випадках, коли це відноситься до прав громадян. З цього, вимагає особливої уваги для підтримання правопорядку в суспільстві і державі.

Частина п'ята ст. 94 Конституції не допускає набрання законом чинності раніше дня його опублікування. Однак Конституція (ст. 58) встановлює зворотну силу законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують будь-яку юридичну відповідальність. При цьому Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що ст. 58 Конституції поширюється лише на фізичних осіб (Рішення КС України від 9 лютого 1999 р. N 1-рп/99).

На розвиток конституційних положень про чинність законодавства в часі, ст. 5 ЦК встановлює, що акти цивільного законодавства зворотної сили не мають. Тому акти не мають зворотної дії в часі. Однак такі акти мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність (ч. 2 ст. 5 ЦК). Це означає, що акти цивільного законодавства діють на майбутній час і не застосовуються до тих відносин, які виникли до набрання ними чинності.

При цьому, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про поширення ст. 58 Конституції лише на фізичних осіб (Рішення КС України від 09.02.99 р., справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), ч. 2 ст. 5 ЦК поширює як на фізичних осіб, так і на юридичних осіб правило про надання зворотної дії в часі актам цивільного законодавства, що пом'якшують або скасовують відповідальність.

До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, які виникли з моменту набрання ним чинності. Для цього норма ч. 3 ст. 5 ЦК вимагає дотримання трьох умов: а) відносини відносяться до сфери цивільно-правового регулювання; б) акт, що регулює їх, втратив чинність; в) права та обов'язки учасників цих відносин виникають і після набрання чинності нового акта цивільного законодавства.

В Конституції України стаття 58 міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", в якому закріплені конституційні права, свободи і обов'язки насамперед людини і громадянина та їх гарантії. Про це свідчить як назва цього розділу, так і системний аналіз змісту його статей та частини другої статті 3 Конституції України.

Положення окремих статей Конституції України, в яких насамперед визначається правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні (стаття 35), політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37), гарантують їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме - права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.

Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

На підставі викладеного і відповідно до статей 147 та 150 Конституції України, статей 51, 63, 65 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

КСУ в и р і ш и в:

1. Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Серед теоретиків права до вирішення цього питання звертався Н. Неновські, який зауважива, що ретроактивнеа дія чи зворотна сила правової норми передбачає застосування у випадках, котрі відбулися до прийняття юридичного джерела, що її містить, адже передбачені в гіпотезі норми юридичні факти могли мати місце в минулому, до прийняття нормативного акта. Закон діє на майбутній час, тому він не застосовується до тих правовідносин, які виникли до введення його в дію. Це один з принципів права, який закріплений в ст. 58 КУ. Але, як зазначає Харитонов Є.О. у випадках, коли це прямо вказано в законі, він має зворотну силу. У сфері цив-прав від-син це означає, що необхідно застосовувати закон, який діяв на момент виникнення матеріально-правового відношення, яке розглядається судом, хоча до моменту розгляду справми судом цей закон був скасований чи змінений.