Теорії походження

До теорії «фікції» має відношення і німецький вчений Віндшейт.

Теорія «фікції»: юридична особа не існує як така, вона вигадана для забезпечення обороту.

Цю думку підтримали Мейер, Шершеневич, Гуляєв.

Здійснюється технічне перенесення правосуб’єктності за допомогою цієї юридичної фікції, яка не забезпечує повного рівноправ’я фізичних і юридичних осіб. Так зароджується ідея спеціальної правосуб’єктності.

Юридична особа є штучним суб’єктом, який здатен володіти майном.

Прибічником Савін’ї і Віндштейда був також Пухта.

Впродовж всього ХІХ століття теорія «фікції» як основа розуміння юридичної особи була панічною у всій пандектній цивілістиці.

Теорія «цільового майна» (Бринц – німецький вчений): суб’єкт інколи і не потрібен, оскільки це майнові відносини і за їх допомогою реалізується майнова ціль – головне, щоб була мета і майно, для задоволення мети. Суб’єкт лише забезпечує досягнення мети.

Планіоль (французький вчений) розвиває теорію «колективного майна»: в якості суб’єкта юридична «фікція», яка допомагає реалізувати основну мету, для спрощення обороту.

Теорія «інтересу» (Ієрене): на перший план виходять особи, яким в дійсності належать права майнові – дестинатори (особи, які отримують вигоди від майна). Єдиний центр є формою володіння майна.

Всі теорії модифікують ідею відсутності реальності за таким суб’єктом як юридична особа.

Ще є теорія «реального союзу» або «реальності юридичної особи» (Гірке, Безеле).

З римських часів інститут юридичної особи в повному обсязі не склався. Це відбулося аж в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Сама по собі теорія «фікції» не є однорідною.

Савіньї вважав фіктивною не саму юридичну особу, бо її він ототожнював з державою. Фікцією він вважав саму можливість такої організації бути самостійним суб’єктом.

Професор Чантуріл (сучасний науковець, який емігрував з Грузії в Німеччину): теорія «фікції» Савіньї сприймалася не вірно. Юридична особа як соціальне утворення безумовно існує. Питання є з виникненням правосуб’єктності юридичної особи. Савін’ї звертає увагу на те, що правосуб’єктність юридична особа отримує від держави.

Фікція полягає в тому, що правоздатність фізичної особи переноситься на юридичну особу. Сам факт утворення, об’єднання вже є фікцією. Ця теорія логічніше сприймається, ніж теорія «реального союзу».

Фікція проявляється і в тому, чия воля виявляється юридичною особою, адже вона є об’єднанням окремих суб’єктів.

Теорія «реального союзу» (органічна) – Гірке (німецький цивіліст).

Це називають теорією «соціальних організмів». Говорилося, що об’єднання діє як великий соціальний організм, у якого формується воля, відмінна від інших осіб.

Нічого принципово відмінного в діях окремої особи і соціального об’єднання немає. Але процес формування.

Розвиток інституту юридичної особи в радянській цивілістичній доктрині.

В 20-ті роки, коли активізувалися майнові відносини (НЕП), проблема юридичної особи починає досліджуватися в двох напрямках:

• державні юридичні особи;

• юридичні особи, які мають кооперативну структуру.

Видаються спільні праці економістів і юристів в сфері кооперації. Кооператив засновується на особистій праці, а корпорація – на майновій участі.

Ідеологом кооперативного руху був Туган-Барановський (1906 року була видана його робота).

Стучка назвав цей підхід «классово-безличным». Включення кооперативів в радянський оборот він вважав помилковим.

Інститут державної юридичної особи, відповідно, почав розвиватися значно швидше.

Першим досліджувати юридичну особу почав Самуїл Наумович Лонтков («Субъекты права и лица» – його робота 1928 року). Тут він сказав, що державна юридична особа – це персоніфікована частина державного майна.

Катерина Абрамівна Флейц не довго займалася дослідженням категорії юридичної особи.

1924 рік – «Торгово-промышленное предприятие»: в особистості державних юридичних осіб персоніфікується не саме майно, а державний орган як господарська організація. Юридичною особою здатен бути тільки власник майна. Вона сказала, що є «недозрілі» юридичні особи.

Стучка: юридичними особами є також такі державні організації, які не повністю підходять під поняття об’єднання осіб, але є колективними особистостями. Колективний власник підмінюється колективною особистістю, майно якій належить не на права власності.

Анатолій Васильович Венедиктов. 1928 рік – «Правовая природа государственных предприятий».

З’являється такий суб’єкт господарювання як державний трест, який має подвійну природу:

1. в одних відносинах – орган держави з власними владними функціями;

2. в інших відносинах – юридична особа цивільного права.

До 1938 року – ніякі теоретичні концепції юридичної особи не розглядалися.

Компромісний погляд: Венедиктов (30-ті роки) висунув ідею управління державною власністю через інститут оперативного управління.

За основу юридичної особи треба взяти ідею колективу (це співпадало з політичним баченням). Колектив ніякого відношення до власності не мав, все належало державі.

Квінтесенція юридичної особи була пов’язана з монополією на власність. Юридичну особу потрібно було наділити майном. Передаючи майно, вони відмовлялися від нього.

Що таке юридична особа з точки зору майна, яке вона має.

Кооперативне об’єднання, перш за все, проблема – споживчий характер, не стільки для отримання прибутку, скільки для виробничої мети.

К.А. Флейншц: недозрілі юридичні особи не можна вважати такими, що склалися в повному обсязі.

А.В. Венедиктов.

Трести державні, що являли собою певні господарські об’єднання, що мали подвійну природу:

• суб’єкти майнових відносин;

• держава покладала певні функції по управлінню майном.

Коли зародилися ідеї (приватної власності) по приватизації, кожні 5-7 років держава видавала нові положення по управлінню майном, оскільки важко було визначити межі контролю по управлінню майном, яке закріплюється за суб’єктом, але фактично не належить йому.

Теорія Венедиктова.

Ідея управління державною власністю через інститут оперативного управління.

Вперше він висловив ідею, що за основу субстрату юридичної особи необхідно взяти ідею колективу (не об’єднання).

Ідея колективу співпадає із політичним баченням. Колектив не є власником майна. Власником є держава. В чистому вигляді це теорія безсуб’єктного майна.

Ландкофф, Венедиктов спиралися на мінову концепцію.

1938-1955 роки – період, коли висували нові завдання перед правом на з’їзді «марксистів-леніністів» перед першою кодифікацією.

Завершився процес колективізації. З’явився майновий потенціал.

Форми соціалістичної власності:

• державна;

• колективна;

• особиста.

Наприкінці 40-х років висунута ідея колективної юридичної особи (Венидиктов).

Стаття «Органы управления государственной социалистической собственностью».

Основні положення: в основі цивільної правоздатності державної юридичної особи (хозоргану) лежить не тільки єдність державної соціалістичної власності, але й оперативного управління її складовими.

За кожною державною юридичною особою стоїть власник наданого в управління майна.

У зв’язку з цим ідея ефективного управління турбувала державу повсякчас.

Оперативне управління виділеного державою юридичній особі частини державного майна по волі народу пров-м якого є призначений директор або інший відповідний керівник здійснює не лише цей керівник, а й колектив працівників, службовців.

Народ – держава – юридична особа.

З’являється організаційна єдність колективу. Керівник – не просто наймана особа.

Майнові відносини стають ідеологізованими. Все треба підпорядковувати ідеї.

Все більше говорили не про юридичну особу, а про колектив.

Виходячи з цього, юридична особа – радянський соціалістичний державний орган може і повинен бути визначений як організований державою колектив робітників і службовців, на який державою покладено обов’язок здійснення певних завдань і якому вона надала для здійснення цих завдань певну частину єдиного фонду державної власності (Венедиктов).

Дуже неприродною була «теорія колективу». Спершу теорія «колективу» викликала більше критики, ніж підтримки.

40-50-ті роки – Сергій Микитович Братусь спеціально досліджував категорію юридичної особи.

1948 рік – його робота «Юридические лица в советском гражданском праве».

1950 рік – «Субъекты гражданского права».

Ідеї «колективу» були співзвучні загальним ідеям політичної системи. Ідея «колективу» експлуатувалася досить плідно.

Матвєєв досліджував питання вини юридичної особи. Стиралася межа між державними і колгоспно-кооперативними юридичними особами.

Спочатку теорія юридичної особи була спроектована лише на державні юридичні особи, а потім і на колгоспно-кооперативні.

Поширення цієї теорії призвело до виникнення інших теорій.

Теорія держави (1947 рік).

Ленінградський професор Сергій Іванович Аскнадій у статті (збірник «Ученые записки Ленинградского государственного университета») «Об основаних правовых отношений между государственными социалистическими организациями» (1947 рік) єдиним власником майна є держава; обґрунтовував висновок, що за кожною юридичною особою стоїть держава як всенародно організований колектив. Індивідуалізація юридичної особи не в колективі, а в специфіці виробничої ділянки, в якій здійснюється діяльність юридичної особи.

За кожним конкретним підприємством стоїть держава, але не у єдності всіх своїх функцій, а як певний організатор ділянки роботи, на якій повинен бути досягнутий певний результат.

В цьому була можливість персоніфікації юридичної особи.

Теорія директора.

Ленінградський вчений Юрій Кирилович Толстой.

Теорія ґрунтується на тому, що єдиним суб’єктом, уповноваженим проявляти волю державного органу у певних правовідносинах є директор, який реалізує державну політику. Поведінка, воля керівника визначається волею держави, а не колективу. Саме директор відповідальний за виконання директив, планових завдань і т.д.

За кожною юридичною особою стоїть сама соціалістична держава, як єдиний власник майна і уповноважена радянською державою особа, яка здійснює діяльність по ефективному управлінню майном.

1955 рік – «Содержание и гражданско-правовая защита собственности в СССР» (Толстой).

Теорія «соціалістичної реальності».

Професор Генкен, професор Александров.

Теорія «колективу» відступила.

Після роздержавлення і приватизації відступили ідеї, пов’язані з монополізацією власності. Теорії «організованого колективу» були спрямовані на об’єднаний майновий субстрат. Сьогодні юридична особа – це, перш за все, відокремлене майно. Теорія «колективу» виявлялася неспроможною, коли юридична особа створювалася однією особою.

З трансформацією суспільних відносин трансформувалися і погляди стосовно юридичної особи.

Рахмилович: не слід в юридичній особі шукати людський субстрат.

Теорія організації (О.А.Пушкін). Організаційна єдність – необхідна умова існування організацій як суб’єктів не тільки в цивільному, а й в інших галузях права. Адже й у них юридичні особи не можуть виступати в якості суб’єктів без достатньо вираженої і закріпленої в статуті чи положенні організаційної єдності.[206] Доведено, що організація є певним соціальним осередком, що створюється особами чи іншими організаціями на певних умовах та для досягнення певної мети. Теорія організації знайшла відображення як у ЦК УРСР (1963 року), так і у ЦК України. Адже поняття юридичної особи дається саме через поняття організації. Отже, на сьогоднішній день ця теорія є актуальною та вона адекватно відображує природу юридичної особи.

Таким чином, основними теоріями є:

В німецькій цивілістичній науці паралельно з пануючими в той час теоріями Савіньї, Брінца з’явились теорії, які розглядали юридичну особу як особливий соціальний організм, „духовну реальність” або „людський союз” зі своєю власною волею, яка не зводиться до сукупності воль утворюючих її окремих фізичних осіб. Такі погляди, висунуті Г. фон Безелером і О. фон Гірке, отримали назву органічної теорії (або теорії „соціальних організмів”). За думкою Гірке юридична особа на стільки реальна, як і особа фізична. Союзною особою являється визнана правопорядком діяльність людського союзу, який виступає в якості відмінного від суми об’єднаних в союзі осіб єдиного цілого, що являється суб’єктом прав і обов’язків.

„Теорія колективу”, розроблена академіком А. Венедиктовим, виходить із того, що носіями правосуб’єктності державної юридичної особи являється колектив працівників і службовців, а також всенародний колектив, організований в соціалістичну державу.

„Теорія держави”, висунута С. Асканазієм, обґрунтовує тезу про те, що за кожним державним підприємством стоїть власник його майна – сама держава. І саме тому людський субстрат юридичної особи не можна зводити до трудового колективу даного підприємства.

„Теорія директора”, представлена в працях Ю. Толстого і розвинута в роботах В. Грибанова, виходила з того, що оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього вона отримує права і обов’язки, то саме директор уповноважений діяти від імені організації в сфері цивільного обороту, керувати і представляти собою сутність („людський субстрат”) юридичної особи.

Необхідно відмітити, що в теорії радянського цивільного права існували також і інші доктрини. Так, в „теорії персоніфікованої (цільової) власності” С. Ландкофа обґрунтовано думку про те, що головною функцією юридичної особи являється об’єднання різноманітних власностей в єдиний комплекс і управління ним, а в „теорії соціальної реальності”, розробленої Д. Генкіним і Б. Черепахіним, юридична особа розглядається в якості „соціальної реальності”, наділеної певною власністю для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних задач держави і суспільства. Слід відмітити, що на прикладі теорії С. Ландкофа можна спостерігати, як з плином часу фікційна теорія „персоніфікованої цілі” А. фон Брінца перетворилась в суто реалістичну, не втративши при цьому своєї назви.

В сучасних умовах у зв’язку з популярністю і розповсюдженістю в сфері підприємницької діяльності господарських товариств, а також з постійною динамікою їх організаційно-правових форм особливу актуальність отримує теорія інтересу. Господарські товариства створюються і діють в інтересах багатьох осіб, а саме засновників і учасників, контрагентів, споживачів, найманих працівників, держави, тобто мова в даному випадку йде про так званий інтерес товариства. Враховуючи той факт, що саме засновники можуть визначати ціль і види діяльності юридичної особи, а звідси і об’єм її правосуб’єктності не можна не звернути увагу на те, що саме засновники прагнуть створити організацію, яка була б самостійним суб’єктом права. Коли ж такий суб’єкт виникає, то інтереси засновників починають носити другорядний характер і на перший план виходять інтереси створеної юридичної особи.

У відношенні сутності такої організаційно-правової форми юридичної особи, як акціонерне товариство (далі – АТ), на сьогоднішній день прийнято говорити про так названу „недоговірну” теорію, яка являється своєрідним сучасним втілення розробленої ще в XIX ст. французькими вченими Дома і Потьє договірної теорії. В даному випадку мова йде про пояснення сутності АТ з точки зору лежачого в його основі установчого договору. Сутність акціонерного товариства – це, по суті, теорія керуючих, яка являється модифікацією „органічної теорії”, оскільки саме в АТ основні функції по прийнятті рішень зосереджені в руках керуючи, а акціонерам залишається право голосу тільки в стратегічних питаннях.