48. Вчення про цивільні правовідносини (див. Питання №40) Основні роботи:

1. Іоффе О.С. Правоотношения по советскому гражданскому праву.

2.Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., Юрид.лит. 1974;

3. Толстой Ю.К. К теории гражданского правоотношения,

4. Чеговадзе Л.А. Структура и состояние гражданского правоотношения. –М., Статут, 2004, -542с.

5. Харитонов, Харитонова. Цивільні правовідносини., - навчальний посібник.

Основний матеріал

Цивільні правовідносини – суспільні відносини, що врегульовані нормою цивільного права, учасники  яких є носіями суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків. Правовідносини є формою, в якій абстрактна модель норми права внаслідок певного юридичного факту отримує своє конкретне вираження і прив’язку прав і обов’язків конкретних суб’єктів до певних об’єктів. Реалізація норми права в конкретному  правовідношенні полягає в тому, що його учасники отримують суб’єктивні правами і наділяються юридичними обов’язками,  гарантованими державою в особі її судових, а іноді й інших органів. 

Характерними рисами цивільних правовідносин є:

1) вони різновид лише таких суспільних правовідносин, які відповідають вимогам  предмету та методу цивільного права. Звідси це майнові і особисті немайнові відносини;

2) це відносини формалізовані нормами цивільного права;

3) вони узяті під захист нормами цивільного права;

4) вони виникають, змінюються і припиняються на підставі тих юридичних фактів, які притаманні здебільшого приватному праву. При цьому можуть виникати з тих підстав, які не передбачені законом, але йому не суперечать;

5) їх учасниками є лише ті суб’єкти, які перед вступом в них є рівними, майново уособленими і самостійні;

6) учасниками може бути широке коло суб’єктів: фізичні особи і юридичні особи в тім числі держава, АРК, органи місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації; 

7) їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки врегульовані чи змодельовані нормами цивільного права;

 8) мають широке коло об’єктів правовідносин: речі, майно, майнові вимоги, роботи та послуги, інформація,  немайнові блага, результати творчої  діяльності тощо;

9) ці відносини здебільшого мають диспозитивний характер і їх учасники можуть змінювати свої права та обов’язки, доповнювати їх;

10) стабільність цих відносин гарантується можливістю майнового впливу на порушників юридичних обов’язків на засадах комперсаторності;

11) при порушені юридичного обов’язку захист прав і законних інтересів переважно здійснюється через позовну форму в судах.

В теорії цивільного права дискусія щодо поняття, природи, видів та сутності цивільних правовідносин є відображенням дискусії з цього приводу взагалі.

Іоффе, Толстой: при виявлені сутності правовідносин здебільше виходять з того, що вони ідеологічні надбудовні відносини, як особливий вид соціальних зв’язків суб’єктів, що виникають на основі норм права, чи  самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, яке врегульоване нормами права. В основу такого відправного положення береться той факт, що норми права виходять від держави, яка неможлива без певної панівної ідеї ідеології і не може не відображати об’єктивні закономірності розвитку суспільства.

Халфіна: правовідношення - суспільне правовідношення, яке набуло властивостей такого лише внаслідок його врегульованості нормами права.

Не вдаючись в більш детальний аналіз загальних і окремих проблем цивільних відносин все-таки наголосимо на вказаних вище їх ознаках.

Шишка Р.Б.: цивільні правовідносини – різновид суспільних відносин, що врегульовані нормами цивільного права, учасники  яких є носіями суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків